Арія Вест - Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест

Було вирішено залишитись поряд із «медпунктом», поки не з’являться хоч якісь новини про стан дівчинки. Ребекка не могла ніяк зрозуміти, чому узагалі навколо цього така метушня. Цзиньань ж демониця. Що з того, навіть якщо вона така мала? Хіба є різниця? Вона такий же демон, як і інші. Хіба ж їхня регенерація не може повернути їм очі? А закляття? Мабуть, кожен другий демон добре знайомий із закляттям, здатний лікувати навіть такі пошкодження.

Та от що довше вони залишались за дверима і що довше з «медпункту» ніхто не виходив, тим більше Бек переконувалася у неправдивості власних тверджень. Із «медпункту» раз за разом доносилися плач та крики маленької демониці, що змушувало серця Рейчел та Бек щоразу здригатись. Один тільки Адам, стоячи осторонь, залишався холодним і беземоційним щодо всього цього. Хлопець, схоже, думав. Дуже зосереджено щось розмислював.

Аж ось двері «медпункту» раптово відчинилися. Звідти одночасно вийшли двоє ― Лі Тун та Лі Дун. Слідом за ними із кімнати показалися двоє демониць у темно-червоних ханьфу із зібраним волоссям і великими торбинками в руках. Вочевидь, то були демониці-цілительки.

Бек тут же викрикнула, стаючи на шляху в Лі Туна й Лі Дуна:

― Як Цзиньань?!

Натомість демони, вперто її проігнорувавши, обійшли інфеністку і швидко зникли в коридорі.

― Вони тобі не відповідатимуть, ― долинув холодний голос Адама, що відхилився від стіни. Бек зиркнула на нього дещо здивовано. ― Багряний провісник лишив цю демоницю на тебе, а ти його підвела. А ще я думаю, що вона сама винна. Раз вже пригріла таку важливу річ, то могла б йому й розповісти. «Не було підходящого часу» ― надто паршива відмазка. Про такі речі треба говорити навіть у палаючому будинку.

Рейчел вмить ошаліла.

― Адаме! ― крикнула вона із сумішшю шоку й докору в голосі. ― Що ти таке верзеш?! Цзиньань ― дев’ятирічна дівчинка!

― Точно! ― підтримала Ребекка.

― І як довго їй дев’ять? ― не повів навіть бровою Адам. Дівчата мовчали. ― Ви вірите усьому, що тут відбувається? Це демони. Демони, ― наголосив інфеніст. ― Їй може бути дев’ять лиш на вигляд, а жити вона могла довше за всіх нас разом взятих.

Та Рейчел не втрималася:

― Та яка різниця?! Що сталося ― те сталося! Ти думаєш, якби осколок не був у Цзиньань, Білолиций не знайшов би іншого способу його забрати?

І в цьому була істина. Бек уже хотіла підтакнути, але Адам раптом розвернувся і пішов геть.

― От і правильно! ― крикнула Рейчел. ― Іди!

Дівчина виглядала такою розлюченою, що не стала дивитись йому вслід, а просто тупнула ногою і склала руки на грудях, важко видихаючи.

― Рейчел… ― звернулася Ребекка. ― Ти… тебе справді так роздратував Адам?

― Так, а що? ― голос дівчини все ще віддавав люттю. ― Він поводить себе так, наче знає все, але при цьому нічого не каже. Упевнена, він робив так і раніше! Що з того, що він будує ті свої стратегії, якщо ні з ким не ділиться?! А ще ця холодність… якщо вже він на нашому боці, чому не можна бути хоч трішечки м’якшим???

Бек важко зітхнула. «Ти не уявляєш, наскільки ти права, Рейчел», ― пронеслося в її голові.

І в той же момент дівчата зійшлись на думці про те, що із «медпункту» ось уже протягом кількох хвилин не доносяться крики й схлипування Цзиньань, а, отже, буде не надто зле, якщо вони попросяться всередину й запитають про самопочуття маленької.

Двері виявились незамкненими. Щойно Бек та Рейчел увійшли, на очі їхні одразу потрапило велике двоспальне ліжко, на якому лежала Цзиньань. Дівчинка, схоже, спала. Мін Чжень та Хуа Ян сиділи по обидва краї ліжка, дивлячись на демоницю. Багряний провісник тримав її крихітну ручку у своїй долоні, й при тьмяному помаранчевому світлі численних свічок ця картина здавалась дуже затишною. Інтер’єр кімнати аж ніяк не нагадував медпункт. Схоже, то була особиста кімната Цзиньань, яку наказав виділити для неї Багряний провісник, щойно з’явилась новина про смерть її матері.

Мін Чжень, озирнувшись на прихід дівчат, кинув на Бек короткий і дещо відчужений погляд, після чого знову повернувся до Цзиньань, не сказавши ні слова.

Хуа Ян натомість підвівся з ліжка й підійшов до Рейчел та Ребекки, що залишались стояти у дверях цієї досить таки великої кімнати. Бек не одразу перевела погляд на духа Вогню. Дівчина залишалась цілковито враженою атмосферою, що відходила від Багряного провісника, коли він перебував поруч із маленькою Цзиньань. То було щось таке… щось таке надто тепле й затишне, чого вона раніше в ньому не помічала. Так, він був із нею, зрештою, останніми часами не таким вже й холодним і, можна сказати, досить милим… та після проходження Виклику і моменту, коли вона відмовилася припиняти спроби врятувати його на тій металевій реї над річкою, став якимось надто відчуженим…

Хуа Ян відволік Бек від думок, сказавши:

― Бек, Рейчел.

― Хуа Ян, ― звернулася Рейчел. ― Як Цзиньань?

Дух Вогню опустив очі вниз.

― Погано. Зір неможливо відновити.

― Неможливо?! ― пискнула Бек, а тоді миттю торкнулась рукою рота, розуміючи, що скрикнула надто голосно. Очі її машинально зиркнули в сторону Мін Чженя. Він знову поглянув на неї. І знову це був надто короткий і надто відчужений погляд.