Анна Алейникова - Exhalation(видих), Анна Алейникова

Розділ 2 "Тіні й відголоси"

 

«Тіні»

В темряві нічній, де тіні оживають,
І тиша лякає, "Давай же мовчати?"
Де думки бентежні роєм пролітають,
І серце стискається, та "Хочеться кричати!"

Там, де місяць тьмяний крізь хмари пробивається,
І зірки тьмяніють, немов у тумані,
Там душа моя блукає, шукає,
Відповіді на питання, що терзають.

Що ж за таємниця в темряві ховається?
Що за дивні звуки вдалині чуються?
Чи то вітер виє, чи то вовк голосить,
Чи то просто страхи мої множаться?

2024

 

 

«Займенники»

В його очах – нікчемність й пустка,
Блекота заповнила зіниці.
"Ти – ніщо, лише маріонетка,
Один з безлічі, без обличчя."

Гнів палав у його кривавому обличчі,
Словами жорстокими сіяв розбрат.
Готовий був на хрест мене розіп'яти
За те, що я шаную себе, й не йду на лад.

Моя гордість не схилилась перед ним,
Хоч хвилини тяглися, мов вічність.
Світ, схожими на мене. рясніє людьми,
Та я, їй-Богу, один, й це - моя істинність.

Ми – лоно нашого народу,
Океанська сім'я людська.
І лише тих шанують мільйони,
Хто поважає мільйони "я".

2024

 

 

«Дні без календаря»

І знову день, мов затертий олівець,
Стікає по стінах, мов дощ.
І нічого нового, окрім віщувань,
Що вітер несе у цю ніч.

Дні без календаря, без слів, без новин,
Без облич, що знайомі колись.
Лише тінь на стіні, мов відбиток хвилин,
Які кожний чортовий день все бились.

Вулицями тінь моя йде,
Шукаючи сенсу у пустці.
І нічого, крім тиші, що гуде,
І нічого, окрім хмари на хмарі.

Десь далеко, за обрієм війни,
Люди по вулицях ходять, п'ють каву.
І нічого не знають про ці кляті дні,
Що крізь все роблять свою справу.

Але хочеться вірити, що десь за полями,
За вітром, за дощем, за війною,
Є те життя, і воно не за горами,
І воно мабуть варте , щоб не вмирати.

2023

 

 

«Буденність» 

День, мов тінь, за днем пливе,
І нічого не міняється,
Сіре небо, сірий світ,
І душа, мов птах, тріпоче.

Вже й не віриться, що десь
Існує радість і тепло,
Що життя може бути іншим,
Не таким, як це село.

Люди ходять-маріонетки, маріонетки!
В їхніх очах немає блиску,
Їхні душі, мов тіні,
Вже давно втратили іскру.

День за днем, мов каміння,
Падають на наші плечі,
І немає сил вже йти,
І немає сил вже жити.

Життя тече, мов річка
В каламутному й сірому небі,
І не знати, де й коли
Знайдеться промінь світла.

2023

 

 

«Привид»

В нічній імлі, де тіні оживають,
Смертоносні вечори мене знов хитають.
В тих темних кутках, де думки рояться,
Знов танці болю, мов чума, вертаються.

Зірки і ті на небосхилі,
Холодним сяйвом рани твої криють.
І в тиші нічній, де вітер віє,
Спогади про час той, кутки серця гнітять.

Цей образ, мов привид, що в темряві блукає,
І слова ті ядучі я чую поруч.
У кімнаті темній, де воно мене вбиває,
Не буду шукати знову той ключ.

Спогади про тебе відмовляються спати,
І слова на серці повільно згорають.
Танці болю, вони будуть тривати,
Доки мої думки тим самим оживають.

Тож зіграю гітарою, як і раніше,
Моїм відчуттям слова оживляться.
Танцюють болю в моїй душі ноти,
Пісня цих акордів, назавжди залишиться.

2024

 

 

***

Тінь минулого лягає на сьогодення,
Холодні вітри віщують біду.
Земля стогне, мов поранений воїн,
І люди шукають притулок в нім.
Життя, мов річка, вирує й шумить,
Із піною й камінням на дні.
Вона несе нас до невідомих світів,
Де щастя й горе сплелись в одне.
Ми шукаємо сенс у цьому таємничому світі,
Де золото втрачає свою цінність.
Дні йдуть за днями, загоюючи рани,
Залишені помилками й втратами.
Чому так рано ми беремося за хліб?
Гіркий й черствий, він дарує нам силу.
Втрачаємо ми силу минулих століть,
Щоб знову й знову підніматися вранці.
Невже це життя - біля підніжжя гори,
З простягнутими руками, благаючи шматок?
Не зіграє воно улюблених нот,
І прошу я Бога, щоб зійшов на цей шлях.
Можливо, він дасть усім час на сон,
Бо ніхто його так і не знайшов.

2022

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍