ОЛЕСЬ ІВРАК - коли бог заснув, ОЛЕСЬ ІВРАК

ТЕРПКУВАТИЙ СМАК КАВИ

Андрій подзвонив рівно опівночі. Під землею, в «норі», ти не міг бачити, коли день, коли настає ніч. Орієнтувались по годиннику або по камерах, які стояли на зовні. На поверхню без захисного спорядження вийти можливо було лише вночі, але все одно повітря було важке, над землею стояла задуха, розпечена за день земля не встигала охолонути до ранку.

Високий, кремезний, коротко стрижене темне волосся, вольове підборіддя, суворий погляд і лагідна посмішка. Оксана кинулась на шию коханому, який мов скеля стояв на порозі «нори». Обійняла за шию руками, ноги обвили міцний стан коханого. Немов знову молоді, немов знову по вісімнадцять, знайшла своїми губами Андрієві губи і вп'ялася в них жадібно і ніжно.

Андрій обережно обхопив тонкий стан дружини, ніжно притис її до себе і відповів на поцілунок коханої. Оксана цілувала чоловіка немов уперше, хоч разом уже більше двадцяти років, але їхнє кохання не згасало, не старіло, воно було живе, воно було молоде, було зовсім юне.

Оксана відірвалась від чоловіка лише тоді, коли в легенях закінчилося повітря і потрібно було набрати свіжого.

 

- Потрібно економити повітря, - засміявся Андрій, ставлячи дружину на підлогу.

- Я економила, поки чекала тебе, - знову пригорнулася до чоловіка, прихилила голову до Андрієвих грудей.

Андрій ніжно провів своєю величезною грубою долонею по темному волоссю дружини, легко провів по спині, затримався на тонкій осиній талії.

- Діти як? - прошепотів коханій на вухо. - Сплять.

- Тебе чекають. Другий раз «Мавку» переглядають. Коли той мультик зробили. А діти досі від нього шаленіють.

- Пішли, - узяв за руку дружину Андрій. - Я скучив за ними.

Двері до зали були зачинені нещільно, через щілину блимало світло від екрану телевізора, лунали голоси героїв мультфільму. Андрій тихенько прочинив двері і заглянув до кімнати. На широкому дивані перед телевізором лежали Назар і Марійка. Спали.

Андрій обережно переніс дітей до їхньої кімнати і поклав до ліжка. Оксана хотіла покрити дітей, не дозволив, лагідно відсторонив дружину.

- Я сам, - прошепотів благально.

Оксана посміхнулась і вийшла з кімнати.

Хвилин через десять Андрій зайшов до кухні. Важко опустився на стілець, лагідно глянув на дружину.

- Заморився, Андрійку? Може чаю?

- Я б не відмовився від кави.

- Кави, - пирхнула дружина. - Ти хоч пам'ятаєш, яка вона на смак? Кава.

- Часто сниться мені, - подивився закохано у вічі дружині Андрій. - Що я у Львові. Сиджу у кав'ярні і п'ю запашну, таку терпкувату, з гірчинкою каву.

- Та ти що? - засміялась Оксана. - Чудові в тебе сни. Смак кави. Чудовий сон.

- Та це ще не все, - продовжував Андрій.

- То є продовження?! - вдавано здивувалась Оксана.

- Так. Є. Значить, сиджу я, п'ю каву. Сонечко світить, гріє.

- О ні! - підняла руки догори дружина. - Тільки не про сонечко. Будь ласка.

- Сонечко гріє, - не звернув уваги на протест дружини Андрій. - А тут чорноволоса дівчина. Студентка із Сум, з янгольською посмішкою. Підходить...

Оксана посміхнулась і сказала:

- Юначе, біля вас місце вільне?

- Пам'ятаєш, - посміхнувся Андрій.

- Пам'ятаю, - Оксана підійшла до чоловіка і обійняла коханого. - Пам'ятаю, немов це відбулося вчора. І сонце тоді було лагідне, тепле, і канікули вийшли чудові.

- Я закохався тоді з першого погляду, - притис до себе дружину, Андрій. - А ти?

- Я! - лукаво посміхнулась Оксана.

- Не зрозумів! - Андрій підхопив Оксану на руки і закружляв по кухні.

Оксана сміялась і шепотіла:

- Покохала, покохала, покохала...

Андрій поніс кохану до спальні. Спраглі, висушені довгою розлукою, немов пекельним сонячним промінням тіла, жадали кохання, ласки, пестощів. Коли вони таки отримали своє, наситились тією солодкою вологою. Тоді вони, ще вологі, розігріті, задоволені, притислись одне до одного з такою неймовірною силою, здавалося, що ніщо у цілому світі не зможе їх роз'єднати.

Потім обійнявшись мовчки лежали в темряві, дивились в екран вікна, за яким був спокійний, весняний тихий вечір. Повний місяць світив на розквітлі вишні в садку, над якими гули хрущі, в вікно бились нічні метелики, гули немов бомбардувальники комарі.

Андрій потягнувся до пульта і натис червону кнопку.

- Брехня. Все брехня, - з сумом промовив він. - Ось правда. Ось вона реальність, - і натис сердито на кнопку дистанційного пульта.

За вікном місяць був також у повні, але він був якийсь нереально великий, величезний, і нагадував розжарену кулю. Здавалося, що сонце за день навмисно накаляло місяць для того, щоб коли воно заховається, місяць продовжував обпікати землю. Не давав їй передишки, а мучив, мучив...

Розквітлих вишень за вікном не було. Хрущі не гуділи. Не було більше в Україні, як у Тараса Григоровича: « Хрущі над вишнями гудуть, плугатарі з плугами йдуть». Не було більше цього. Спека, тільки пекельна спека. Скрізь пекло, палило, горіло по всьому світу.

Замість вишень, якісь низькорослі кущі, схожі на верблюжі колючки. І ніяких хрущів, метеликів, комарів. Тиша. Спекотна, пекельна тиша.

Андрій натис на синю кнопку, на вікні з'явилась інформація. «ЧАС 2:35, ТЕМПЕРАТУРА ПОВІТРЯ +38 за ЦЕЛЬСІЄМ»

- І це ніч, - простогнав Андрій. - Ніч. А що буде вдень?

Оксана мовчала.

- Пекло, - тихо, безнадійно продовжив Андрій. - Буде пекло. Льодовики тануть. Крим і Одесу майже затопило. Якщо так і далі піде, то вода може добратися і до нас, ми тут зовсім поруч. Та що там, наш Крим. Англія пішла під воду, майже вся. В Австралії біда, Зеландія не сьогодні, завтра під водою. Китай залило, ті переселяються на Урал. Штати топить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍