Макс Оганесон - Дослідження фіторізноманіття буферних зон агроценозів, Макс Оганесон

Функції буферних зон агроценозів та практика їх застосування в Україні

Буферні зони — це спеціально виділені ділянки між сільськогосподарськими угіддями та природними або штучними об'єктами, які виконують захисну функцію, зменшуючи негативний вплив аграрної діяльності на довкілля. Їх призначення та використання визначаються як важливий компонент сталого розвитку агросистем.

Буферні зони можуть складатися з різних типів рослинності — природної, напівприродної або створеної штучно. Їх основними властивостями є: Межування між агроценозами та природними об’єктами, такими як водойми, лісові масиви або інші угіддя; також захист від вітрової та водної ерозії ґрунтів. Роль природного бар’єру для поширення хімічних речовин (добрив, пестицидів) з полів до водойм або ґрунтових вод (Л. Адамчук, А. Антонів, Ю. Лисюк, 2021)​.

Основні типи буферних зон:

Лісосмуги та трав'яні пояси: ці елементи слугують бар’єрами для запобігання вітрової ерозії, а також затримують сніг у зимовий період.

Прибережні захисні смуги: їх роль полягає у зменшенні забруднення водойм нітратами, пестицидами та іншими агрохімікатами шляхом природної фільтрації​.

Екологічні коридори: забезпечують зв’язність середовищ існування для диких видів тварин та рослин, сприяючи підтриманню біорізноманіття​.

Буферні зони сприяють збереженню екосистемних послуг, таких як:

Захист ґрунтів від виснаження; підтримка мікроклімату завдяки зменшенню температурних перепадів і швидкості вітру; табілізація водного режиму через затримку стічних вод і зменшення їхнього обсягу, який досягає водойм (BUFFER ZONES and their…, https://www.cbd.int/doc/pa/tools )​.

Законодавством України передбачено створення захисних зон навколо водойм і інших природоохоронних об'єктів. Зокрема, практичні заходи з впровадження буферних зон активно використовуються у сфері боротьби із забрудненням вод та захисту біорізноманіття.

Буферні зони в агроекосистемах виконують широкий спектр екологічних функцій, які сприяють покращенню екологічного стану ландшафтів, збереженню природних ресурсів та забезпеченню сталості аграрного виробництва.

Буферні зони відіграють ключову роль у зменшенні забруднення водних об’єктів агрохімікатами, зокрема пестицидами, гербіцидами та нітратами. Рослинність у таких зонах діє як природний фільтр, який затримує та поглинає надлишкові елементи з поверхневого стоку​. Вони знижують ризик евтрофікації водойм, утримуючи осади й поживні речовини, що стікають з полів​

Запобігання ерозії ґрунтів, зменшуючи ерозійні процеси, особливо в умовах зливового стоку. Коренева система рослин фіксує ґрунт, знижуючи його втрати від водної та вітрової ерозії​.

Створення лісосмуг у буферних зонах значно зменшує силу вітру, що особливо актуально для рівнинних регіонів України​.

Вони забезпечують середовище існування для багатьох видів рослин і тварин, які не можуть вижити на оброблюваних полях. Це сприяє створенню екологічних коридорів, які з'єднують природні екосистеми між собою​. Буферні зони сприяють збільшенню популяцій запилювачів, що безпосередньо впливає на врожайність культур​. Допомагають регулювати температурний режим агроландшафтів, зменшують перепади температур та впливають на вологість ґрунту й повітря. Це створює більш стабільні умови для розвитку сільськогосподарських культур (Integrated nature area management…, https://reform-support )​.

Рослинність у буферних зонах зменшує концентрацію пилу й аерозолів, які можуть утворюватися внаслідок аграрної діяльності, та поглинає вуглекислий газ, сприяючи зменшенню впливу на зміну клімату​.

Результати досліджень доводять, що ефективність буферних зон значно залежить від їхнього розміру, рослинного складу та способів управління. Наприклад, трав’янисті зони здатні затримувати до 85% осадів, тоді як лісові зони краще справляються із запобіганням забрудненню водоносних горизонтів​.

Ці функції є основою для впровадження буферних зон у системи землеробства, зокрема в умовах України, де вони активно застосовуються для відновлення деградованих земель і збереження водних ресурсів.

Буферні зони, крім екологічних переваг, мають значний економічний та соціальний потенціал, який стимулює їх упровадження в агроландшафтах. Ці аспекти є важливими для створення сталих агросистем, особливо в умовах зміни клімату та економічного тиску на аграрну сферу.

Буферні зони створюють більш сприятливі мікрокліматичні умови (менші температурні коливання, підвищення вологості), що позитивно впливає на продуктивність рослин. Наприклад, дослідження в Черкаській області показали, що на полях, прилеглих до лісосмуг, урожайність зернових збільшилася на 10-15% порівняно з відкритими ділянками​.

Завдяки зниженню ерозійних процесів буферні зони допомагають економити кошти на заходах проти деградації ґрунтів. Наприклад, у Полтавській області підраховано, що створення буферних смуг дозволяє скоротити витрати на відновлення родючості ґрунтів у середньому на 20%.

Буферні зони можна використовувати для вирощування цінних рослин (медоносних, лікарських або деревини), які не конкурують із польовими культурами, але приносять додатковий дохід. Наприклад, дослідження Інституту агроекології та природокористування в Київській області продемонструвало, що включення багаторічних трав у структуру буферних зон підвищує рентабельність агровиробництва (Grazing Near Streams…, https://www.sciencedirect.com ).

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍