ОЛЕСЬ ІВРАК - коли бог заснув, ОЛЕСЬ ІВРАК

А маленький астронавт припинив свої спроби забігати у воду, завмер і тикав пальчиком на воду.

Андрій глянув на море і його наче пронизало електричним струмом. На піщаний берег набігали хвилі. Нехай вони ще були невеликі, але вони впевнено, одна за одною, накочувалися на берег, хлюпали, коли стикалися з піском. Море ожило.

- Штиль на морі стоїть уже більше року, - тихо прошепотів Андрій, не вірячи побаченому. - Море було мертве.

Оксана також не зводила погляду з хвиль, які все сміливіше й сміливіше набігали на висушений пекельною спекою пісок. 

Хлопчик-астронавт з татом, мамою та сестрою, хлопчик з татом, у якого була прозора клітка з папугою, і навіть сам папуга, не зводили своїх поглядів з хвиль, які з'явилися нізвідки.

- Мамо, що там? - з тривогою в голосі викрикнула Марійка.

Марійчин переляканий голос змусив батьків відірвати свій погляд від хвиль і подивитися на дочку.

Дівчинка здивованим поглядом вдивлялась у далечінь.

Десь там, далеко, де небо з'єднується з морем, небо стало темно-синім, аж чорним.

- Це грозові хмари, - прошепотіла вражено Оксана. - Наближається гроза.

- Гроза?! - не зрозумів Назарчик.

- Наближається шторм, - у голосі Андрія відчувався захват.

- Шторм? - це вже не зрозуміла Марійка.

Але вражені батьки мовчали, не відповідали. А темні грозові хмари швидко неслись по небу, наздоганяли сонце, обступали його, оточували. Сонце декілька разів втікало від хмар, відривалося. Але хмари були швидші, кинулися на пекельне світило і закрили його. Небо враз посіріло, потемніло, немов почало вечоріти. Вечоріти о восьмій ранку? Де ви таке бачили! Хмари уже неслися майже над ними, всі позадирали голови догори і дивилися на це чудо природи. А це було дійсно чудо! Здавалося, що темні, кудлаті хмари були занадто важкими і їх притискало до землі все нижче й нижче.

І тут раптовий порив вітру шарпонув захисні костюми.

Андрій подивився на вмонтований у захисний костюм датчик для вимірювання температури повітря. І не повірив своїм очам.

- Сорок, - вражено прошепотів він і відкинув захисну маску з обличчя.

Прохолодний вітер вдарив із силою в обличчя. Андрій аж посміхнувся від задоволення.

Оксана вперше в житті не повірила словам коханого і подивилася на свій датчик.

- Тридцять вісім, - Оксана зняла маску, відкинула капюшон, сильний порив вітру розтріпав чорне волосся.

- Тату, ми можемо зняти захисні маски? - запитав несміливо Назар.

- Так, сину, можете.

Назар з Марійкою познімали маски й підставили свої обличчя приємній прохолоді. Сильний вітер скинув їхні капюшони, діти розсміялися.

Батьки зняли скафандр навіть з маленького Максима, і той з жадібністю хапав ротом свіжі пориви прохолодного повітря, а Максимова сестричка забігла в море і її вже ніхто не намагався вивести з води.

- Мамо, ластівки! - закричала Марійка, вказуючи рукою в небо.

Не високо, під самими хмарами, ширяли дві ластівки. Танцювали свій танок.

- Буде дощ, - Оксана не зводила захопливого погляду з пташок. - Звідки вони взялися? Звідки взялося все це? І взагалі, що діється?

- У мене таке відчуття, - сказав Андрій, - що стомлений Бог ліг відпочити. І так сталося, що він заснув. Заснув міцно. Надовго. А в цей час, чортяка відчув слабинку і вибрався зі свого пекла. І вирішив зробити пекло на землі. І це у нього вдалося. Земля стала пеклом. І хто знає, чим би це все закінчилось, якби не прокинувся Бог. Бог побачив, що діється на бідній землі, і почав все швидко виправляти. Цим подіям ми і стали свідками. Іншого пояснення у мене немає. Все, що зараз відбувається, є чудом.

І тут линув дощ, линув немов із відра, рясний, сильний. Великі, важкі краплі падали на розпечений пісок, а той аж шкварчав від задоволення й пускав білі хмарки пару до неба.

Кінець