Омар Хайям - Рубаї

і хата не чужа,

Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має,

У того світлий зір і радісна душа.

* * *

12

О світе! Знаєш сам, які твої діла!

Сидиш недвигою у башті гніту й зла!

Одним добро даєш, а іншим - лихо! Тільки

Це й знаєш ти, осел! Ні, гірший від осла!

* * *

13

О Доле! Бідний нам ти приділяєш пай!

Звільни ж мене з тенет, за ворога не май!

Якщо ти з дурнями й низькими накладаєш,-

Ну що ж, тоді й мене за йолопа вважай!

* * *

14

Ті, що поклони б'ють, наслідують ослам,

Бо служать шахраям, шахрайський возять крам

І найдивніше те, що під покровом віри

Живуть кафірами* і продають іслам!

* Кафір - «невірний» у мусульманському світі.

* * *

15

В Каабі, в капищах,- дух рабства і покори.

Співають рабству гімн церковні дзвони й хори,

Міхраби*, храми, хрест - та це ж усе ознаки

Терпіння рабського, його міцні підпори!

* Міхраб - заглиблення в стіні мечеті.

* * *

16

Ви думкою найвищого сягнули,

Про Всеблагого теревені гнули,

А в тайне прозирнути не змогли:

Налепеталися - й навік заснули.

* * *

17

Ви в себе всесвіту ввібрали силу

I судите про нього - з небосхилу,

А суть пізнавши - наче небосхил,

Сягаєте чолом земного пилу.

* * *

18

I юних, і старих - всіх поглинає час,

I невеликий нам дається днів запас.

Ніщо не вічне тут: ми підемо так само,

Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас.

* * *

19

Не буде рож - є колючки над яром;

Погасне світло - вдовольнишся жаром;

Не буде шейха й ханаки* - ну що ж:

Здобріємо дзвіницею й зуннаром**.

* Ханак - місце молитви, монастир.

** Зуннар - пояс, який носили християни в мусульманських державах.

* * *

20

Ти з глини сам зліпив мене, о Боже!

Ти ковдру тчеш мені і стелиш ложе.

Ніхто у голову мені, крім тебе,

Ані добра, ні зла вписать не може!

* * *

21

Той, хто усмішку дав устам дитячим,

Хто темряву послав очам незрячим,

Нічого нам не дав! Та ми не плачем,

Бо тільки горе навкруги ми бачим.

* * *

22

Як жаль, що молодість безслідно протекла,

Що в ступі Неба нас потовчено до тла!

О горе, горенько! I оком не змигнувши,

У прах вернулися, покинувши діла!

* * *

23

Хоч гарні щоки й кучері я маю

І станом кипарис переважаю,

Але спитайте, нащо Майстер вічний

В земнім саду зростив мене? Не знаю.

* * *

24

Від хліба, що Творець нам посилає,

Ніхто й малої скибки не відкрає.

Тож не турбуйсь про те, що в тебе є,

I не турбуйсь про те, чого немає.

* * *

25

Не бійсь, як серце я покину без керма:

Воно - як океан, у нього меж нема.

А суфій* - глек вузький, пітьми по вінця повний:

Дай крапельку йому - і вже він без ума!

* Суфій - послідовник суфізму, містично-аскетичного напрямку в мусульманстві.

* * *

26

Як жалко, що весна моя скінчилась

I книга юності навік закрилась!

Та пташечка, що молодістю зветься,

Звідкіль вона взялась? Куди поділась?

* * *

27

Якби мені до рук - скрижалі Долі,

Я розписав би їх по власній волі!

Із світу вигнав би всі смутки, болі,

Чолом небес досяг, не жив би долі!

* * *

28

Твій ворог - небеса коловоротні.

Без друзів ти, всі дні твої самотні.

Будь сам собою, не гадай про завтра,

В минуле не дивись, живи сьогодні!

* * *

29

Минають весни, зими пробігають,

Листочки книги нашої гортають.

Пий, не журись! I лікарі, крім хмелю,

Ніяких ліків од журби не знають.

* * *

30

Хай кожна мить, що в вічність промайне,

Тебе вщасливлює, бо головне,

Що нам дається тут,- життя: пильнуй же!

Як ти захочеш, так воно й мине.

* * *

31

Що глина гончарам? Не варт нічого!

Нікчемний прах! А розсудили б строго,

Вони б її не м'яли й не топтали:

Це прах батьків, хай мають жаль до нього!

* * *

32

Наказують: «Не пий, тепер у нас шабан!»

I знов: «Тепер раджаб, не заглядай у жбан!»

Ну що ж! Коли ці два для Бога та Пророка,

Ми надолужимо у місяць рамазан!

* * *

33

Чому, о небеса, у недотепи-скнари

Є лазня, млин і сад, є табуни й отари,

А праведному й корж нелегко дістається?

Не шани варті ви, а злого глуму й кари!

* * *

34

Не плач у злигоднях, ти ж не мале дитя;

Ті, що пішли від нас, пішли без вороття;

Із рук не випускай ні серця, ні коханки,

Будь завжди з келихом - і не марнуй життя!

* * *

35

Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.

З людьми на відстані привчайся розмовляти.

До найвірнішого пригляньсь розумним оком -

I ворога в ньому зумієш розпізнати.

* * *

36

Що знаєш ти? Адже ти сам - ніщо!

Ти вітер, дим, і весь твій крам - ніщо!

З обох боків у тебе небуття,

Ти весь в ньому, ти й тут і там - ніщо!

* * *

37

Ми загубили все, що назбирали;

Нам кігті смерті серце роздирали;

Ніхто не повернувся з-за могили

Розповісти про тих, що змандрували.