Куля - Символ, Куля

«Символ»

-Чому він мене викликає, Хайнц? Що це за термінова нарада, про яку Вам нічого невідомо? — Гіммлер кричав у слухавку і штандартенфюрер занервував — Про цю нараду нічого не знає, навіть, партійна канцелярія та функціонери Бормана. Чому там, а не тут — у Берлині. Ви офіцер мого зв’язку в ставці фюрера, але нічого не можете пояснити! Він особисто зателефонував мені та викликав, не розголошуючи деталей. Що трапилось?!

Хайнц Монке не знав що відповісти рейсхфюреру. Його посада передбачала першість у новинах, які стосуються Гіммлера — бо він був його особистим офіцером, відповідальним за зв’язок з «Айхенхайном». Проте сьогодні він був у цілковитому незнанні ситуації. Фюрер зранку наказав особисто з’єднати його з Гімлером та запросив його в ставку. Ні ад’ютанти фюрера, ні службовці — партійці Бормана не знали про мету цього дзвінка. Не знав про неї і Хайнц. «Тобто розмова фюрера й шефа СС мусила проходити сам на сам», — думав Монке, — «такого вже давно не було. І не було ніколи тут — у бетонних бункерах «Айхенхайну» — поміж темних та вогких лісів навколо Вінниці.»

Не соромлячись у висловах та оголосивши догану своєму зв’язківцю, він віддав наказ особисто його зустріти на аеродромі, що обслуговував потреби ставки. Потім Гіммлер поклав слухавку й почав збиратись.

«Хай йому грець із цими терміновими викликами, — обурювався Гіммлер, — після смерті Гейдріха я особисто мав очолити Головне управління імперської безпеки, потім ще реалізація питань Ванзейської конференції, забезпечення формування нових дивізій СС для Східного фронту, пошукові групи Спису Долі також під моїм особистим керівництвом за його наказом — що ще він вигадав для мене? Чому неможливо телефоном мені було пояснити тему для обговорення в ставці — я, хоча б, підготувався! Можливо, якісь нові плани щодо Сталінграду? Отож бо, це місто йому останнім часом не дає спокою». Рейхсфюрер узяв із собою кипу тижневих доповідей щодо основних завдань, які цікавили Гітлера і про які він періодично довідувався в шефа СС.

«Летіти в ці кляті хащі. Чому він обрав саме Україну для своєї нової ставки? Уже був побудований «Беренхьол» під Смоленськом — та він там так ніколи й не з’явився — віддав цей об’єкт штабу групи армій «Центр». Нікому нічого не пояснив та звелів розташувати ставку саме у вінницьких дрімучих лісах. Побудувати такий комплекс бункерів та захисних споруд у стислий термін — це не заслуга Тодта — це моя робота, бо саме я надав йому ту кількість військовополонених радянських солдат, про яку він просив. Де ж ще взяти стільки дармових працівників. Скільки ж я йому тоді виділив із таборів? — майже тридцять тисяч. Чимало… А потім ще треба було прийняти остаточне рішення щодо цих будівників. Без мене це не сталося б так швидко. Та тоді б, може, і не довелося пхатись у ту Вінницю», -продовжував себе накручувати Гіммлер, спускаючись сходами до свого кортежу — «А добре, що він примусив товстого Германа перенести свій штаб ближче до себе — у якесь там село в огородах. Хай цей пузань посидить у колгоспній хаті — бо він завжди такий міський та вишуканий. Теж мені — рейхсмаршал літачків. Шпеєр казав мені, що Геринг не вірить у нашу перемогу над більшовиками. Йолоп!».

На аеродромі його вже чекав літак — переобладнаний середній бомбардувальник — Хейнкель Не 111 — у якому додатково могло розміститися ще шістнадцять десантників, але цього разу Гіммлер узяв із собою п’ятьох своїх охоронців та ад’ютантів. Надворі був жовтень 1942 року. У цей час військова та політична могутність Рейху в Європі була непохитною. Усі сусіди Німеччини склонились перед величчю німецької військової машини. Сумніви викликали в генералів Вермахту, лише, події на Східному фронті, але Гітлер був у фанатично-містичному настрої і пророкував поразку Червоної Армії після падіння Сталінграду. За його задумом після захоплення міста на Волзі СРСР капітулює. Однак військові не поділяли його оптимізму. «Радянський ведмідь був мертвий, але він не хотів лягати» — сказав якось на нараді в Берліні один генерал піхоти. І це було правдою. Після битви за Москву німці отримали перше холодне відро води на свої гарячі голови. Попередній аналіз втрат військ за сім місяців цієї масштабної битви, який був проведений військовою розвідкою на підставі доповідей шпигунів із Генерального штабу Червоної армії, вражав — Сталін втратив убитими вдвічі більше військ, ніж Вермахт — майже мільйон бійців — але це не призвело до краху СРСР. Радянський людський ресурс був безмежним та жбурлявся на жнива війни безжально. Потужні атаки німців під Сталінградом продовжувалися вже чотири місяці, але кінця цієї битви ще і близько не було видно. Астрологи й містики з «Аненербе» та Інституту військових досліджень, які звітували в особистий штаб рейхсфюрера, щось базікали про історичність та символізм битви «нових тевтонців» проти «орди диких варварів», чаклували над рунами, захоплювалися покликанням арійців у сучасній історії, сподівались додати духу воїнам знахідкою Списа Долі в скарбницях і храмах Європи, але Гіммлеру все це не подобалось. «Потрібен справжній символ війни, витвір могутності, містичний знак перемоги» — так він говорив Вюрсту, директору «Аненербе».

Літак Гіммлера перетинав окуповані території на шляху до ставки фюрера «Айхенхайн». Внизу скрізь панував Рейх. Скорені народи або з’єднались із вояками вермахту або чекали своєї участі перед обличчям жахів та неосяжного страху. Деінде виникали осередки опору, але загалом картина була незмінна. Неспокійно було на Сході, де хвилі гітлерівського океану бились о сталінські валуни на Волзі.

Аеродром ставки був не дуже великий — взагалі то він використовувався тільки для літаків зв’язку — але його охорона та зенітне прикриття було масштабним. Периметр був розділений на кілька зон відповідальності, де були щільно розташовані зенітні гармати. За потребу охорона могла викликати винищувачі з розташованого поблизу Вінниці військового аеродрому. Гіммлера вже зустрічала спеціальна група офіцерів СС зі штабу фюрера. Весь супровід прибув на двох легких бронетранспортерах та броньованому «Хорьху». Хоча відстань від злітної смуги до головного бункеру Гітлера в ставці не була великою, але охоронні заходи та безпека прибульця були надзвичайно важливими для особистого складу, що забезпечував ставку. Застережні заходи тут були безпрецедентними. Сидячі в автомобілі, Гіммлер роздивлявся як органічно вписалася ця, по суті, військова база в дубовий гай. «Симбіоз сучасного залізобетону та вікової природи, гармонія рослинного світу і смертоносної зброї. Неперевершена, містична сила. Недарма прадавні германські племена весь час жили в лісах — ми перейняли від них цю первісну гармонію єднання природи та людини. Тільки додали в неї ще ідеологічну складову та сталеві конструкції Крупа та Тодта», -подумав він.