Маринка Черемних - Пароль підібраний- ти мій!, Маринка Черемних

2 частина. Аліса

ТА САМА НІЧ

На годиннику вже 1:30, а я й досі не можу заснути та перебираю свої думки. Рятує те, що хоч на навчання не прокидатися рано. Навчаюся я у медичному університеті. Не люблю медицину, взагалі, туди мене запер батько. Я б хотіла навчатися на психолога або ж вчителя молодших класів. Я важко видихнула, встала з ліжка та відкрила повністю вікно, бо щось душно стало від одних думок.

Вдихнула тепло-прохолодне повітря та повільним кроком пішла до свого ліжка. Якийсь незрозумілий шурхіт у вікні змусив мене зупинитися та різко обернутися. Страх пронісся моїм тілом, коли невідомий тип притиснув мене своїй кам'яним тілом до шафи-купе та затиснув рот рукою. Добре, що хоч нічник додумалася ввімкнути, хоч могла розгледіти трохи його. Високий, десь на півтори голови вищий за мене, очі каро-зелені, на лівій щоці ледь помітний шрам, який вже затягнувся, лице холодне та серйозне. Очі... такий відтінок мав тільки один чоловік, якого я надто добре знаю, хоча... я його не бачила більше 7 років, може просто я вже марю. Лячно було б навіть підійти до нього. Він послабив руку на моєму ротові та приклав палець до губи, показуючи мовчати

- Що вам від мене потрібно? Хто ви взагалі такий?!- ця кам'яна брила мало того, що притиснула мене своїм тілом до стіни, так я ще й прямо відчувала, який він зараз гарячий. Шанс, що зараз сюди зайде хтось з охоронців мого "святого" батька- 0%, бо цей чоловік заліз до мене через вікно і охорона його наврядчи помітила

- Тшшш- він знову легко приклав свою кремезну руку до мого рота,- мовчи мишко і слухай мене уважно. Зараз ти йдеш зі мною і ніколи більше сюди не повертаєшся. Причину я поясню тобі по дорозі. Але скажу одне- твій батько перейшов мені дорогу, хоче заволодіти цим містом і стерти мене з лиця землі, але в нього ні чорта не вийде

- Ти мене вб'єш? Для чого тобі я? Зроби це без мене- хоча, я і сама не проти вбити власного батька і для цього я маю 1000 і 1 причину це зробити. На вигляд йому десь 25-27 років

- Іди за мною- його рука владно обійняла мене за талію і він мене потягнув до вікна. Господи, допоможи мені вижити з цим чоловіком!

- Ви мені пропонуєте лізти через вікно, серйозно?!- тихо запитала я та вже ступила на підвіконник. В піжамі, яка складалася з легких штанів та футболки, тікаю з власного дому, просто прекрасно! Можливо, це і є мій шанс нарешті відчути себе живою? Тип зупинився та поглянув на мене:

- Мишко, здається, що ми вже перейшли на "ти". Повір мені, я не дуже старий- і посміхнувся на всі 32. Мушу визнати, що посмішка у нього до біса приваблива, навіть закохатися можна.Так, стоп, далеко занесло мене щось! Але... знову він мені нагадує того хлопця, з яким я зустрічалася

- Гаразд. А як хоч звати мого викрадача?- чоловік виліз з вікна та стрибнув з 2 поверху на землю. Чорт, я ж боюся висоти, хай це і другий поверх, але все рівно, як я буду стрибати, коли в мене вже коліна трусяться?

- Не зараз про це. Стрибай!- підняв руки догори та оглянувся по сторонах. Що?! Прямо у його руки?!

- Я... боюся висоти- призналася йому я. На диво, в його очах я не побачила глузування, навпаки, якусь надію та підтримку

- Ти хочеш нарешті бути вільною?- серйозним тоном запитав чоловік

- Дуже

- Тоді стрибай. Ти мені можеш довіряти!- я невпенено кивнула, глибоко вдихнула, видихнула та стрибнула. Теплі долоні чоловіка огорнули мою талію, я ж своїми руками охопила його міцну шию. Приємний аромат забився у мій ніс. Десь я вже чула ці нотки імбирю та чебрецю. Мушу визнати, що пахне він відмінно, отже, 100 відсотків має багато грошей на такий відмінний парфум. Я видихнула у його груди та підняла на нього очі:

- А тепер побігли- тихо промовив він, заправив пасмо мого волосся за вухо, взяв за руку і ми побігли до запасного виходу. Нас вже чекало 2 автомобіля. Наскільки я зрозуміла, то один належить йому, а в іншому його охорона. Куди мене втягнули?!

- Нарешті!- сказав якийсь чоловік та провів по мені швидким поглядом.- Я вже думав, що щось пішло не за планом

- Все добре. Їдемо, Рус!- вні відчинив передні двері свого автомобіля, я мовчки сіла. Водійські двері закрилися, всі двері заблокувалися. Ми рушили з місця в невідомому мені напрямку. Чорт, здається, що я добряче влипла!

Їхали 15 хвилин у тиші, яку я вирішила порушити:

- Ти нарешті скажеш мені, хто ти такий і куди ти мене везеш?- я поглянула на його лице, яке зараз було спокійним. Зупинився на світлофорі та перевів погляд на мене:

- Звати мене Вадим... Мазуренко, можливо чула про мене- я заклякла. Отже, це не той хлопець... хоча... стоп. Його прізвище було на той час Мартиненко, він взяв батькове прізвище, а мами його прізвище було Мазуренко, тому можливо це він і є. Я не тільки чула про нього, а ще і бачила купу статей про його непростий шлях помсти за смерть своїх батьків. Сам він вихованець одного з дитбудинків у нашому місті, після повноліття разом зі своїми найкращими друзями вони, якщо я не помиляюся, 5 років шукали виродків, які вбили батьків. На слід вони натрапили, але ще декількох вони так і не спіймали по сей день. Пазл у моїй голові починає трішки складатися- мій батько стовідсотково причетний до цього вбивства, це вже зрозуміло. Мазуренко... це точно той самий чоловік, який вкрав моє серце більше 7 років тому. Але я йому цього не скажу, що згадала його. Для чого йому я?!

- Чула і читала багато новин про тебе. Отже, ти думаєш, що мій батько був одним з тих, хто вбив твоїх батьків?- машина рушила з місця

- Не думаю, а знаю. Зараз він хоче отримати звання мера міста і має у своїх планах знищити всіх своїх найбільших ворогів у цьому місті, які займаються новобудовами та іншим- коротко, але ясно для мене розповів Вадим

- Гаразд, так а я тобі для чого?- не розуміла логіки цього чоловіка

- Ти хочеш дізнатися правду про день аварії, в якій загинула твоя мама?- зрадницькі сльози відразу ж навернулися на очі

- Ти... Звідки... про це знаєш?- автомобіль зупинився на узбіччі, чоловічі очі пропалювали мене поглядом

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍