Роджер Желязни - Двір Хаосу

— Що трапилося? — Запитав він.

— Дара… Дара говорила мені, що хоче побачити Амбер, — відповів він. — Оскільки я живу тепер тут, я погодився провести її і показати їй пам'ятки. Потім…

— Провести її? Ти маєш на увазі через карту?

— Ну так, бачиш…

— Дай-но мені ці карти, — велів Рендом і вихопив футляр з-за пояса Мартіна.

Він відкрив його і почав перебирати картки, повністю заглибившись у це заняття.

— Потім я надумав повідомити Бенедикту, оскільки він цікавився нею, продовжував Мартін. — І тоді Бенедикт вирішив з'явитися і побачитися…

— Якого біса! — Вигукнув Рендом. — Тут є одна твоя, одна її та одна хлопця, якого я навіть ніколи не бачив. Де ти їх дістав?

— Дай-но мені подивитися на них, — попросив я.

Він передав мені три карти.

— Ну? — Поцікавився він. — Це був Бранд? Він єдиний, про кого я знаю, що він тепер може робити карти.

— Я не став би мати жодних справ з Брандом, — відповів Мартін, — крім, хіба що, для того, щоб убити його.

Але я вже знав, що вони були не від Бранда. Вони були просто не в його стилі. Ні в стилі будь-кого іншого, чию роботу я знав. Стиль, однак, в даний момент не дуже займав мої думки. Їх, швидше, займали риси обличчя третьої персони, — того, про кого Рендом сказав, що ніколи його раніше не бачив. А я бачив. Я дивився на обличчя юнака, який виїхав на мене з арбалетом перед Двором Хаосу, який впізнав мене, а тому відхилив постріл.

Я простягнув карту.

— Мартін, хто це? — Запитав я.

— Людина, яка зробила ці додаткові карти, — пояснив він, — він заодно намалював і себе. Я не знаю його імені. Він друг Дари.

— Ти брешеш, — заявив Рендом.

— Тоді нехай нам скаже Дара, — вирішив я і обернувся до неї.

Вона все ще стояла на колінах поруч із Бенедиктом, хоча закінчила бинтувати його, і він тепер сів.

— Як щодо цього? — Поцікавився я і обернувся до неї, махаючи перед нею картою. — Хто ця людина?

Вона глянула на карту, потім на мене, і посміхнулася.

— Ти дійсно не знаєш? — Поцікавилась вона.

— Став би я питати, якби знав?

— Тоді подивися на неї знову, а потім піди і подивися в дзеркало. Він такий же твій син, як і мій. Його звуть Мерлін.

Мене нелегко потрясти, але в цьому не було нічого легкого.

Я відчув раптове запаморочення.

Але мій мозок працював швидко. При належній різниці в часі таке було можливо.

— Дара, — промовив я, — чого ти все-таки хочеш?

— Я сказала тобі, коли пройшла Лабіринт, — відповіла вона, — що Амбер буде зруйнований. Чого я хочу, так це зіграти в цьому свою законну роль.

— Ти зіграєш в мою колишню камеру, — пообіцяв я. — Ні! У сусідню з нею. Варта!

— Корвін, все в порядку, — заступився за неї, піднявшись на ноги, Бенедикт. — Все не так погано, як здається, вона може це пояснити.

— Тоді хай почне зараз же.

— Ні. Наодинці, в колі сім'ї.

Я зробив знак відійти охороні, яка зявилися на мій поклик.

— Гаразд. Давайте зберемося в одній з кімнат над залом.

Він кивнув, і Дара взялася підтримувати його за ліву руку. Рендом, Жерар, Мартін і я пішли за ними із залу. Я озирнувся разок на порожнє місце, де збувся мій сон. Ось, значить, який його сенс.

2

Я прискакав на гребінь Колвіра і спішився, під'їхавши до своєї гробниці. Я зайшов всередину і відкрив труну. Вона була порожньою. Добре. А то я вже почав сумніватися. Я наполовину очікував побачити себе, лежачим там переді мною; доказ, що, незважаючи на всі ознаки і інтуїцію, якимось чином забрів не в те відображення.

Я вийшов назовні і погладив Зірку по носі. Сяяло сонце, і бриз був холодним. У мене виникло несподіване бажання відправитися в море. Замість цього я сів на лаву і покрутив у руках люльку.

Ми поговорили. Дара сиділа, підібгавши під себе ноги, на коричневому дивані, і, посміхаючись, повторила історію свого походження від Бенедикта і пекельної діви Лінтри, вона була народжена і вихована при Дворі Хаосу, обширному неевклідовому царстві, де сам час являв собою дивну проблему випадкового розподілу.

— Розказане тобою при нашій першій зустрічі було брехнею, — сказав я. — З якого дива я повинен вірити тобі зараз?

Вона посміхнулася і почала розглядати свої нігті.

— Я змушена була тоді збрехати тобі, — пояснила вона, — щоб отримати те, що хотіла.

— І що ти…

— Знати про свою сім'ю, Лабіринт, карти, про Амбер. Завоювати твою довіру, мати від тебе дитину.

— А хіба правда не послужила б тобі з таким же успіхом?

— Навряд чи. Я з'явилася від ворога. Мої причини отримати це були не з тих, що ти схвалив би.

— Твоє уміння фехтувати?.. Ти тоді говорила мені, що тебе тренував Бенедикт.

— Я вчилася у самого Великого Князя Бореля, Високого Лорда Хаосу.

— Твоя зовнішність, — продовжував я, — вона багаторазово змінювалася, коли я дивився, як ти проходила Лабіринт. Як? А також, чому?

— Всі, хто походять від Хаоса, здатні міняти зовнішність, — відповіла вона.

Я подумав про перетворення Дворкіна в ту ніч, коли він представлявся мною.

Бенедикт кивнув.

— Батько обдурив нас своїм обличчям Ганелона.

— Оберон — син Хаосу, — підтвердила Дара. — Бунтівний син бунтівного батька. Але сила у нього така, як і раніше.

— Тоді чому ж цього не можемо робити ми? — Запитав Рендом.

Вона знизала плечима.

— А ви коли-небудь пробували? Напевно що ви теж можете. З іншого боку, це могло вимерти з вашим поколінням. Я не знаю. Однак, що стосується мене самої, то у мене є певні улюблені обличчя, до яких я повертаюся в напружені моменти. Я виросла там, де це було правилом, де мати інший вигляд є просто чимось необхідним. У мене це все ще рефлекс. Саме це ви і засвідчили — в той день, коли я проходила Лабіринт.

— Дара, — запитав я, — навіщо тобі знадобилося те, що ти, за твоїми словами, хотіла мати — знання про сім'ю, Лабіринт, карти, Амбер? І син?

— Гаразд, — зітхнула вона. — Гаразд. Ви вже знаєте про плани Бранда — зруйнувати і заново побудувати Амбер?

— Так.

— Це вимагало нашої згоди і співробітництва.

— Включаючи вбивство Мартіна? — Запитав Рендом.

— Ні, — відповіла вона. — Ми не знали, кого він мав намір використовувати в якості жертви.

— Вас би це зупинило, якби ви знали?

— Ти ставиш гіпотетичне питання, — сказала вона. — Відповідай на нього сам. Я рада, що Мартін