Стружик Лев - Рослини проти Зомбі. Новорічний гандал, Стружик Лев

Соняшник посміхнулася, коли побачила свою "картину" з горохів, і подякувала Горохострілу поглядом, наповненим теплом.

— Яка ж у тебе фантазія! — зітхнула вона, зберігаючи ту щирість, з якою лише найкращі друзі можуть дивитися одне на одного.

Поки вони прикрашали, я долучився до роботи, ретельно замішуючи тісто для новорічного печива. Воно мало бути м'яким, запашним і незабутнім на смак. Горохостріл підійшов, посміхаючись, і почав по-своєму допомагати, додаючи трохи горохового борошна до тіста. Ми дружно сміялися, згадуючи всі наші спільні кулінарні експерименти.

Соняшник, між тим, розвісила блискучі гірлянди на стінах та вікнах, підбираючи найкращі кольори. Вона створювала справжню казку, і навіть сама дивувалася тому, як кожний куточок кімнати змінювався, стаючи яскравішим та веселішим. Ми всі працювали злагоджено, і все навколо наповнилося новорічним затишком.

На другому поверсі кипіла своя атмосфера — Містер Крабс та Сквідвард, які, хоч і мали розбіжності в поглядах, разом зайнялися декораціями. Містер Крабс розставляв блискучі новорічні свічки на полицях, намагаючись додати кімнатам особливого вигляду. Йому дуже подобалася ідея оформити все у яскраві червоні та зелені кольори, додаючи блискіток, де тільки міг. Сквідвард, однак, мав своє бачення прикрас, зосередившись на елегантних гірляндах та мінімалістичних свічках. Він обережно розвішував сніжинки на стінах, бажаючи зберегти витончений стиль.

— Гей, Сквідварде, що це за суворі лінії? Свято ж! Додай кольорів! — пожартував Містер Крабс, кидаючи йому жменьку конфетті.

— Тільки не на мене, Містере Крабс! — роздратовано зітхнув Сквідвард. — Ми ж хочемо зробити стильне святкування, а не дитячу забавку!

Їхня суперечка ледь не переросла у словесний поєдинок, але, на щастя, обидва швидко повернулися до справ, усвідомивши, що головне — не сваритися, а зробити другий поверх затишним.

На даху тим часом Губка Боб і Патрік готувалися створити ідеальне місце для приземлення Санта Клауса. Вони почали розчищати сніг, уважно стежачи за тим, щоб нічого не пропустити. Але, як завжди, з ними не все йшло за планом.

— Губко Бобе, дивись, які великі сніжинки! — сказав йому Патрік, підстрибуючи й намагаючись упіймати одну.

— Патріку, а може, не будемо зараз грати? Нам треба все зробити ідеально для Санти! — сказав йому Губка Боб. Зараз він говорив серйозно, але водночас посміхався, спостерігаючи за радістю Патріка.

— Ну добре, я більше не буду! — пообіцяв Патрік, підморгнувши. Але, насправді, він усе ще прагнув пограти.

Тільки-но Губка Боб знову повернувся до роботи, як Патрік підскочив до нього з оберемком снігу.

— Тримай, Губко Бобе! — вигукнув він, кидаючи сніжку просто на нього.

— Ой, Патріку! Ти ж обіцяв! — засміявся Губка Боб, відмахуючись. — Ще раз таке зробиш — покличу Сквідварда!

Патрік, ніби зовсім не злякавшись, продовжив:

— Ой, не покличеш! Ти ж знаєш, як він кричатиме! — і почав сміятися так, що навіть Губка Боб не втримався.

Проте вони обидва трохи стримали себе, коли згадали, що Сквідвард справді може не витримати їхніх пустощів.

— Ну гаразд, Патріку, зараз справді почнемо працювати, — сказав Губка Боб, знову повертаючись до роботи.

— Я завжди готовий! — погодився Патрік, притихнувши.

Але все ж, іноді вони кидали один в одного сніг, намагаючись бути обережними, щоб Сквідвард цього не побачив. Їхні ігри продовжувалися тихо і ненав'язливо, але атмосфера була такою ж теплою, як і сам дах, який вони розчистили для Санти.

Поки вони займаються своїми важкими справами, ми повернемося до Дядька Лева та Дідуся Лева. Зупинимося на тому моменті, коли той тікав від Дідуся Лева із-за його начебто "огірків", які залишилися насправді у нього вдома, у підвалі.

Дядько Лев був уже виснажений від біготні, яку влаштував Дідусь Лев через начебто його зниклі "огірки". Хоч він і не міг бігати так швидко через свою палицю, на яку спирався при ходьбі, але все ж намагався триматися подалі від розлюченого сусіда. Зрозумівши, що сили залишають його, Дядько Лев різко зупинився, задихаючись, і спробував переконати Дідуся Лева припинити сварку.

— Дідусю Леве, зупиніться!... Ох... Ох... Дайте мені... Ох... Ох... Спокій! — з жалібним виразом обличчя звернувся він до нього, тримаючись за бік і намагаючись віддихатися.

Але Дідусь Лев, не бажаючи так просто здаватися, продовжував переслідування, хоча й сам задихався. Він тримав свою палицю як зброю, зберігаючи рівновагу завдяки опорі на спину. Роздратовано поглядаючи на Дядька Лева, він вигукнув:

— Ви... Мені... Винні... Огірки, Дядьку Леве! Дуже винні ви мені ці огірки!... Ох... — його голос ставав усе слабшим, поки він не зупинився, зітхнувши з останніх сил.

Дядько Лев, зрозумівши, що настав момент примирення, запропонував:

— Тоді, давайте не будемо скандалити, а просто будемо робити те, що й завжди — готувати їжу на святковий стіл.

Пам’ять Дідуся Лева, наче вимкнувшись від сварки, раптово переключилася на більш нагальне завдання. Він згадав про своє олів'є і поглянув на годинник, стрепенувшись.

— Точно! А чого ми тут стоїмо? Ходімо, здається, ми вже й запізнюємося, небось! — пожартував він, вже забувши про сварку.

Ці слова змусили Дядька Лева також подивитися на годинник. Він зрозумів, що час швидко йде, а підготовка ще не завершена. Глянувши на телефон і побачивши, що вже три години дня, він вражено вигукнув:

— О, ні! Вже три години дня, а мої смаколики до святкового столу ще досі не готові! — він одразу згадав про свій "Салатний бум", залишений без нагляду, і швидко поспішив до кухні, повторюючи: — Треба негайно усе підготувати! І встигнути прикрасити дім!

Не зволікаючи, Дядько Лев заходився пришвидшувати процес приготування "Салатного буму". Він кинувся до кухні, схопив інгредієнти і почав активно змішувати все разом, вкладаючи максимум старань й зосередженості у цей процес. Його рухи були точними та швидкими, наче він давно репетирував цю приготувальну сцену.