Куля - Символ, Куля

«Я так і думав!» — посміхнувся Гіммлер, але фюрер цього не помітив.

Керівнику військової розвідки було поставлене завдання — сформувати в межах розвідувального спеціального підрозділу «Нахтигаль», який, як Ви знаєте, складався з українців, пошуковий загін для знайдення та вивезення архівів Львівського університету. Ці люди були допущені до ознайомлення з напрацюваннями «Зворотного шляху» та мали доступ до висновків щодо гунсько-арійської теорії. Багато з них мали історичну освіту та завзято були віддані нашій справі. Як з’ясувалось, фахівці цього університету до початку нашого походу на Схід також вивчали гунів у площині «білої раси». Однак займалися вони цим в обґрунтування спадкоємності цивілізації і войовничості деяких слов’янських племен від їхніх гунських пращурів. Хотіли сформувати вчення, що слов’яни вище за нас, арійців! Наприкінці листопада 1941 року всі архіви, які нас цікавили, були вивезені в Німеччину й ретельно проаналізовані. Я дозволив Канарісу фактично допустити цю групу з «Нахтігалю» до деяких таємниць зовнішньої розвідки, Генріхе — і я не пожалкував. Плідна праця над усіма надбаннями, які були в нас і які ми знайшли у Львові, відкрила неймовірний факт — на Хортиці ховали не тільки видатних гунів. У рік смерті імператора Аттіли, туди вирушила дивна похоронна група, яка поховала на Хортиці не людину, а річ! Це був єдиний випадок, як з’ясували наші спеціалісти. Більше такого не траплялось до зникнення гунів із мапи Європи. Незважаючи на труднощі перекладу записів послідовника Пріска Панійського, який намагався вдосконалити відомий його труд — «Візантійська історія і діяння Аттіли у восьми книгах», наші вчені все ж таки з’ясували, що то була за річ. Це був меч, Генріх! Легендарний меч Аттіли! Гуни поховали його окремо від володаря — з пошаною та супроводом, ніби то була людина. Під час життя царя гунів цей меч був разом із ним в усіх видатних битвах, що відомі нам з історії. Ніхто досі не розгадав, де розташована могила самого Аттіли, але ми приблизно знаємо місцезнаходження його меча, найдорожчого скарбу воїна, цього витвору могутності, влади та скорення. Я хочу цей меч, Генріхе! Хочу, чого б це не коштувало! Я буду тут — у цій ставці й особисто контролювати перебіг усієї майбутньої операції з пошуку цього скарба. Це ключ до нашої перемоги! У ньому схована наша велич!

Після цих слів Гітлера майже трусило. Очі його виблискували, руки тремтіли, дихання було глибоке та важке.

«Ось це і є моє завдання. Він не відступить від цієї ідеї, бо знайшов свій символ», — подумав Геринг.

Слухайте мій наказ. Вам передадуть сучасні мапи з позначеннями периметру пошукових робіт на Хортиці та його околицях. Також у Вашому розпорядженні будуть перекладені та адаптовані матеріали опису цього меча. Ескізи до цих висновків зробив Арно Брекер. Лінія фронту зсунулася далеко на схід від Запоріжжя, тому пошукам ніщо не має загрожувати. Для забезпечення несподіванок із боку партизанів або диверсантів — залучайте найкращі підрозділи з дивізії «Лейбштандарт» і команди СД. Для можливих робіт на Дніпрі у Вашому розпорядженні будуть інженерні фахівці та водолази. Часу обмаль, мій друже. Я прагну осягнути велич гунів та перемогти на Сході під Сталінградом. Хайль!

Після цих слів Гітлер викликав ад’ютанта та наказав передати Гіммлеру аналітичні матеріали групи «Зворотнього шляху», також він розпорядився підготувати один із бункерів для рейхсфюрера. Отримавши папери, він вийшов. «Навіть Брекер бере участь у цьому дослідженні — а я нічого не знав. Ну звісно ж — Арно улюбленець фюрера, людина, яка увійшла до «списку осіб, наділених Божим даром», видатний архітектор та скульптор. Мабуть, тому він і доручив йому малювати ці ескізи меча. Бо ніхто, за думкою Гітлера, не розуміє краще за Брекера художню сутність арійського мистецтва. Недарма він супроводжував його в Парижі після поразки Франції. Саме він створював скульптурні образи нової рейхсканцелярії Гітлера», — подумав Гіммлер.

Прийшовши до себе в бункер, він відразу взявся організовувати доручену справу. З’єднавшись телефоном із Берліном дав вказівку Бомерсу Азієну з «Аненербе» зібрати свою групу з розкопок та вирушити в Запоріжжя, потім переговорив із Йозефом Дітріхом — командиром дивізії «Лейбштандарт» — про формування групи військового забезпечення району пошуків, наказав Шеленбергу передислокувати додаткову групу офіцерів своєї служби безпеки з Берліну до Києва. Весь цей час, поки йшли телефонні розмови та віддавалися накази, Гіммлер роздивлявся малюнки меча. Його дуже зацікавив факт того, що на клинку, від рукояті до кінця леза, містився гравірований напис, про який Гітлер нічого не сказав. Безумовно, це була давня вимерла гунська мова, але розшифрування цього напису матеріали не мали. Переклади старих візантійських манускриптів просто вказували на наявність напису на лезі мовою оригіналу. «Невже ніхто з дослідників не зміг розшифрувати цей напис. Досить дивно.», — всміхнувсь Гіммлер — чи, може, мене не до кінця ввели в сутність цієї справи та держать щось у таємниці».

Через два тижні в районі острова Хортиця окупованої України почалися пошуки гунського артефакту. Основна частина пошукової групи розташовувалася на самому острові, обладнавши польовий табір. Роботи йшли безперервно змінними групами, доповіді про перебіг виконання операції шифрограмами щоденно надходили в штаб рейхсфюрера, якій потім передавав зведення до «Айхенхайну». Для Гімлера, якій розглядав повідомлення своїх офіцерів щодо перебігу робіт, було дивним те, що до того, як експедиційний табір влаштувався на Хортиці, а ще тільки прибув у Запоріжжя, у районі пошуків активізувалися ворожі диверсійно-партизанські групи. Проведення низки контрдиверсійних заходів із захопленням полонених не дали інформації, чому цей район активно зацікавив центральний штаб партизанського руху СРСР, бо всі захоплені полонені вперто мовчали до самої смерті в катівнях Гестапо та служби безпеки — чи то нічого не знали, чи виконували наказ ціною власного життя зберігати військову таємницю. Однак усі, кого хоч якось спромоглися розговорити, повідомляли про присутність у цьому районі офіцерів із центрального апарату НКВС СРСР. Але для чого — з’ясувати не вдалося. «Це якась чортівня — думав Гіммлер, — ми ще не починали роботи, а вони вже нишпорять та полюють на наші групи. Це добре, що ми їх охороняємо, бо інакше пошуки ніяк би не змогли розпочатись. Чи можливо таке, що більшовики тут теж щось шукають? Чи, може, готують якусь масштабну партизанську операцію? Недарма наша розвідка повідомляє, що Сталін надав наказ про виділення українського штабу партизанського руху в окремий орган управління. Мабуть, треба посилити військове забезпечення та перевести айнзацгрупу С у район Запоріжжя.»