Аркадія моя - Світ де мешкають казки , Аркадія моя

По дорозі додому хлопчина все розмірковував, як так сталося що його дідусь виглядає так незрозуміло. Ці думки заполонили його розум і він майже не чув, як Андрій розповідав йому про свій дім і про те, як весело йому буде в селі влітку.

Скоро почнеться сезон і ми зможемо ходити купатися в річці. Ти вмієш плавати? Нічого я тебе всьому навчу, ми можемо ловити рибу, допоможеш мені майструвати вулики. В мене якраз є одне замовлення. Ти вже вмієш читати? В моєму домі достатньо гарна бібліотека, впевнений, ти зможеш знайти собі книгу по душі. Чим ти полюбляв займатися вдома? Агов!? Яке твоє улюблене заняття? Мені подобаються мої солдатики. А ще я граю в м’яча з Шепсом. Ох, м’яч… Хлопець обернувся в сторону дороги від якої  їх віддаляли чи не малі метри, так, ніби він зараз протягне руку і візьме з полиці в своїй кімнати м’яч. Я забув вдома м’яч…. Не хвилюйся, любий. Ми щось придумаємо… лагідно посміхнувся дідусь, даруючи надію на те що все буде добре.

Останок дороги вони йшли мовчки. Кожен думав про своє. Але здавалося вони обидва були раді цій зустрічі. Саша почувався в безпеці, в нього з’явився новий друг і він здавався доволі добрим. Шепс радів від просторів села. Стільки свободи як тут він не бачив ще ніколи в житті. От от на горизонті з’явився черговий будинок. І Саша вже готовий був пройти далі, як дідусь зупинив його.

Прийшли. Вау! Вигукнув від несподіванки побаченого Саша. – Я очікував на дещо інше. Зауважив він Так знаю, виглядає непогано.

Перед ними був справжнісінький маєток з садом і клумбами, двоповерховий будинок здавався неймовірним, там був навіть фонтан, що правда він був старий і в неробочому стані, та все одно масштаби вражали. 

Чесно кажучи, я користуюся тільки першим поверхом. Другий поверх пустий і завалений пилом від того що в ньому зовсім немає життя. Цей дім дістався мені в спадок, коли я був маленьким тут було багато людей. Ще за часів коли твоя мама була маленька він мав свій сенс. Але тепер я живу тут сам і тільки в літній період. Та це літо буде винятково прекрасним адже тепер нас цілих троє. Що скажеш? Що скажу? Я просто в захваті. Він виглядає як будинок в якому є привиди! І таємниці, і секретні кімнати, і катакомби? Боюсь, що це просто будинок. Із привидів в ньому  тільки я. Але ти не привид! Ні, не привид. Ходімо я покажу тобі вашу з Шепсом кімнату. А після того як ти розкладеш речі я нагодую вас обідом. Сподіваюся ти голодний?

Ще годину тому Саша був впевнений що буде ситий своєю тугою і смутком, але передчуття пригод пробудило в ньому не аби який голод.

Так, сер,  я дуже голодний!

Кімната в якій поселився Саша була кімнатою з попередньої епохи. Вибілені стіни, висока стеля, тяжкі і високі двері із дерева,  дерев’яні полиці і ніякого пластику ,та більше за все йому сподобалося  ліжко. На цьому ліжку могли б помістися що найменше три дорослі людини і почуватися дуже комфортно. Можна було б витратити один місяць із трьох щоб дослідити його простори.

Нам точно не буде сумно, Шепс. Цікаво що в нас на обід?...

Трохи обережно хлопець відчинив двері кімнати, цей коридор точно б завів його інший світ, рятувало те що компасом для Саші став запах їжі… Запах був чудовий і вабив його рухатися вперед. Він не запам’ятав скільки точно дверей пройшов мимо перед тим як дістався тієї від якої запах був найсильнішим. Постукавши він відчинив двері. На кухні був ввімкнений телевізор. Музичний канал давав атмосферу свята.

Ти знайшов мене! Що ж. від тебе точно нікуди не втечеш!

Не розуміючи добре це зауваження, чи зле, Сашко замешкався, та набравшись сміливості зробив ставку на те що це було добрим і голосно відповів.

Авжеж!

Ковтнувши слину він молився аби не прогадав з реакцією. Дідусь розсміявся. Зауваження було добрим, і Саша, видихнувши з полегшенням, розсміявся у відповідь.

Сьогодні на обід у нас суп. І не аби який, з секретним інгредієнтом Невже це той самий інгредієнт, що добавляє мама…? Задумався Саша. Та ні, суп виявився справді дуже незвичним. Надівміну від того що наливає йому мама, цей був дивного білого кольору, походження якого було так складно розгадати. Білий! Саша не помітив як сказав це в голос… настала невелика пауза Весь секрет в сирі. Відповів дідусь

Та дослідивши всю тарілку супу, Саша міг би заприсягтись в тому що ніякого сиру там не було. Відчувши себе обманутим він наклонив голову над тарілкою и спробував суп на смак. Було смачно, не псувала страву навіть гіркота образи… Доївши до кінця він подякував, бо давно вже вирішив бути чемним, навіть із тими хто цього не заслуговує, і спитав дозволу підти  пограти на дворі. Оглянути місцевість так би мовити. Йому хотілося побути на самоті зі своїми думками. Тепер він точно не розумів чи друзі вони з дідусем. Адже друзі не брешуть.

 Заручившись підтримкою Шепса він прийняв ще одне не просте рішення, тепер він не буде сильно довіряти дідові.  Спочатку він просто поспостерігає за тим що це за людина.

Спостерігати за дідом, який залишився на кухні, було зручніше біля старого фонтану. В його голові самі собою з’являлися виправдування  цій ситуації. Можливо його дід і справді привид, хоча це було не логічним. Привиди як правило не можуть виходити за межі свого житла, а дідусь зустрічав його на зупинці. Більш за все його дід чаклун і він просто перетворив сир на моркву або більше того зробив його невидимим. Розгадка була зовсім близько. Шкода тільки Шепс не міг говорити, він би точно підказав йому відповідь. І постривай но, якщо дід Андрій, справжній чаклун, то цілком вірогідно що на кухні зараз відбувається магія.

Які ж ми дурні, Шепс! Треба було не покидати чаклуна, бути поруч і не дати змоги йому творити свою чорну магію. А якщо це магія біла? Тоді тим паче треба бути біля нього.. . Ааааа ай!!!  В мить закричав хлопець. Чи то він неочікуваності, чи то від нестерпного пекучого болю який врізався в його ногу.