Калашнікова Лідія - Краса вимагає жертв, Калашнікова Лідія

Тоді ці слова пройшли повз мене. Пізніше я мала нагоду їх згадати.

Я, Сузан Піллз, перша красуня Нью-Тауна – без перебільшень, бо я знала, що так є, і чула такі слова на свою адресу безліч разів – стала гарним товаром, дуже дорогим, вартим лише мільйонера. Чому це обов’язково мав бути Генрі Блумберг?

Того вечора, договоривши, мати обняла мене за плечі, але від цього не робилося легше. Її обійми вперше видалися холодними, від них віяло байдужістю, і це закрадалось у моє серце.

-Цим світом керують чоловіки – сказала вона мені – Якщо він тупий, але багатий і одружений із вами – це надзвичайний привілей. Колись ви зрозумієте.

Та я не хотіла. І досі не могла осягнути, чому маю жертвувати собою, щоб виправити фінансові справи нашої родини.

Все складалося проти моєї волі. Весілля мало відбутися за місяць, через тиждень після мого шістнадцятиріччя. На будь-які заперечення з мого боку мати спершу відповідала злобою і ляпасами, а згодом взагалі перестала слухати. Просто робила свою справу, і я мусила коритись.

От і ця сукня зараз. Вона мені зовсім не подобалась.

Я була огидна собі. Тільки такою може бути наречена Генрі Блумберга. Я його майже не знаю, він старший від мене на п’ятнадцять років, і все моє єство проти того, щоб він торкався мене хоч у ліжку, хоч за його межами.

Та мені, як і Генрі, доводилося платити за красу. Якщо він обходився грошима, я мала віддати своє життя, свободу, молодість і все, що так цінувала й берегла.

-Добре, нехай буде ця сукня – відповіла я. Справді, не має значення, у чому мене поховають. День весілля стане для мене похороном.

-Тільки прошу, не затягуйте так корсета, інакше просто задушите мене.

-Доню моя, ви просто надзвичайно гарна! – сказала мати. Злі нотки зникли з її голосу, але я знала, що варто сказати тільки два слова, щоб вони з’явилися знову – Уявляю, як у день весілля всі дивитимуться на вас із заздрістю.

Дурні, подумала я. Звідки їм знати, що це таке, коли мати продає тебе мільйонерові, як красиву іграшку або картину?

-Викиньте казки про кохання з голови – сказала мені мати – Чоловіки його не варті. До того ж – вона раптом підморгнула – не треба розігравати те, чого немає, просто коритися.

Так. Це я і робила. Але не була певна, що мене вистачить на усі майбутні роки життя із Генрі.

-Завтра я поїду до лихваря позичити грошей, бо вже час купувати все для весілля.

Мати сказала це і вийшла. А я лишилася стояти перед люстерком із непереборним бажанням зірвати з себе осоружну сукню та порізати її на шматки.

Навіщо це? Невже я маю надзвичайну вроду для того, щоб вона дісталась підстаркуватому мільйонерові?

-Ви така гарна – раптом почувся тоненький голосок з-за дверей.

Чорт! Окрім Генрі Блумберга, існувала ще одна людина, яку я не терпіла.

Моя молодша сестра, Джесіка Піллз. Ще одна причина, через яку я мала жертвувати собою задля блага родини. Вона народилась, коли мені виповнилось чотири. Пологи могли б закінчитися смертю нашої матері. Через те вона не могла більше мати дітей і ненавиділа Джес, сприймаючи її, як зайвий рот. Справді, з моєї пустоголової сестри не могло бути ніякого зиску, з часом вона стане важким каменем на материній шиї. А далі і на моїй власній…

По-перше, Джесіка народилась слабкою, часто хворіла і днями не виходила зі своєї кімнати. Мати не робила нічого для покращення її здоров’я, і не вчила тому мене. По-друге, сестра не могла похвалитись вродою. Їй скоро виповниться дванадцять, але вона, худа й кістлява, мало не прозора, із сухим та тонким, неслухняним волоссям, виглядала щонайбільше на вісім.

По-третє, Джес не відрізнялась особливим розумом. Так казала мати, і я звикла так думати, хоча ніколи й не перевіряла.

І по-четверте, Джесіка ніколи не вийде заміж. Ніхто не захоче її взяти, а тим більше тепер, коли ми зубожілі, й посагу за нею не дадуть.

Я час від часу жаліла сестру, але ми рідко розмовляли. Джес, на свою чергу, теж недолюблювала мене. Я не раз ловила на собі її заздрісні, не по-дитячому злі погляди. Сестра росла відлюдьком і більше часу проводила у своїй кімнаті, ніж за її межами. Чим вона займалась у тій невеличкій обителі, я не знала, і мене це ніколи не цікавило.

Зараз я злилась на Джес, бо через неї мусила виходити заміж. Вона ніколи не дізнається, як це, стати дружиною того, хто тобі огидний.

-А можна доторкнутись? – запитала сестра. Зараз у її очах не було ні заздрості, ні злості – тільки захоплення.

Знову. Знову я гарна іграшка, товар, на який можна дивитись і дуже дорого платити.

-Ні – відповіла я різко.

-Але мама сказала, що я нестиму шлейф вашої сукні у церкві.

-Так і є – визнала я. Якою б негарною та неприємною мені Джесіка не була, все ж, ми лишалися рідними сестрами – Тоді й доторкнетесь. А зараз дайте мені спокій.

Джес пішла. Ходити красиво вона теж не вміла. Просто переставляла ноги, наче вони були перев’язані мотузками чи зроблені з дерева.

Я уявляла, які плани на майбутнє будує мати. Генрі не знав про наше важке матеріальне становище, ця інформація ретельно приховувалась і від нього, і від інших. Мама збиралась дати за мною багате придане, але не мала своїх грошей, тому й планувала позичити їх у лихваря. Все містечко знало про батькове банкрутство й самогубство, але мати всіма силами заперечувала, що ми лишились ні з чим. І свідомо чи ні, та робила те ж саме, що наш батько, а саме – набирала купу нових боргів.