Аркадія моя - Світ де мешкають казки , Аркадія моя

Яким би Саша не був сильним він просто не зміг стримати крик, а слідом за криком з його очей покотилися сльози. Він зовсім не хотів плакати, це сталося само собою, без його дозволу. В ту ж мить як він закричав вдруге на порозі з’явився дідусь. Крик Саші був таким гучним що той почув його з будинку, все супроводжував гавкіт пса, тож було не можливим не відреагувати..

Нога.. жалібно протягнув юний генерал. З всих сил намагаючись змусити себе перестати плакати і кричати.

 Дідусь посадив його на бортик фонтану і підняв його ногу так, щоб було зручніше розгледіти в чому справа.

Так я і думав! Озирнувшись навколо, на землі, він знайшов тіло мертвої бджоли, чиє жало тирчало з ноги його онука. – Не хвилюйся, малий, ми з цим впораємося, бджолі дісталося ще більше.

Взявши Сашу на руки він поніс його в дім, Шепс слідував за ними. Вірний друг завжди поруч. Поклавши онука на ліжко, дідусь пішов за аптечкою. Скориставшись пінцетом, він позбавив ногу Саші від жала, і наніс на рану якусь мазь з дивним і дуже сильним запахом.

Це утамує біль, але дай трохи часу. А хіба ти не міг би застосувати магію щоб вилікувати мене? Наважився запитати Саша. Йому боліло так сильно, що втрачати було нічого. Магію? Я не вмію творити магію… нажаль. Та я впевнений, що вона завжди десь поруч Наприклад, як з супом? З підозрою і образою запитав хлопчик. Можливо і як з супом. Сир який я використав просто розчинився у воді високої температури. Але не зник безслідно, залишивши по собі білий колір.

В мить все стало зрозуміло і просто. Саші стало соромно за свої думки. Він ладен був забути про дружбу з дідусем,  а тепер той врятував його ногу.. Ще й виявилося що він зовсім йому не брехав.  Було зрозумілим все! Люди інколи помиляються… але не зрозумілим було неминуче відчуття, що щось дивне таке відбувається навколо. Атмосфера старого маєтку тільки підсилювала ці підозри.

Сил на дослідження вже не залишилось. Забагато стресу для одного дня. Втома хлопчика була помітна неозброєному оку. Йому б не завалило трохи спокою.

В тебе є якісь побажання любий? Я думаю саме час тобі трохи поспати, а коли ти прокинешся нога вже загоїться і ми зможемо прогулятися до річки. Поспати? Я не люблю спати!

Генерали ніколи не сплять відчуваючи небезпеку, а небезпека була вже близько. Саша точно відчував її своєю ногою. І якщо могло здатися що це вже кінець, то Сашкова інтуїція говорила, що це тільки початок.

Можливо в тебе є кращий план? Так, Шепс хотів би погуляти по будинку, роздивитися всі всі кімнати які в ньому є Але, вам прийдеться набратися терпіння, не впевнений що з твоєю травмою вам буде зручно зробити це.

Саша тяжко видихнув, в цей момент він збагнув всю серйозність ситуації. Прикутий до ліжка він намагався підрахувати скільки часу йому доведеться провести в горизонтальному положенні і відповідь на це питання його повністю розчаровувала.

Якщо в тебе є бажання ми б могли трохи почитати. Що скажеш?

Нога боліла занадто сильно. Вибору не було. Якщо альтернатива найближчого майбутнього була в тому щоб залишок дня пролежати в ліжку,  то кращим було б погодитися на книгу.

Я ще тільки вчусь читати. Але я добре розуміюся на ілюстраціях. Як би ти  міг мені почитати.. або в тебе є книга з картинками…? Є в мене на думці одна книга. Зараз я принесу її.. а згодом я покажу тобі всю свою бібліотеку.

Бібліотеку.. пригоди були зовсім поруч. Саша в перше в житті був в домі де є справжня бібліотека. Раніше він чув, що саме в бібліотеках, частіше всього, знаходяться потаємні кімнати, цікаво було б знати, що може таїтися в одній із таких? Не пройшло і п’яти хвилин як дідусь повернувся. А в його руках була велетенська книга. «Щоб прочитати таку, мені б знадобилося років п'ятнадцять» подумав Саша.  Дід Андрій, залишив книгу в кімнаті і пішов за своїми окулярами, тож хлопчик міг оглянути її краще. Книга не була схожа на ті, що він бачив раніше, вона була ніби під стиль будинку- старою, потертою і таємничою. Хоча більше ця книга була схожа на збірку заклять і обрядів на обкладинці був надпис «Збірка казок». Це трохи засмутило Сашу, він був би більше радий «почитати» про тактику ведення війн або щось з наукової фантастики, про космос чи інопланетян.

Ну що ти вже вибрав казку яку б хотів послухати? Перебив його міркування дідусь. Я? я не знаю. Діду, чи не здається тобі що я вже занадто дорослий для казок? Звичайно дорослий! Але поглянь на цю книгу, можливо десь на цих сторінках знайдеться щось цікаве і для тебе. Можливо якась казка про драконів? В мене є теорія, що дракони це один із видів динозаврів, а вони як відомо жили на нашій планеті. Цілком можливо любий, цілком можливо.

Дідусь взяв книгу до рук і відкрив останню сторінку. Список із більше ніж сотні казок відкрився перед ним, обрати можна будь яку, та їх цікавила казка про так званий різновид динозаврів, про тих хто дихав полум’ям і накопичував скарби. Діло було за малим: активізувати уявлення і насолоджуватися сюжетом.

 

                                                                        ****

В прагненні гармонії, час розподіляв все так, щоб початок наступної події не перетинався з кінцем попередньої, але ця історія стала першим виключенням із цього правила. Епоха панування драконів підходила до кінця, в той час, як наставав період панування людей на Землі. Зараз складно сказати було це заплановано або одне посприяло іншому, та вже так сталося, що, від тепер, на Землі, на одного дракона приходилося більше десятка тисяч людей. Та їх чисельність блякла перед силою і могутність дракона. Він був в десятки, а то і сотні разів більшим за одну людину, його крила давали йому владу не тільки над землею а і над небом. Можна було тільки заздрити той швидкості, яку дракон набирав під час польоту, і не було в той час зброї яка б могла б протистояти в схватці з полум’ям яке розливалося морем  по всій землі прямісінько із пащі звіра. Поразка людей в такій битві була неминуча, тому більшість із них оселялася на рівнинах далеко від гір сподіваючись ніколи не зустріти драконів.