Аркадія моя - Світ де мешкають казки , Аркадія моя

Ніби два паралельні світи існували не так далеко один від одного. В норах скелястих гір розгорталися цілі міста де жили дракони. Людям не було багато відомо про цих істот, як і дракони ніколи не задавалися питанням про те, хто такі люди. Кожен жив своїм щастям. Люди будували будинки, займалися землеробством, тваринництвом і рибальством, одружувалися, народжували дітей та робили все можливо щоб зберегти свої землі. З моменту появи перших людей землі стали називатися власністю. До того дракони не знали свого і чужого, у драконів був цілий безмежний світ,  та від тепер вони навчалися радіти малому. В своїх печерах вони зберігали тепло, яке було чи не найбільшою цінністю для них.  Не дивлячись на товсту шкіру дракони не добре переживали зиму, а зими в тих краях ставали з кожним роком лютішими. Та тепло було не єдиним що таїлося в мешканнях драконів, кілограми золота і діамантів просто так роками накопичувалися і зберігалися в гірських фортецях. Можливо, аби не це, дракони існували б і до наших часів, але як відомо, цінності у кожного свої так, одного разу, людина дізналася про великий секрет і захотіла володіти скарбами.

Казка називалася «Поєдинок з драконом» і захоплювала слух і фантазію Саші, він уявляв що міг би бути тим героєм котрий переможе дракона і здобуте золото і славу, та ось, в поєдинок вступила невідома сила. Втома. Вона окутала його тіло, розслабивши м’язи, від п’ят вона підбиралася все вище, крізь спину і руки вона дісталася до очей. Саша хотів би вже вступити в битву, та сам не помітив як сила тяжіння просто притиснула його до подушки. Подушка пахла  свіжістю і квітами, в наступну мить його фантазія вже була на літніх полях. В його мріях небо було теплим і сонячним, ніякої небезпеки з повітря, жодних драконів і війн. Він потрапив до справжнього раю і почуваючись в повній безпеці не помітив як заснув.

 

                                                                       ****

Було зовсім не зрозумілим який зараз день, погода за вікном не давала розуміння чи то пізній вечір чи глибока ніч, що там… не зрозумілим було і який зараз рік. Таке почуття притаманне людині, яка щойно прокинулась після доброго денного сну. Саші знадобилося ще п’ять хвилин щоб усвідомити те, де саме він знаходиться. Спершу всі пригоди попереднього дня здалися хлопчикові просто фантазією, але трохи зібравшись він згадав все і поспіхом оглянув свою ногу. Почервоніння майже зникло, заливши по собі одну малесеньку пляму саме там куди впивалося жало бджоли. Доторкнувшись до того місця Саша не відчув ніякого болю. Йому кортіло, як можна швидше, порадувати дідуся гарними новинами, та поспіхом оглянувшись на всі сторони, він помітив, що в кімнаті тільки він і Шепс, який все ще спав. В мить, хлопчика оповила туга і страх, йому здалося що темрява за вікном буде вічною, тільки маленький настільний світильник в ці хвилини рятував Сашу від монстрів і привидів, які полюбляли гуляти в такі темні часи.

Шепс, прокидайся! Пошепки і з насторогою проговорив хлопчик прямо в вуха своєму улюбленцю.

Зляканий від несподіванки пес з неймовірною швидкістю підвівся на лапи і прийняв позу захисту, чим ще більше налякав хлопчика, але розгледівши перед своїм чорним як попіл носом господаря, Шепс смачно позіхнув і впав животом до гори благаючи про ніжності і поцілунки.

Шепс, не час баватись! Вставай!

Хлопчик зробив перший крок в сторону дверей наче показуючи приклад.

Ходімо. Нам треба знайти дідуся.

Відчинивши двері кімнати Саша знову опинився в зловісному коридорі, тільки не цей раз він вже звернув увагу на його масштаби. Настінні світильники були увімкнені через один, це був гарний знак. По обидві сторони коридору були розташовані двері, відчинити які, Сашко не наважився навіть під загрозою смерті. Залишалося сподіватися, що дідусь заходиться в кімнаті в якій немає дверей, бо тоді він точно залишився б не знайденим. Крокуючи коридором хлопчик згадував в голові свою улюблену пісню. Це трохи відволікало його від стукоту  серця, яке ніби виривалося з грудей. Згодом гама звуків доповнилася ще однією не дивною мелодією. Звук храпу посилювався по мірі того як Саша наближався до останньої із дверей на своєму шляху. Кімната і справді виявилася відчиненою, двері були відкриті ніби запрошуючи хлопця увійти. Зайшовши в середину, він помітив таке ж саме велике ліжко, високі шафи з яких виднівся одяг, стіл, а на столі великий безлад із паперів, олівців і іншого обладнання. Судячи з храпу дідуся той спав досить міцно, підсилював звук, цокіт настінного годиннику. Поглянувши на нього Сашко закляк на місці. О пів на третю ночі. «Це ж треба було так! От пощастило». Виховання хлопчика не дозволило б йому розбудити дідуся по серед ночі. Потрібно було негайно придумати інший план. Спати вже зовсім не хотілося, а п’ятьма хвилинами раніше вони з Шепсом вирішили що не будуть гуляти по кімнатах в таку неспокійну годину. Тоді в око хлопця впав вже знайомий йому предмет. Книга яку йому, напередодні, читав дідусь.

Я думаю дід Андрій не образиться якщо ми запозичимо це.

Взявши книгу до рук хлопчик намагався зробити свої кроки ще тихішими і таким чином вибратися з кімнати. Він поспішав повернутися до свого ліжка, біжучи навшпиньки, він закрив очі намагаючись не зустрітися поглядом з монстром.

 

                                                                         ****

Глибока ніч зазирала у вікна будинків і квартир спостерігаючи за безтурботними жителями простору. Занурені в глиб своїх снів люди мандрували крізь час і простір в найпотаємніші закутки своєї півсвідомості. Хтось бачив глибини морів, інші літали над містами, не маючи крил, комусь снилося свято з подарунками і солодощами, зустрічі з кумирами і безмежні багатства. Ніч не помітила, що в одному із таких будинків комусь не спокійно.

Хутчіш Шепс!

Щойно пес був в кімнаті, Сашко щільно закрив двері з середини, підперши їх своїм тілом. Очі вже можна було розплющити. Опинившись в середині кімнати вони обидва почувалися в безпеці. Видихнувши з легень повітря накопичене за марафон подолання коридору Саша поклав книгу на ліжко і присів поруч, ритм його серця почав налагоджуватись.