Томас Манн - Будденброки

Відомо, що після революції 1848 року німецька прозі опинилася на периферії європейської літератури. Її позначала дрібнотемність, байдужість до «континентальних» проб лем, навмисна провінційність. Настроєна переважно анти романтично, вона разом з тим тлумачила реалізм як поверхову описовість, як ретельну і водночас байдужу інвентаризацію буденного, звичного, звичайного. Образ — ця головна одиниця художнього мислення — у німецьких белетристів доманнової доби був чимось самодостатнім, вкрай безбарвною калькою навколишньої дійсності.

Переворот, здійснений Томасом Манном у царині німецького роману, полягав у надзвичайному розширенні авторського кругозору, в рішучій відмові від нудної, безцільної описовості, у прагненні знаходити найточніші соціально-історичні знаменники відтворюваних життєвих феноменів, їх місце в суспільстві та природі.

Сучасне, модерністськи орієнтоване, буржуазне літературознавство намагається використовувати ці особливості поетики Манна, зараховуючи їх до свого арсеналу, — звідси поява імені Томаса Манна в традиційних обоймах цієї критики поряд з іменами Пруста, Джойса, Кафки, Веккета… Насправді Томас Манн не тільки не порвав з великою реалістичною спадщиною XIX століття, — зокрема з російським і французьким романом, — а й грунтовно зміцнив, доповнив і розширив її володіння. Романіст наділяє певного, часто-густо вельми важливою функцією найменшу побутову деталь. Внаслідок цього його книги позначає напружена архітектурність, точні пропорції поміж тими чи іншими компонентами. Але найголовніше те, що завдяки цьому художній світ Томаса Манна вступає в особливо міцний контакт із світом реальним.

Простежимо найбільш інтенсивні вияви Майнового новаторства на конкретному матеріалі роману. «Будденброки» — на перший погляд зразковий сімейний роман, яких було так багато у західній, особливо в німецькій, літературі минулого століття. Перед нами хроніка кількох поколінь любекської «патриціанської» сім’ї Будденброків, хроніка, яка охоплює досить великий часовий обшир (понад півстоліття). Скільки таких хронік з’являлося ще задовго до дебюту Томаса Манна — досить згадати німецьку письменницю Марлітт, англійських — Троллопа, Гемфрі Уорда та багатьох інших, твори яких мали дешеву, але, на жаль, величезну популярність. «Сімейні романи» будувалися на стереотипах, що якнайкраще відповідали атмосфері бюргерської доби, — на дидактиці, на численних ситуаціях, які засвідчували цілковиту і недвозначну перемогу бюргерства над антибюргерством.

Так, обов’язковими ознаками цих романів були картини сімейної ідилії, — як правило, довгі та монотонні… У цих книгах звичайні обіди чи вечірки перетворювалися на свого роду сцену, де розігрувався ретельно продуманий спектакль бюргерського побуту, на урочисті ритуали чи дійства, що демонстрували незламність, одвічність цього побуту… По менш обов’язковими аксесуарами «сімейного роману» був добрий та дотепний дідусь, патріарх клану, оточений зграйкою пустотливих онуків, розумний, працьовитий, дещо педантичний батечко і, нарешті, симпатичне жіноцтво — поважні цнотливі матрони, що зберегли залишки колишньої краси, та зовсім молоденькі, соромливі наречені. Зрештою, ідилію інколи порушував блудний син, який замість того, щоб стати респектабельним негоціантом, несподівано починав бавитися віршами або малярством, гаяти час за театральними лаштунками, з’являтися (який жах!) у товаристві поетів, художників і навіть балерин… Зрештою, блудний син після неодноразових дідусевих чи батечкових напучувань повертався в лоно сім’ї й діставав солідну частку родинного діла.

Здавалося б, у «Будденброках» також наявні всі ці ознаки. Перед нами постають і нескінченні бюргерські обіди, і симпатичні постаті дідусів-патріархів, і сухуватий батечко, і справжній жіночий та дівочий квітник. Є у «Будденброках», так би мовити, «ренегат», який виказує не комерційні, а артистичні нахили, — дивакуватий Христіан… Але наскільки переосмислені, перебудовані, перетасовані і просто спародійовані ці традиційні стандарти «сімейного роману»! Від них, власне, не залишається каменя на камені — перед нами безжальна і безперестанна компрометація ще донедавна авторитетного жанру.

Що ж робить Томас Манн з цими стандартами? Він вдається до особливої операції, внаслідок якої вони дістають дуже чіткий історичний контекст. Якщо досі світ сімейного роману існував поза часом і простором, то автор «Будденброків» з несподіваною для двадцятишестирічного початківця енергією віднаходить як першо— так і другорядні суспільно-історичні координати вчинків своїх героїв, Знак історичного часу обов’язково присутній у системі того чи іншого образу. Томас Манн на кожному кроці майстерно вплітає в художню тканину ті чи інші конкретні історичні реалії. Ефективність відповідних авторських зусиль очевидна.

Варто пригадати суперечку батька і сина Будденброків та пастора Вундерліха про Наполеона. Поміркований Будденброк-молодший називає його «нелюдом». У відповіді «його батько й пастор Вундерліх, здавалося, ледь-ледь пересміхнулися».

Зміст цього, здавалося б, цілком периферійного епізоду вкрай багатозначний: перед нами достають соціально чіткі портрети різних генерацій німецького бюргерства — сибаритів і вольтер’янців позаминулого століття, вихованих на французькому (тобто просвітницькому) вільнодумстві, і молодшого за віком буржуа, який, проте, втратив «класову молодість», став святенником і консерватором.

Контури конкретних історичних процесів виразно проступають і в інших, на перший погляд аж надто «приватних», епізодах будденброківської епопеї. Так, клан веде фінансові справи з Франкфуртом, незважаючи на його австрофільську орієнтацію, що в епоху австро-прусської війни, зрозуміло, призводить до збитків. З іншого боку, низка поразок і принизливих невдач, що переслідують сенатора Будденброка, пояснюється не стільки його фізіологічним занепадом, скільки рішучим неприйняттям нової, агресивної комерційної моралі, яка запанувала на порозі німецької імперської історії.

Отож автор ніби обмежується, рамками сімейного літопису, проте за численними нещастями, що спіткали родину Будденброків, виразно відчутна імперіалістична переорієнтація німецької буржуазії.

Таким чином, Томас Манн стихію побутового, буденного настирливо занурює в стихію історичного. Застиглі конструкції сімейного роману розплавляються під гарячими вітрами історії. Самодостатнє, самоцінне, неймовірно ретельне колекціонування сімейних перипетій поступається місцем перед їх систематичним виведенням на широкі історичні обрії.

Ефект такого чи не першого в німецькій літературі експерименту справді дивовижний. Справді, якщо в традиційному сімейно-побутовому вимірі спостерігався якийсь досить-таки нудний, одноманітний ритм, мав місце свого роду коловорот подій, внаслідок якого все, так би мовити, поверталося на круги свої (заблукалі «овечки» після недовгих авантюр сумирно поверталися в бюргерську отару, після епізодичних фінансових поразок знову наставало «процвітання» і т. д.), то в «Будденброках» усі персонажі несподівано потрапляють в засідки, які їм влаштувала історія. Ця вельми несентиментальна особа вже досить побавилася делікатністю, так би мовити, суспільною цнотливістю бюргерства — тепер їй потрібні конкістадори від комерції та індустрії, агресивні, хижі, безжальні буржуа, які розуміють, що традиційна бюргерська етика давно вже стала безнадійним анахронізмом (у романі вони репрезентовані родиною Гагепштремів). Отже, будь-який компонент художнього світу «Будденброків» — похідне від історії.

Так відбувається історизація матеріалу, гарячкові пошуки його суспільного, класового, часово-історичного коефіцієнту.

Власне, Томас Манн зробив для німецького роману те саме, що Бальзак для французького. «Людська комедія», відтворена великим французьким романістом, розігрується на історичній сцені, на тлі