Тетяна Олiйник - Незнайомка у смарагдовій сукні , Тетяна Олiйник

Він довго роздумував, чи варто дослухатися до поради нічної гості й відправляти рукопис на конкурс, бо знав, що це марна затія. Тарас вирішив подумати до завтра і змучений довгою роботою, ліг спати. Йому знову наснився сон, у якому Муза зверталася до нього.

— Тарасе? Тарасе? — кликав уже знайомий голос.

Він розплющив очі й підняв голову.

— Музо, ти знову прийшла!

Дівчина-видіння нахилилася до нього і прошепотіла:

— Ти обіцяв мені дещо, пам'ятаєш?

Чоловік зрозумів, що вона говорила про роман. Він кивнув у відповідь. Гостя стала розчинятися в повітрі.

— Зачекай! Куди ж ти? Не йди! — вигукнув він, простягнувши до неї руку.

— Скоро побачимося! — пообіцяла дівчина і зникла остаточно.

Тарас виконав свою обіцянку і відіслав роботу на конкурс, утім, абсолютно ні на що не сподівався.

Відтоді Муза більше не приходила до нього у снах. Він навіть зневірився в тому, що розмовляв із нею. Зрештою, це був лише сон, який він прийняв за чисту монету. Напевно, самотність позначалася на психічному стані Тараса і він прийняв бажане за дійсне.

Хай там як, а за кілька місяців письменник отримав офіційного листа, в якому повідомлялося, що його роман відібрало журі конкурсу "Коронація слова" й автор запрошується на урочисту подію, що відбудеться в Мистецькому Арсеналі столиці в призначений час. Прочитане послання випало з рук здивованого Тараса. Йому пригадалися слова нічної гості: "Я подбаю про решту..."

Кілька днів чоловік перебував під сильним враженням від приголомшливої новини. Він усе ще не міг повірити в те, що його творіння принесло успіх. Це означало, що зустріч із Музою була не просто сном, а видіннями наяву.   

Нарешті, настав довгоочікуваний день. Тарс одягнув білу сорочку, збережену для урочистих випадків, і вирушив до мистецького Арсеналу. Велична будівля з кам'яними колонами була заповнена відвідувачами. Встановлені в залах незвичайні інсталяції вражали своєю фантазією. Люди в костюмах минулих століть, схожі як дві краплі води на класиків української літератури, розгулювали серед гостей.

Тарас зайняв вільне місце, що залишилося, у передостанньому ряду. Урочиста частина почалася.

Яке ж було його здивування, коли на сцену вийшла ВОНА! Та сама дівчина з його сновидінь під ім'ям Муза. Цього разу її смарагдово-зелена сукня виблискувала діамантами, а в каштановому волоссі красувалася дорогоцінна діадема. Тарас не повірив своїм очам і потер їх для вірності. Однак видіння не зникло, як очікувалося. Сьогодні його Муза виглядала ще гарнішою. Вона підійшла до мікрофону й обвела всіх присутніх поглядом. На якусь мить її очі зупинилися на Тарасі. А в його голові пролунала її обіцянка, дана під час їхньої останньої зустрічі: "Ми скоро побачимося!.." Серце його пропустило удар від хвилювання, а потім знову забилося від радості, коли чоловік почув знайомий голос.

— Шановні гості та члени журі! Фінальну частину міжнародного ювілейного конкурсу "Коронація слова" оголошую відкритою!

Усю урочисту частину Тарас просидів наче заворожений, не в силах повірити, що перебуває тут, що удача нарешті посміхнулася йому. Коли дійшла черга виголосити промову, автор вийшов на сцену. Він обвів очима публіку в залі, від хвилювання перехопило дух. Тисячі очей в очікуванні втупилися на нього. Чоловік розгубився. Він відшукав поглядом свою Музу, яка сьогодні була Коронацією, шукаючи в неї підтримки. Вона посміхнулася і в голові чоловіка пролунав її голос: "Сміливіше, Тарасе!"

Окрилений її словами, він нахилився до мікрофона й промовив:

— До останнього моменту я не вірив, що таке можливо.  Сам би я ніколи не замахнувся так високо, якби не дівчина в зеленій сукні, яка являлася мені уві снах і яку, як виявилося, звуть Коронацією. Я опинився тут на її наполегливе прохання.

На жаль, тенденції книжкового ринку диктують свої умови і опинитися почутим у сонмі голосів інших авторів практично неможливо. Видавництва відбирають лише ті книжки, які добре продаватимуться, не звертаючи уваги на їхнє смислове наповнення. Тому отримуючи відмову за відмовою від редакцій, я зовсім зневірився у справедливості. Але сьогодні мій голос, як і голос багатьох інших невідомих авторів, якимось дивом був почутий і дякувати за це я повинен Коронації.

Хочу сказати, що зрозумів одну важливу річ: ніколи не можна втрачати надію, варто йти назустріч своїй мрії і одного разу удача знайде вас сама.

Минуло півроку. Тарас більше ніколи не бачив свою музу Коронацію, але відчував поруч її незриму присутність. Невдовзі на його полиці з'явилася перша видана книжка "Незнайомка в смарагдовій сукні", яка поклала початок цілій низці його надрукованих романів.

Шановні читачі, не забувайте ставити вподобайки прочитаній книзі та підписатися, щоб не пропустити новинки. Автор заздалегідь вам вдячний.

Кінець