Макс Оганесон - Дослідження фіторізноманіття буферних зон агроценозів, Макс Оганесон

До соціальних переваг можна віднести те що, буферні зони сприяють зменшенню ризику забруднення водоносних горизонтів, що важливо для якості питної води. Наприклад, у Карпатському регіоні проєкти зі створення прибережних захисних смуг зменшили забруднення місцевих річок на 30%.

Програми зі створення буферних зон у Запорізькій області продемонстрували, що залучення місцевих жителів до посадки рослин та їх догляду створює робочі місця та підвищує обізнаність про екологічні проблеми. Також такі зони стають привабливими для рекреаційної діяльності.

Застосування буферних зон у сільському господарстві має глобальний характер, і практики їх використання значно варіюються залежно від регіональних потреб та умов. Основна увага приділяється поліпшенню якості води, захисту ґрунтів, біорізноманіттю та адаптації до змін клімату (Buffer zones, better regulation…, https://www.sciencedaily ).

Буферні зони ефективно зменшують вміст азоту та фосфору у воді. Наприклад, у США дослідження у басейні річки Альбемарл-Памліко показало, що ріпаріанські буферні зони (зони біля водних об’єктів) знижують потоки осадів на 61-96% і азоту на 34-55%. Це особливо важливо для водозборів, схильних до впливу інтенсивного сільського господарства. Різні типи буферів, включаючи міські та природні зони, показали ефективність у пом'якшенні впливу змін клімату на якість води до 2099 року, зменшуючи ерозію та вміст біологічного кисню (BOD) у воді.

У Польщі, біля резервуару Сулейов, створення буферної зони з рослинністю та бар’єрів із вапняку сприяло зниженню розсіяного забруднення та відновленню екосистем. Такі зони також забезпечують середовище проживання для наземних і водних видів, збільшуючи гетерогенність середовища та стійкість до зовнішніх впливів.

 Нідерланди створюють багатофункціональні буферні зони інтегруючи екологічні та соціально-економічні аспекти. Ці зони використовуються для зменшення шкоди від затоплень, захисту природних ресурсів і забезпечення сталого розвитку. У країнах, що розвиваються, їх застосування часто включає участь місцевих громад, що сприяє ефективності та тривалому впровадженню заходів захисту.

Китай засаджує буферні смуги трав значно знижували ерозію ґрунту та втрати азоту в полігональних умовах. Дослідження показали, що ширші буферні зони та використання багаторівневої рослинності сприяють кращому утриманню пестицидів та інших хімічних речовин.

Застосування буферних зон в агроекосистемах України набуває дедалі більшого значення, враховуючи потребу в збереженні природних ресурсів, запобіганні деградації ґрунтів і захисті водних об'єктів від забруднення. Національні й регіональні проєкти демонструють ефективність цієї практики в різних природно-кліматичних умовах.

Одним із основних напрямів впровадження буферних зон в Україні є їх використання для захисту річок і озер від аграрного забруднення.

У рамках національного проєкту із захисту водних ресурсів вздовж водозбірних площ річки Дніпро створено прибережні захисні смуги. Вони зменшують надходження азоту, фосфору та осадів із полів у водні об’єкти, запобігаючи евтрофікації води. Також у карпатському регіоні прибережні зони навколо гірських річок використовуються для відновлення природного середовища і зниження рівня поверхневого стоку, зменшуючи ризики паводків.

Лісосмуги як тип буферних зон широко використовуються на півдні України для зниження впливу вітрової ерозії на чорноземи. Проєкти зі створення багаторічних насаджень у Одеській області між полями показали зниження втрат ґрунту на 25-30%, а також зменшення випаровування вологи на 20% у літній період (Foster, D. R., Aber, J. D., Melillo, J. M., 2002).

Буферні зони також використовуються для вирощування медоносних рослин, що сприяє розвитку бджільництва. а експериментальних ділянках університету створення трав'янистих буферних зон із медоносними рослинами підвищило врожайність соняшнику через поліпшення запилення на 15%​.

Також на півдні у заповіднику "Асканія-Нова" буферні зони використовуються для інтеграції сільськогосподарської діяльності із захистом природних екосистем. Такі зони слугують екологічними коридорами для птахів і ссавців.

Попри успіхи, розширення застосування буферних зон в Україні стикається з проблемами. Багато фермерів в Україні не мають достатньої інформації про переваги буферних зон та їх вплив на агроекосистеми. Ця проблема посилюється через відсутність чіткої політики з підтримки екологічних ініціатив на рівні місцевих органів влади. Відомо, що багато аграріїв все ще орієнтуються на традиційні методи господарювання, не враховуючи довгострокові переваги від збереження біорізноманіття та поліпшення якості води. Впровадження буферних зон вимагає значних початкових інвестицій, а також витрат на їх підтримку. Наявність короткострокових економічних труднощів часто є бар'єром для розширення площ таких зон. Українські фермери, як правило, намагаються зменшити витрати, що іноді призводить до відмови від реалізації екологічних ініціатив, навіть якщо це може спричинити економічні вигоди в майбутньому (Smith, T. B., 2005).

Незважаючи на численні дослідження, що підтверджують ефективність буферних зон у захисті довкілля, в Україні все ще відсутня комплексна система моніторингу цих зон. Відсутність стандартів оцінки їхньої ефективності у реальних умовах значно ускладнює їхню інтеграцію в аграрні практики, а також позначається на можливості застосування цих практик в масштабах держави.

Проте перспективи розвитку буферних зон в Україні теж є безпосередньо пов'язані з інтеграцією аграрної політики України з екологічними стандартами ЄС. Введення програм з агроекологічної підтримки, що включають фінансові стимули для фермерів, дозволить збільшити площі буферних зон та розширити їх впровадження. Такий підхід дозволить фермерам компенсувати витрати, пов'язані з переходом на екологічні практики.