Invisibility mask - Похибка другого типу, Invisibility mask

— З цієї хвилини ти — моя, — прошепотів він так, щоб це почула лише я, одягаючи обручку мені на палець.

Ці слова могли прозвучати романтично, якби не його тон, що нагадував скоріше власника, ніж чоловіка.

Я витягла другу обручку з коробочки, відчуваючи, як мої пальці тремтять. Лео лише злегка підняв брову, заохочуючи мене продовжувати.

— Тепер ви чоловік і дружина, — урочисто оголосила реєстратор, коли я, затамувавши подих, одягнула обручку на палець Лео.

Ми поставили підписи під документами, які тепер офіційно зв’язували нас більше, ніж будь-які слова. Слідом за нами свої підписи поставили Еві та Ашер, наші свідки, але цей момент здавався для мене лише черговим кроком у пастці, з якої вже не було виходу.

Єдине, чого мені зараз хотілося, — зникнути. Втекти з цього місця, вирватися з усіх цих ланцюгів, які невидимо стискали мене все сильніше. Але я знала, що цього не станеться.

— А тепер можете закріпити свій шлюб поцілунком, — промовила реєстратор із теплою посмішкою, не підозрюючи, як ці слова обпікають мене.

Я різко перевела погляд на Лео, обурено блиснувши очима. Невже він не бачить, що це вже занадто? Що змушувати мене до такого — це приниження? Але його погляд був холодний і твердий, як крига. Він більше не питав, що я думаю.

Лео зробив крок вперед і, не вагаючись, обхопив мене за талію. Його дотик був сильним і впевненим, наче він намагався вкотре продемонструвати, що тепер я належу тільки йому.

Його губи торкнулися моїх, але це не було ніжно. У цьому поцілунку не було ані тепла, ані пристрасті. Лише демонстрація володіння. Жорсткий і впертий дотик, який заявляв перед усіма присутніми: "Це моя дружина".

Мені хотілося відвернутися, але я знала, що зараз це неможливо. Усі погляди були прикуті до нас. Я відчувала, як хвилі приниження накочують одна за одною, але мусила зберігати спокій.

Коли Лео нарешті відсторонився, він не послабив хватку на моїй талії. Його холодний погляд вп'явся в мій, а губи ледь торкнула самовдоволена посмішка.

— Все, Янголе, тепер ти офіційно моя.

Слова обпекли мене сильніше, ніж будь-який його поцілунок. У горлі застряг клубок, але я змусила себе не зламатися. Глибокий вдих. Я не дам йому побачити, як я страждаю.

— Тепер можна привітати молодят! — голос реєстратора повернув усіх до реальності, і залу заполонили аплодисменти.

Мама першою підійшла до мене, обійнявши. Її обличчя випромінювало теплоту й радість, які я не могла розділити. Її обійми мали би стати моїм прихистком, але я відчувала себе ще більш загубленою.

Лео не відпускав мене ні на мить, навіть коли його привітали Ашер та Еві. Джеймс - дядько Лео лише кинув декілька слів і після того я його не бачила. Я мріяла, щоб цей день закінчився. Але найгірше було те, що це лише початок.

Ми сиділи за бенкетним столом, і я відчувала, як час повільно тягнеться, мов густий сироп, що ніяк не стікає з ложки. Усе було організовано бездоганно: музика, вишукані прикраси, і особливо страви, що виблискували на столі, мов витвори мистецтва. Але вся ця пишність здавалась мені чужою і неприйнятною. Мій апетит зник, наче його ніколи й не було.

Я зробила лише декілька ковтків шампанського, намагаючись бодай трохи розслабитись, але ефекту не було. Лише відчуття тривоги, що висіло в повітрі, ставало сильнішим.

Лео, який сидів поруч, як завжди, виглядав спокійним і впевненим. Його голос, коли він звернувся до мене, був тихим, але пронизливим, наче холодний вітер:

— Ти маєш поїсти, я не хочу, щоб ти знепритомніла у нашу першу шлюбну ніч.

Я відчула, як кров приливає до обличчя. Його слова прозвучали майже як погроза, хоч він і говорив їх тоном, що міг видатися турботливим для когось зі сторони.

— Я не голодна, — відповіла я, намагаючись зберігати спокій, хоча всередині мене все закипало.

Лео нахилився трохи ближче, його погляд проник крізь мене, змушуючи відчути себе безсилою. Він нахилив голову, так, що лише я могла почути наступне:

— Аріель, не змушуй мене кормити тебе з рук.

Від цих слів я відчула, як у грудях запалав жар сорому і обурення. Його тон був спокійним, майже лагідним, але я знала, що за цими словами стоїть. Він не просив — він наказував. І вибору в мене, як завжди, не було.

Я стиснула виделку в руці так, що пальці побіліли. Моя гордість кричала про те, щоб я відкинула його слова, але страх, глибоко вкорінений десь у серці, змусив мене послухатись. Зробивши над собою зусилля, я зняла шматок з тарілки і з’їла його.

Лео задоволено відкинувся назад, його погляд не залишав мене ні на мить.

— Бачиш, не так уже й погано, — кинув він, підносячи до губ келих шампанського.

Я мовчала, намагаючись проковтнути не лише їжу, а й цей момент приниження, який, здавалося, тривав вічність.

Ведуча злегка підвищила голос, і всі присутні замовкли, коли вона оголосила перший танець молодят. Я відчула, як напруга пробігла крізь мене, наче електричний струм. Допивши келих шампанського до останньої краплі, я сподівалася, що це надасть мені бодай трохи сміливості. Але її вистачило лише на те, щоб підвестися і зробити крок назустріч Лео.

Він простягнув мені руку, і я поклала свою долоню у його, холодну і сильну. Разом ми пішли в центр залу під спокійну мелодію, яка заповнила простір. Світло трохи згасло, залишаючи лише нас у центрі кола глядацької уваги. Усі погляди були прикуті до нас — до цього здавалося б ідеального моменту, що насправді був фарсом.

Лео плавно притягнув мене ближче, його рука лягла на мою талію, а друга — тримала мою долоню так міцно, що я не могла вирватись, навіть якби хотіла. Його кроки були впевненими, і я змушена була слідувати за ним, боячись зробити невдалий рух і зіпсувати все.

— Розслабся, це лише танець, — прошепотів він, нахилившись до мене. Його губи злегка торкнулися мого волосся, і від цього дотику мене охопив холод, що пробіг вздовж хребта.