Николь Лебидь - Немовля на сходах., Николь Лебидь

Глава 2.

В цей час в підвалі одного з будинків сиділа компанія: чоловік з синюшним кольором обличчя, великим носом і неймовірною кудлатістю на голові, останній раз мив голову в туалеті найближчого супермаркету. Другий мужчина невизнаного віку з засмаглим обличчям, на голові якого красувалася в’язана шапка, що вицвіла на сонці, радісно посміхався и розповідав скільки пустих пляшок від пива сьогодні знайшов в парку на своїй ділянці, тобто там де йому дозволено їх збирати, нарешті прикрашала цей квітник жінка або дівчина, вік якої загубився через недбалість, але залишки краси продивлялися через яскраві великі карі очі і манери вихованої людини.

Бухаєте! За дитячі гроші які я отримала від держави. Скоти! Ти чого розбушувалась, Ніка! Бували часи, коли ти сама їла і пила за наш рахунок. Всесвіт вимагає балансу, тепер ми тебе потрусили: що твоє то наше.

Ніка встала, накинула на себе куртку і вийшла на свіже повітря, а по вулиці йшли люди, поспішаючи додому після роботи. Вдома їх чекали чоловік або дружина і діти. Чи є в неї рідні, які би її чекали, піклувалися про неї?  Взагалі хто вона тепер?

А вона має ім’я і прізвище, а ще має образу на коханого, який обіцях одружитися, а в той же час шукав в нії недоліки, весь час ставив за приклад її подругу: дивись, яка вона розумна, спокійна, розсудлива, скромна, зрештою зрозумів, що вони не підходять один одному і покинув її.

Ніка зустріла подругу в магазині парфуми і без зайвих слів і попередження схопила за волосся і головою об коліна, хрусь! Добре, що в моменті оцінила обстановку, озирнулася, побачила людей, які намагалися схопити її за руки, вона кинула свою жертву на підлогу, дістала з кишені запальничку у вигляді пістолета і направила на людей, вони відступили, скориставшись загальним хаосом і розгубленістю людей, вибігла з магазину. Довго блукала вулицями міста, замерзла, проголодалася, зате в голові прояснилося.

 Гарна іграшка запальничка у вигляді пістолета змусила людей, які були в магазині до переляку, збентеження і ця хвилина дала можливість їй вискочити на вулицю. Можливо там були камери і її вже шукають.

Що вона може зробити тепер? Зникнути з міста на деякий час, поки на місяць, впевнена, ця подія скоро забудеться. Вона сіла на електричку і вийшла на станції, назва якої їй сподобалась. При вокзалі були кімнати відпочинку, щось на кшталт маленького готелю. Але гроші скоро закінчились і вона влаштувалась на роботу, скорше хазяїн взяв її з жалості тимчасово посудомийкою.

 Якось в кафе зайшов пообідати молодий хлопець. Він помітив Ніку і посміхнувся, потім підійшов до барної стійки купив велику шоколадку, пригостив її просто так. Вона подякувала, скоро заховала шоколадку в кишеню фартуха і побігла на кухню. Через тиждень Юра знов приїхав - він працював далекобійником і його маршрут пролягав повз маленького кафе, де тендітна дівчинка з великим довірливим серцем вже його чекала і кожен раз, коли зупинялась його сіро –жовта машина червоніла, бігла в підсобку, поправляла неслухняне волосся.

 Вони познайомились, говорили про погоду, затори на дорогах, аби про що, головне сидіти поруч і вдихати його запах, ловити його посмішку.

Краще б ця солодка мить закоханості не закінчувалась, але вона перейшла на інший рівень. Якось він ненав’язливо запропонував поїхати з ним.

Вона відпросилася з роботи начебто погуляти, а коли він від’їхав сіла до нього в машину.

Цікаво і весело було їхати в кабіні машини на високих колесах. Вона начебто летіла над трасою і дивилася зверху на позашляховики, що проїжджали. Ніка схаменулась, коли вздовж траси включили ліхтарі.

Як я повернуся назад в кафе? Юра посміхнувся.

Що було далі, краще не згадувати, вона сама на розуміє, як погодилась їхати далі з ним.

 Та ні, начебто не погодилась, а скоріше змирилася і чомусь довірилась йому, начебто якійсь туман впав на свідомість.

На ніч вони зупинилися  в мотелі при дорозі.

В першу ніч між ними нічого серйозного не було. Юра був дуже уважний, трохи змучений, приліг на краю ліжка і швидко заснув.

Вона довго крутилася , але  втома перемогла і згодом заснула. На рано прокинулась від шуму води, що долинав із ванни.

Двері відкрилися і появився Юра свіжий, бадьорий, усміхнений.

Він скоро одягнувся і тоном, який не допускає оскаржень заявив, що поспішає.

Залишив на столі гроші, сказав щоб вона купили собі якійсь одяг або взуття і на їду, має вистачити. Більше нічого, навіть не подивився в її сторону. Двері за ним захлопнулись, вона ще довго сиділа в ліжку і дивилася перед собою.

Якось все дуже просто і буденно, в книжках, які вона встигла прочитати за своє коротке життя було трохи інакше. Вона пішла на екскурсію по містечку куди її привіз Юрко.

Сама головна подія в житті Ніки сталася сама собою, просто в цю хвилину вона йому довірилась. Так вона прожила цілий місяць . Юра приїздив два рази на тиждень, залишав на столі гроші і виїжджав. Ніка чекала, що він зробить їй пропозицію і стосунки перейдуть у більш конкретне русло. Вона не виставляла ніяких умов, просто чекала. ЇЇ маленьке сердечко було сповнено романтичними мріями. Вона уявляла, як він увійде з посмішкою на губах і букетом квітів– це все, що їй потрібно було на сьогодні.

Але цього разу Юра пішов, не залишивши грошей і Ніки нічого не залишилося, як тільки виїхати з Мотелю. Звісно вона спочатку подумала, що він просто забувся залишити гроші і ось зараз відкриються двері і він повернеться, телефонувала Юркові, але безрезультатно.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍