Сергій Олексійович - ВІа бра, Сергій Олексійович

Коли я зайшов до магазину, то дівчата вже самі купили все, що їм було потрібно. Та вже і розраховувалися на касі.

До мене підійшла продавчиня Олена. Ми добре знали один одного. Що й не дивно, бо в цьому магазині я по три рази на день бував. 

Я думав, що вона хоче зі мною привітатися. Та Олена зробила великі очі та прошепотіла мені на вухо.

- Ти взагалі знаєш, хто це такі?!

Я тільки хотів відповісти, що це зі мною, та вона мене випередила.

- Це ж "ВІА бра"!

- Ми чекаємо тебе на вулиці. - Звернулася до мене Віра й обидві дівчини вийшли на двір.

- Яка ще "ВІА бра"? - Посміявся я з Олени. - Ну, може вони схожі просто. Це до мене приїхали знайомі з іншого міста. Краще дай мені води. Звичайної. Без газу. "ВІА бра". Ахахаха. Це смішно.

Світ зійшов з розуму, подумав я. Усі наче збожеволіли від цього шоу-бізнесу.

Дівчата чекали мене на вулиці. Я ще раз на них подивися. Звичайні вони. Ніякі там не зірки. Я жодного разу не бачив звісно тієї "ВІА бри" та в моєму уявленні зірки виглядають якось інакше. Світ зійшов з розуму! Сто відсотково.

Не встигнули ми підійти до під'їзду, як мене хтось покликав. По дорозі, що вела з зупинки, йшла моя краща подруга Янка.

- О! Дорогенькій. Вже гуляєш зрання. А це, хто з тобою? Якісь новенькі? Чого я їх не знаю?

Янка підійшла до нас з дівчатами.

- Мати моя жінка!. Так ще ж Віра, Надя та Альбіна!

- О! То ви знайомі? - Дуже здивувався я. - Звідки??

- Блін! Сергію! Розплющ очі. Ти, що не знаєш, що це дівчата з "ВІА бри". Я з тебе балдію!

Не знаю, який в мене був вигляд та всі дівчата разом почали дружно та весело сміятися. Це та ще була картина.

Поки я приходив в себе, вони якось дуже швидко познайомилися з моєю найкращою подругою та домовилися зустрітися з нею ввечері. Вони ще і в гості її до мене запросили.

- То ми йдемо до дому? - Спитала в мене Альбіна, - чи ти хочеш, щоб нас ще хтось впізнав?

Я швидко узяв речі та ми пішли до мене.
Але я все одну був у розпачі. Ті самі! Я багато чув про цей гурт та чесно, ніколи не бачив їх виступів. І от на тобі. Жива. Справжня "ВІА бра". Це ж треба. Але вони такі звичайні. Я просто не знав, що мені думати та роботи далі.

- Ну, так. Ми ті самі. - Зізналася мені Альбіна, коли ми вже опинилися в мене вдома. - Ти не питав, а я і не казали. Бо люди до нас завжди, якось ставляться, як до не знаю кого. А хочеться, щоб тебе любили та спілкувалися не тому, що тебе по телевізору показують, а тому, що ти людина. Вибач, що не попередила. Бачиш. Ми звичайні прості дівчата. От такі самі, як усі. На нас же не написано, що ми зірки

- Ти тобі не має чого просити вибачення, Альбіночка. - Відповів я. - Все гаразд..- Ну ок. "ВІА бра" та "ВІА бра". До речі я іншу музику люблю. "AC/DC" там чи "REM".  

- О! До речі я теж таке саме люблю, - зізналася Віра і якось так по доброму мені посміхнулася, що я відразу перестав нервувати та ображатися на таких милих та чемних дічвчат.

- Так, а які у тебе на нас плани? - Поцікавилися  в мене Надія. - Що у нас там далі по розпорядку?

- У нас зараз все життя по плану. Тому і вирішили зробити собі канікули. Щоб ніяких там банкетів, презентацій, кафе та ресторанів. Щоб просто побути звичайними людьми. - Зізналася мені Віра.

-  Як я розумію, то в першу чергу вам усім треба ванна, сніданок та відпочити з дороги. А потім буде видно. 

- Якій ти розумний хлопчик в мене. - Зраділа Альбіна. Вона була задоволена. Це було відразу помітно по її усміхненому обличчю. - Саме про це я  тільки, що і мріяла.  - Спочатку йде Надя - Вирішила вона. - А ми з Вірою поки, що приготуємо сніданок. А на обід я усім нам зварю борщ. Такого борщу ти ще ні де не пробував! - Похвалила Альбіна сама себе. 

- О, так! - Підтримала її Віра.- Вона в нас така господиня! Хоч рідко дуже готує та зате так смачно. А про її знаменитий борщ, то я взагалі мовчу.

Альбіна засміялася. Та було відрізу помітно, що їй дуже приємно це чути від своєї подруги.

Поки Надія приймала ванну, ми усі разом готували сніданок. Точніше вони готували, а я лише плутався у дівчат під ногами. Бо мені все було цікаво.

- Так. - Не витримала Альбіна. - Сядь та сиди. Ми все сами зробимо. Уявляєш, як ми сумуємо по звичайній нормальній їжі. Устриці та омари це звісно смачно та як же мені хочеться звичайної смаженої картоплі з салом та цибулею та часником.

- Зав'язуй, Аля. - Почала сміятися Віра. - Бо ми зараз тебе почнемо їсти. Вже так цього усього хочеться.

- Чисть картоплю швидше. То й буде тобі тоді й скоріше. - Строго сказала Альбіна. Зараз на кухні вона була головною.

Як тільки вийшла з ванни Надя, вона почала все там нарізати, а Віра пішла в душ. А як вже поставили смажити картоплю, то останньою приймати ванну, пішла нарешті й Альбіна.

Дівчата мене зовсім не соромилася. Вони були зовсім прості та звичайні. Носа не задирала. Наче мої подруги з сусіднього дому. А з Альбіною так взагалі. Було таке відчуття, що ми знаємо один одного багато років.

В домі смачно пахло  їжею. Мені вже дуже захотілося їсти. Це було так помітно, що Надя помішуючи картопля, посміхнулася та сказала.

- Йди вже клич свою Альбіну. Вона десь там волосся сушить. Кажи, що вже усе готове.

Вона ще не закінчила казати, як я швидко побіг за Альбіною.

За стіл дівчата сіли, як і були у шортах та футболках.

- Так смачно, - тільки й сказала Віра і потім хвилин двадцять ми мовчки тільки те і робили, що їли все, що приготували дівчата.

Я вже хотів сам все прибрати та Надя мене відсунула.

- Йди, погуляй. Ми самі. Ще встигнеш по працювати. У тебе тут три господині на кухні. Тож краще нам не заважай. Ми усе зробимо самі.

Я мовчки подивився на Альбіна. Що вона на це скаже?

- Тобі ж сказали. Йди, погуляй. Он з Вірою побалакай. Ми зараз з Надією усе зробимо самі. І посуду теж самі помиємо. Ми вміємо. Не хвилюйся.

Ми з Вірою пішли до кімнати, щоб не заважати дівчатам прибирати.