Галіція Мідвест - Вирлоок, Галіція Мідвест

Пол тихо причинив двері своєї спальні й прислухався — наче ніхто не прокинувся. Літня пара, у якої він винаймав житло, щоразу  дбайливо намагалася  усіляко огорнути його теплом та затишком.  Защіпаючи тісні у талії джинси, Пол посміхнувся сам до себе, втягнувши живота. Він вже зрозумів, що у цій країні любов та турботу часто висловлювали не словами, а вчинками: пані Ліда зазвичай вже з самого ранку журилася, що ж смачненького приготувати своєму квартирантові. І, хоча, юнак був невибагливим у побуті та намагався не створювати лишнього клопоту цим милим людям, але така опіка була йому приємною, а пані Ліда майстерно куховарила. Закінчивши з одягом, він пішов у ванну кімнату, яка слугувала і кухнею водночас. Пол почистив зуби, намагаючись не гримати металевим кухлем, набираючи свіжу криничну воду з відра. У старому будинку з центральним водопостачанням  були проблеми, тому,  у випадках нестачі води, мешканців оселі часто рятувала криниця. Загалом, Полу подобалися його умови проживання, але до туалету на вулиці він досі не міг звикнути, хоча й там пан Михайло намагався створити максимальний комфорт, прилаштувавши мʼяке рожеве сидіння для унітаза зверху на дірку у не фарбованих дошках.

 Пол викладав англійську мову у Бережанському Агротехнічному Інституті й намагався певні біологічні потреби справляти у звиклій вбиральні. Та сьогодні була неділя, зітхнувши, Пол взувся  в кросівки й вийшов на ґанок. Його одразу ж запримітив літній сусід пан Богдан, який сидів під яблунею на подвірʼї та палив цигарку.

— Доброго здоровля! — прохрипів пан Богдан, випускаючи сизий дим з отворів мʼясистого носа.

— Доброго ранку, — відповів Пол, український звук «р» давався йому важко, але він намагався. Пан Богдан закивав схвально сивою головою, ховаючи усмішку у розкішних жовто-сірих вусах.

Поява молодого чорношкірого квартиранта у будинку Війтенків викликала неймовірне зацікавлення у сусідів. Чи не щодня хтось та й заходив до літньої пари, щоб позичити чи то сіль, чи сірники, у сподіваннях побачити нетутешнього гостя. Пол вже звик до витрішок місцевих, зрозумівши, що літні люди, а в цьому місті було багато літніх людей, ніколи в житті не бачили чорної людини, окрім, як у телевізорі. Інколи його вражала їх дитяча цікавість до його персони подекуди змішана з недовірою.

— Доброго дня. Як справи? — вітався юнак, широко посміхаючись і щоразу дивувався, як в очах людей зникала  підозра. Натомість вони посміхалися у відповідь, намагалися пригостити його домашньою випічкою чи потиснути руку.

— Бачимо, синку, що не москаль, — жартував сусід Богдан і плескав його по плечі міцною рукою склодува.

Студенти Пола вже встигли пояснити юнакові значення слова «москаль», тому він не ображався на такий місцевий колорит жартів, розуміючи, що війна типово не сприяє дружньому ставленню до чужинців. Але як  тільки місцеві переконаються, що ти не зазіхаєш на їх землі та не намагаєшся знищити їх, то вони одразу відкривають тобі своє серце безумовно.

— Сину, ось тобі полуниці. Перші ягідки, цілий слоїк назбирав, — пан Богдан простягнув Полові півлітрову банку з  недозрілими полуницями через паркан з дроту, — може, хай ще трохи постоять.

— Дякую, — Пол вже знав, що відмову буде сприйнято як образу, тому ще раз подякувавши Богданові, він відніс полуниці до кухні. Схопивши звечора запакованого наплічника, юнак жваво вибіг на вулицю.

—  Йдеш до церкви? — запитав сусід, запалюючи чергову цигарку.

— В місто, — відповів Пол. І помахавши сусідові рукою, зачинив хвіртку, залишивши свою тимчасову домівку.