Герберт Уеллс - Машина часу

людина не мала інших способів рухатись у вертикальному напрямку, крім відчайдушних стрибків і спроб видертися на узвишшя.

– І все-таки, хоч і небагато, але люди можуть переміщатися нагору й униз, – наполягав Лікар.

– Легше, набагато легше вниз, аніж нагору!

– А в часі ви зовсім не зможете рухатися! Люди не в змозі піти від теперішнього моменту.

– Мій любий сер, саме в цьому ви й помиляєтеся. Втім, як і геть усі. Ми постійно йдемо від теперішнього моменту. Наше духовне життя – не матеріальне й позбавляє вимірів – проходить у четвертому вимірі, часі, з однаковою швидкістю від колиски до могили. Це достоту так само, як коли б ми, почавши своє існування на відстані п’ятдесяти миль над земною поверхнею, ввесь час рівномірно падали додолу.

– Проте головна складність полягає в іншому, – перервав його Психолог. – Ви здатні рухатись у всіх напрямках простору, але не можете рухатися в часі.

– А ось саме тут і з’являється привід поговорити про моє велике відкриття. І я не згоден із вашим твердженням, що ми не можемо переміщатися в часі. Наприклад, якщо я дуже жваво відтворюю в своїй пам’яті яку-небудь подію, то немовби повертаюся до того моменту, коли вона відбулася. Я, як ви кажете, подумки відсутній, роблю на мить стрибок назад, у минуле. Щоправда, ми не маємо жодного способу після такого стрибка в минуле затриматися там хоч на коротку мить – майже так само, як дикун або якась тварина після стрибка не можуть залишатися в повітрі на відстані навіть шести футів від землі. Але цивілізована людина щодо цього стоїть вище, ніж дикун. Вона навчилася, всупереч силі тяжіння, підійматися на повітряній кулі. Але невже вона не в змозі знайти спосіб зупинити або прискорити свій рух у часі, а може, навіть більше: повернутися й рухатися назад?

– О! – закричав Фільбі. – Це неможливо…

– Чому? – запитав Мандрівник у Часі.

– Тому що це суперечить здоровому глузду, – відповів Фільбі.

– А саме? – поцікавився Мандрівник у Часі.

– На словах ви мені, мабуть, доведете, що чорне – біле, але вам ніколи не вдасться переконати мене в цьому! – заявив Фільбі.

– Може й так, – погодився Мандрівник у Часі. – Але ж тепер, сподіваюся, ви починаєте розуміти, у чому полягав предмет моїх досліджень із геометрії чотирьох вимірів. У мене вже давно була невиразна ідея побудувати машину…

– Для подорожі в часі? – вигукнув Дуже Молодий Парубок.

– Для подорожі в якому завгодно напрямку простору й часу, залежно від бажання…

Фільбі тільки розсміявся у відповідь.

– І я перевірив це на практиці, – додав Мандрівник у Часі.

– Це, до речі, доволі заманливо для історика, – зауважив Психолог. – Мабуть, можна було б проїхатися в минуле й перевірити загальноприйнятий опис якої-небудь події, наприклад, битви під Гастінґсом!

– А вам не здається, що там ви привернули б до себе зайву увагу? – запитав Лікар. – Адже наші пращури не дуже вже й любили анахронізми!

– У нас з’явилася б можливість вивчити справжню грецьку мову з вуст Гомера або Платона! – висловив свою думку Дуже Молодий Парубок.

– І вони напевно дали б вам на горіхи за сумнівні успіхи! Адже німецькі вчені так удосконалили давньогрецьку мову!

– Тоді вже краще вирушити в майбутнє! – вигукнув Дуже Молодий Парубок. – Ви тільки подумайте! Можна було б покласти в банк усі свої гроші, залишити їх там, щоб росли відсотки, а самим гайнути в майбутнє…

– Щоб знайти там суспільство, – вставив я, – організоване на суто комуністичних підвалинах.

– Із-поміж усіх диких, екстравагантних теорій… – почав Психолог.

– Так, саме так мені здавалося. Тому я й не говорив про це, поки…

– Поки ви не перевірили цього на практиці? – вигукнув я. – Ви можете це зробити?

– Подайте-но сюди вашу практику! – закричав Фільбі, якому набридло слухати.

– Принаймні, покажіть нам цей експеримент, – сказав Психолог і додав: – Хоча це все, звісно, нісенітниця…

Мандрівник у Часі з посмішкою дивився на нас. Потім, усе ще посміхаючись, він сховав руки в кишені штанів і повільно вийшов із кімнати. Ми чули, як він, човгаючи, простував коридором, який веде до лабораторії.

Психолог, глянувши на присутніх, запитав:

– Дивно, чому він залишив нас?

– Очевидно, він хоче показати нам якийсь фокус або щось подібне, – спокійно промовив Лікар.

Фільбі взявся розповідати нам про фокусника, якого бачив у Берсломі, але перш аніж він устиг закінчити вступ, наш Мандрівник у Часі повернувся й перервав його на півслові.

Машина часу

Предмет, що його Мандрівник у Часі тримав у руках, являв собою блискучу металеву раму, трішки більшу від маленького годинника і при цьому дуже витонченої роботи. Там була слонова кістка та ще якась прозора кристалічна речовина.

Тепер я мушу бути дуже точним у своєму описі, оскільки, якщо не дотримуватися пояснень Мандрівника в Часі, усе, про що йтиметься далі, здається геть зовсім незбагненним.

Він узяв один із маленьких восьмикутних столиків, що були в кімнаті, і поставив його перед вогнем, так що дві ніжки помістилися на килимкові біля каміна. На столик він поставив свій апарат. Потім Мандрівник у Часі присунув стілець і сів на нього. На столику стояла маленька лампа з абажуром, і від неї на апарат падало яскраве світло.

У кімнаті було ще близько десятка свічок. Дві з них горіли в бронзових свічниках на каміні, а решта – у канделябрах, так що кімната виявилася досить добре освітленою.

Я сидів у низенькому кріслі, яке підсунув трохи вперед, аби бути між Мандрівником у Часі й каміном. Фільбі стояв за Мандрівником у Часі, зазираючи йому через плече. Лікар і Провінційний Мер стежили за ним із правого боку, а Психолог – із лівого. Дуже Молодий Парубок стояв за спиною Психолога. Ми всі, звичайно, були насторожі. Я вважав цілком неймовірним, щоб за таких умов ми могли бути обдурені якимось фокусом, хай би як тонко й мистецьки він був пророблений.

Мандрівник у Часі подивився спершу на нас, потім на свій прилад.

– Ну й що ж? – запитав Психолог.

– Ця маленька штучка, – почав Мандрівник у Часі, поклавши руки на апарат, – не більш аніж модель моєї Машини для подорожі в часі. Напевно, ви вже помітили, що в цього апарата досить загадковий вигляд, а біля осі спостерігається якесь дивне мерехтіння, начебто вона не зовсім реальна.

Він указав пальцем на частину моделі.

– Отут маємо один маленький білий важіль, а тут – інший.

Лікар підвівся зі свого місця й глянув на модель.

– Бездоганно зроблено, – промовив він.

– Я два роки працював над цим, – додав Мандрівник у Часі.

Коли ми всі,