Сергій Олексійович - ВІа бра, Сергій Олексійович

- Брати таксі чи просити когось зі своїх друзів? -  Подумав я. І вирішив, що краще нічого нікому не казати. От, як приїдуть Альбіна та Іі подруги, тоді вже скажу. То вічно, як почнеш патякати раніше, то й нічого і не відбувається. Це я вже знаю напевно. Хай буде для моїх друзів сюрприз.

До речі про друзів. У нас у дворі була своя весела компанія. Хлопці та дівчата. Збиралася майже кожного вечора. Сиділи на лаві. Розмовляли. Пили пиво, а іноді й не тільки його. Сміялися. Знайомилися з новими дівчатами.

Мій під'їзд перший. І якось так сталося, що вся нормальна молодь. Всі мої друзі, збиралися саме біля мого під'їзду. Може тому, що там живу я. А може тому, що поруч була зупинка. І дорога в усі боки йшла саме мимо мого під'їзду. І до речі за рогом, що теж, мабуть, важливо, був магазин, а поруч з ним маленьке кафе. Де всі нас знали, а ми теж знали усіх.

Отака диспозиція була в моєму житті перед тим, як до мене повинна була приїхати Альбіна зі своїми найкращими подругами.

Готовність в мене була номер один. А точніше я нічого такого особливого і не робив. От приїдуть, потім і розберемося. Квартира в мене трикімнатна. Спальних місць вистачає. Це головне. Торт я купив. Альбіна казала, що вони майже не п'ють, тому я про це все й не переймався особливо. Що я, ніколи в себе не приймав дівчат? Якось розберемося.

І ось нарешті той самий ранок. Таксі. Вокзал. Зустрічаю. Вже і потяг прибув. На перший путь. Так. Мені треба сьомий вагон. О! Бачу. Дівчата. Та чомусь три. А Аля казала, що будуть чотири. Ну, то і ладно. Три так три. Вони усі чомусь в темних окулярах. Без зачісок. Без макіяжу. В спортивних костюмах. А, ну зрозуміло. Вони ж в поїзді усю ніч їхали. Знаю, що це таке. Дуже добре знаю.

- Альбіна? - Підійшов я до дівчат, тримаючи у руках чотири гарних букети.

Дівчата майже разом повернулися до мене. 
Посміхнулися. Але окуляри знимати чомусь не стали. А мені так ціково подивитися, якого кольору у них очі. Бо мій улюблений - це зелений. Зелений - то любов!

- Альбіна. - Відповіла мені невисока, гарна така білявка. - Знайомся. Це - Надя. - Показала вона на дівчину з великим бюстом. - А це Віра.

- Дуже приємно. - Протягнув я дівчатам квіти. По букету Вірі та Надії. - А це тобі, Аля, - сказав я та віддав два останніх своій подрузі.

- О! Дякую.- Засміялася Альбіна і поцілувала мене в одна щоку, а потім в іншу. - Букетів два ж було. - Пояснила вона дівчатам.

- А якби тобі всі чотири дісталися? - Сміючись, спитала Віра.

- Довелося цілувати у губи. По справжньому. - Засміялася Надія і я зрозумів, що з дівчатами контакт вже є. 

Ми усі посміялася. А потім пішли разом ловити таксі, щоб їхати до мене до дому. Машин було багато і тому ми швидко знайшли те що нам було треба.

Я сів біля водія, а дівчата у трьох на задне сидіння.

На вокзалі, а тим більше в таксі, я не зміг добре розгледіти подруг Альбіни. Хоч мені було дуже цікаво, як вони виглядають. Здається вони не дуже високі. Костюми ось в них різного кольору. І кросівки теж. Надія та Віра середнього зросту. А Альбіна менша за них. А ще Віра, вона більше темненька, ніж інші дівчата. Ну, такі вони. Звичайні. Може тому, що без макіяжу? 

В таксі ми їхали мовчки. Бо Альбіна попередила:
- Про все вдома поговоримо. Навіщо таксисту знати наші особисті справи.

Я з нею погодився і тому мовчав, хоч звісно питань в мене було дуже багато. І до Альбіночкі, і до її веселих подруг. Цікаво ж знати, що вони за люди такі.

Таксист теж поки мовчав. Мабуть через те, що в салоні громко грала музика. Якась чергова ФМ станція. Їх тоді стільки було. Кожного дня нові різні виникали.

- О! Моя улюблена група. - Зрадів хлопець, що нас віз. - "ВІАбра".Такі дівчата гарні! Вогонь! І пісні в них дуже запальні. Мені там дуже ота їх білявка з великим бюстом подобається. Така жінка! Вах, вах.

Таксист щось там ще розповідав про цю музичну групу. Та мене це взагалі не цікавило. По перше, я людина далека від сучасного шоу-бізнесу. По друге, мені, що "ВІАбра", що якась інша група. Абсолютно однаково. Он у нас їх скільки. Хіба всі запам'ятаєш. Мене зараз більше цікавила Альбіна. От саме про неї й були всі мої думки

- Я перепрошую, а ще далеко їхати? -  Спитала в мене Віра. Мабуть, їй, як і мені набридло чути ці пісні та думки таксиста про нашу попсу. Він там усім кістки перемив. Від Ірочкі Білик до Наташі М.

- Та ми майже вже і приїхали. Ось мій будинок. Перший під'їзд, будь ласка.

Автівка зупинилася. Нарешті приїхали, подумав я. Ми дістали речі з багажника. Поставили їх на лаву. Дівчата вперше познімали з себе окуляри.

- А де у вас тут поруч магазин? - Спитала в мене Віра. - Бо я ще не снідала. А з ранку я звикла їсти йогурт. 

 - О! Та це не проблема! Ось тут за рогом магазинчик. Він, як раз працює з сьомої ранку. Думаю, що він вже відчинений.  - Зрадів я тому, що можу щось зробити для моїх гостей.

- Я з тобою піду - Сказала Надя. - Проводиш нас? - Спитала вона в мене. - А Альбіна поки речі повартує. Гаразд, Альбіночка?

- Ідіть вже.- Засміялася Альбіна. Та присіла на лаву поруч з речами.

Дівчата пішли собі, а я на мить затримався.

- Тобі щось треба, Аля? - Спитав я у дівчини з якою ми листувалися вже майже два місяці

- Води. Звичайної води. І щоб без газу.

- Гаразд, - кинув я вже на ходу, та побіг наздоганяти Віра та Надію.