Олександр Мороз - Вільні радикали, або чому не живе карась без щуки, Олександр Мороз

— Романтик кажеш, сміюся, а ти хіба ні? Ручаюся, що ти ним станеш, коли я тобі розповім про Неї. — Віто подивився на небо, де вже збиралися поодинокі, ватоподібні хмари-баранці. 

— Про кого ж це? 

— Ада, або жінка з важким ящиком. Найжіночніша жінка, яку мені коли-небудь доводилось зустрічати. Ми вперше зустрілися минулого року. Вона прийшла до мене на роботу як одна з клієнтів, але через декілька слів стала незвичайною. Знаєш, є такі моменти, які не забуваються, якась подія, картинка чи фраза, ми не можемо пам’ятати кожен день зі свого життя, інакше в голові вже давно не було б місця, але окремі сцени висять у пам’яті наче картини в галереї, по якому принципу вони зберігаються не знаю, але… 

Я перебив Віто, маю таку погану звичку, показати з себе експерта, коли не просять: 

— Ті твої так звані картинки дуже добре розкажуть про твій психотип на цей момент. При зміні психотипу змінюються і картинки-асоціації в голові. Насправді мозок пам’ятає абсолютно все, просто це все надійно зберігається у підсвідомості. В емоційно схожих ситуаціях, ми згадуємо багато такого, про що забули. Іноді одне слово відкриває цілі клапті пам'яті. 

— Нехай буде так, — відповів Віто. Не оцінивши мої поривання. І продовжив: 

— Варто мені подумати про це і я зразу бачу її…усміхнену, злегка розгублену, стоїть перед столом з великим ящиком, ручка зі скотчу і гігантськими буквами написано BTC на тому ящику, дивиться на мене круглими очима. Які в неї гарні очі. Ти б їх бачив. Але тоді я подумав про надпис на ящику, типу: невже мені принесли цілу пачку біткоїнів? 

— Які вони? 

— Що, біткоїни? 

— Ні, її очі. 

— Карі, кольору темного меду, хоча вони змінювали колір, коли ми були разом, її очі ставали точно як мої, і взагалі, вона така різна, в мене є багато її світлин в галереї і на кожній вона наче з іншим лицем. Бачив хоч раз таке? Завжди різна і завжди одна й та сама. Нереальна жінка. 

— Почекай, — знову перебив я, — як це були разом, ти хочеш сказати що… Віто не дав мені продовжити: 

— Давай по черзі, нехай все складеться в одну картину, бо інакше буде складно і тобі й мені, я хочу передати події якомога точніше, хоча це буде лише моя правда, але... той період, Саша, як Біблія, знаєш чим Біблія крута? А тим, що у ній є послідовна історія, від часів творення світу і аж до днів Олександра Македонського, якщо я не помиляюся. Решта схожих писань то лише набір правил та порад. 

Отже, моя майстерня