Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

Гавен Белокун молитвою змусив підводний

човен зависнути в повітрі. Завдяки йому навіть суєр не має над нами достатньої

сили. У нас є ще п’ять хвилин. — Руф кінчиками пальців торкнулася його

оголеної спини, певно, вважаючи, що кожен урок треба закріплювати сексом. У

доторку відчувалася заздрість до його ідеального, не підвладного мутаціям тіла.

Руф маніакально боялася змін, які спричиняв суєр. Та вона помилялася. Попри те

що Станція висіла в повітрі, суєр проникав навіть сюди.

За кілька місяців перебування на Матері Вітрів волосся на голові Руф

змінилося на блакитне пір’я. Вона казала: «Це краще, ніж жерти мертвечину чи

залишитися без шкіри, як деякі мутанти внизу. А зміни після першої дози

сповільнюються». У це вірили на Матері Вітрів. Тому намагалися не схоплювати

додаткових доз: не потрапляти під суєрну бурю та не залишати підводний човен.

Як показали численні експерименти з живими організмами, концентрація

суєру на землі та в повітрі була різною. Якщо людину з Дешту підіймали на

Матір Вітрів, то вона втрачала суєр. І це призводило до нових мутацій, іноді

смертельних. Але це були лише загальні правила. Дехто не припиняв

змінюватися й упродовж усього життя на Станції. Руф іще не знала, чи

пощастило їй.

— Ти не змінюєшся. Так довго на Станції — і жодного прояву, —

пробуркотіла Руф, проводячи пальцями по рельєфних м’язах Талавіра.

Він перехопив руку, підніс до губ і повернув на її голе стегно.

— Не тільки не змінився, але й прокинувся в чудовій формі, і це після

кількарічної коми! Суєр мене любить.

Талавір спустив ноги з ліжка, витяг із купи одягу свій комбінезон і став

одягатися. Іноді в кошмарах йому приходили спогади про перші години після

пробудження. Вони були наповнені болем. І це дивувало, позаяк Талавір точно

пам’ятав момент, коли почув голос Гавена Белокуна, розплющив очі й легко

встав із ліжка. Він почувався прекрасно, немов проспав нормальну ніч, а не

понад десять років.

Руф незадоволено хмикнула. А вже за мить водила тонкими пальцями по

своїй шкірі. Темні від кни нігті вправно пробігли по сідниці, торкнулися

западини під коліном і повільно поповзли внутрішньою поверхнею стегна.

Пальці мали мету.

Але Талавіру було не до того.

— Що сьогодні сталося? Я чув гупання. І ти не поспішаєш мене відпускати.

Руф в останній спробі вигнула спину, демонструючи западинки над

сідницями, і потягнулася по одяг.

— Може, і сталося. Сфена зараз постійно на містку. Але мене не шукали.

Вона знає, що я пішла до тебе, хабібі.

«Бо ти маєш за мною стежити», — подумки закінчив Талавір, який розумів

причину цікавості до

нього. Він потрапив під суєр, роки проспав на Матері Вітрів, а потім

прокинувся без жодної зміни, наче нічого й не сталося. Для науки він був цінний

екземпляр. Талавіру не подобалася ця думка, бо він хотів, щоб у ньому бачили

насамперед відданого Старшого Брата, воїна Двобога. Він розвернувся до Руфі і

якомога спокійніше запитав:

— Знову напали на гуманітарний конвой? Потвори?

Офіційно люди в Дешті значилися зміненими, самі себе вони кликали

засоленими, але рідко хто на Матері Вітрів називав мутованих інакше, ніж

потворами.

— А-а-а! — Руф загрозливо помахала пальчиком.

Усі спроби Талавіра витягти з неї більше інформації наштовхувалися на

цей жест. Замість одягатися, Руф підійшла до крихітного дзеркала, яке ховала за

портретом лідера Старших Братів і живого пророка — Язика Двобога. Гріх

самозамилування вважався одним із найсерйозніших, а тому дзеркала були

заборонені.

— А я не скажу Белокуну, що ти порушуєш Догмат і чиниш харам, —

посміхнувся Талавір і показав на блискучу поверхню.

Руф роблено посміхнулась у відповідь. Вона належала до Зіниць — служби

розвідки Матері Вітрів, які мали нечувані свободи, порівняно з іншими Братами

на станції. Зіниці могли фарбувати волосся й нігті червоною кною, проколювати

вуха, носити яскраві хустки, неначе потвори з долу, і, що вражало найбільше, вживати юшан — наркотик із модифікованого суєром полину. Але навіть для неї

звинувачення в гріховній любові до себе могли спричинити серйозні проблеми.

Талавір більше жартував, ніж погрожував, але Руф сприйняла слова за чисту

монету.

— Щось сталося внизу. — Руф швидко сховала дзеркальце, напружила

лоба й по складах вимовила незнайоме слово: — Ек-стра-ор-ди-нар-не. Перша

Зіниця Сфена отримала повідомлення. Вони навіть посварилися з Белокуном. І

це не через бурю. Звечора всі на вухах. Тільки я тобі не казала.

Талавіру хотілося дізнатися подробиці, але під стелею тривожно заблимав

червоний вогник. Наближався час молитви.

Він нахилився до одягу, щоб передати його Руфі. Він не помилився в

передчуттях. Щось сталося. Ось чому Белокун досі не викликав його на

традиційну розмову. Із розхристаних кишень жіночого комбінезона із

дзенькотом вивалився на підлогу різний дріб’язок. Руф заметушилася, кинулася

збирати.

— І як вони постійно розстібаються?

— Легко, якщо нехтувати Догматом і не задраювати одяг на всі ґудзики. З

іншого боку, як іще гарній жінці демонструвати якомога більше свого

привабливого тіла? — Талавір підібрав зв’язку магнітних ключів, дістав з-під

ліжка помаду й навіть повернув паличку юшану. Руф ледь устигла її сховати. З

динаміків загриміли перші ноти гімну Двобога. Він лунав що кілька годин і був

обов’язковим до виконання для всіх, хто перебував на борту підводного човна.

Талавір поблажливо похитав головою, спостерігаючи, як Руф осмикує одяг, поправив свій і затягнув:

Я Старший Брат, я гвинт Старших Братів, я пес Старших Братів.

Я воля Двоголового Бога і його Язика.

Старші Брати — перші з обраних. Ми — хранителі пам’яті, ми єдині знаємо правду.

Священний вогонь Двоголового Бога омиє землю, і кращі, сильніші повстануть на місці слабких і слабкодухих.

Старші Брати будуть усюди. Слався, Двобоже, і