Елісса Фенікс - Відьма та її інквізитор, Елісса Фенікс

Карделія не могла повірити у власну невдачу. Її змусили працювати з інквізитором! Це було як сидіти на бочці з порохом із запаленою свічкою в руках.

Коли голова селища забурмотів щось про те, що їй варто зібрати необхідні речі, Карделія кинула на Ардіса швидкий погляд.

— Я зможу працювати самостійно?

Він ледь помітно підняв брову.

— Ні.

— Чому?

— Бо я не довіряю тобі.

Він сказав це абсолютно спокійним голосом, ніби просто констатував факт.

Карделія змусила себе не змінитися в обличчі.

— І все ж король прислав вас розслідувати напад, а не стежити за мною.

Ардіс нахилив голову, наче оцінював її слова.

— Вірно. Але якщо я тебе не контролюватиму, хто знає, куди заведуть твої ноги?

Карделія стиснула зуби.

«Чудово. Тепер я не лише під підозрою, а й ще й під наглядом».

— Гаразд, — сказала вона. — Куди спочатку?

— До місця нападу, — коротко відповів він.

Карделія глибоко вдихнула.

— Тоді ходімо.

Вони йшли вузькими вуличками селища, й Карделія постійно відчувала погляди селян. Хтось шепотівся, хтось просто мовчки дивився, а дехто — особливо старі баби, що завжди боялися її більше за інших — перехрещувалися й відверталися.

— Вони тебе бояться, — тихо сказав Ардіс, не повертаючи голови.

— Ніби це сюрприз, — сухо відповіла вона.

— І тобі не прикро?

Карделія знизала плечима.

— Люди бояться того, що не розуміють. А я ніколи не намагалася переконати їх у протилежному.

— Чому?

Вона кинула на нього погляд.

— Ви дійсно цікавитеся моєю історією, чи просто хочете витягти з мене зізнання у чорній магії?

Інквізитор ледь помітно посміхнувся.

— А ти розумна.

— Дякую.

Вони вийшли до невеликого дворика біля будинку голови селища. Місце виглядало моторошно: кров ще не встигла повністю змити нічна злива, на землі залишилися темні плями.

— Отже, — Ардіс зупинився й поглянув на неї, — що ти бачиш?

Карделія здригнулася.

Вона очікувала, що він сам почне досліджувати, а не кине це на неї.

Але якщо він хоче шоу…

Вона опустилася на коліна й доторкнулася до землі.

В її голові миттєво пронеслося відчуття люті, страху… і чогось іншого. Темного, старого.

Карделія закусила губу, піднімаючи голову.

— Тут використали не просто ніж.

Ардіс присів поруч.

— А що ще?

Вона підвела на нього очі.

— Магію.

Її серце закалатало, бо вона не знала, чи правильно зробила, що сказала це.

Очі Ардіса зблиснули.

— Магію?

Він дивився на неї так, ніби намагався заглянути в саму душу.

Карделія змусила себе не відводити погляду.

— Я ж сказала — люди бояться того, що не розуміють.

Він посміхнувся ледь помітною, майже схвальною посмішкою.

— Що ж, тоді доведеться тобі пояснити.