Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

 Я взагалі не є фахівцем зі скафандрів, але було чимось схоже, але набагато футуристичніше, ніж ті, які використовували вдома. Судячи з пояснень, ми перебуваємо на іншій планеті. І я схильний у це повірити, оскільки зеленого сонця на Землі не буває.

    —  У мене батько депутат  у Верховній раді, - вискочив із натовпу хлопчина, явний представник золотої молоді, - Дайте з ним тільки зв'язатися, і він вас... - договорити він не зміг, оскільки чоловік у скафандрі підняв на нього руку, і на зап'ясті з'явилося щось схоже на пістолет, через мить голова хлопця, що вискочив, розлетілася на шматки. Щось мені стало погано і я схопившись за живіт виригав. Як виявилося не я один, більша частина людей, що стояла поруч зі мною, також звільняла свої шлунки.

     —  Тепер ви винні по сто вісімдесят шість тисяч шістсот двадцять два кредити. Ще кредит з тих, хто зіпсував підлогу своїми відходами,- це він показав на нас, які виригали на підлогу.

     —  Що нам необхідно робити? - вийшов уперед чоловік років шістдесяти.

     —  Ось правильне запитання. Вам зараз видадуть інструменти для видобутку раксаніту,- почав говорити чоловік у скафандрі, показуючи на скриньку, в якій виднілися звичайні кирки та лопати,- У зв'язку з тим, що раксанітова руда має випромінювання, яке негативно впливає на складну техніку. У вас буде звичне для таких дикунів обладнання. Обладнання коштує грошей, тож ставтеся до нього з повагою. А тепер підходьте по одному за своїм майбутнім кращим другом,- заіржав охоронець від свого несмішного жарту.

   Наші дні 

   Планета третього класу Аделж.

   Шахта з видобутку раксаніту.

      З тієї першої партії рабів у триста чоловік, правильно тоді зауважив наглядач Тломб, що ми були саме рабами, лишилося в живих лише дванадцять, а ні вже одинадцять. Сьогодні Сергій намагався вмовити зменшити нашу норму виробітку раксанітової руди. 

     Але Тломб був невблаганний, десять кубів на людину не менше. Але ж на початку норми були всього в один куб, але тепер ми були досвідченими працівниками, а тому і наш план був вищим, ніж у інших.

      Взагалі ця раксанітова руда не тільки на техніку негативно впливала, а й на живих істот. Мій напарник Рог або двісті третій був до рабства помічником професора мінералогії, його якраз захопили на виставці наукових досягнень прикордоння. 

     Вони з професором показували прототип пристрою, що створює матерію з чистої енергії. Це було революційною темою в усьому науковому співтоваристві, але вони не встигли навіть провести до кінця першу презентацію, як на станцію, на якій проводився виставка, напали.

     На жаль, професор був літньою людиною, йому виповнилося двісті тринадцять років і він потребував нового омолодження для подальшого життя, тож він на шахті згорів буквально за кілька днів. Саме тоді я і здружився з Рогом. Він хлопець був не поганий, але вважав мене тупим дикуном.

     Сам він був родом зі світу Ардея. Планета-держава, Ардея була однією з небагатьох визнаних карликових держав, що складаються з однієї системи. Ардея була лідером у виробництві складних електронних систем. Саме тому на її захист одразу чотири сусідні держави виділили по цілому флоту. Вони не стільки захищали від зовнішньої агресії, скільки слідкували, щоб жодній з цих держав не надавалася перевага в отриманні новітніх винаходів.    

       І ось Рог мені розповів усі небезпеки раксанітової руди. Її використовували як каталізатор практично в будь-якому паливі. Усього один грам концентрату раксаніту давав змогу отримати в кілька разів більше енергії. Але також раксаніт випромінював досі погано вивчене випромінювання. 

       У малих кількостях його можна було з легкістю екранувати. Але якщо в одному місці збиралося понад п'ять-шість кілограмів раксаніту, то випромінювання виводило з ладу будь-яку складну техніку. Тож на борту космічних кораблів, які використовують раксаніт, для більшого виходу енергії з реактора зберігали його в однокілограмових контейнерах на відстані, щоб випромінювання кожного контейнера не досягало іншого.  У зв'язку з цим достатні запаси раксаніту могли возити хіба що лінкори або інші кораблі подібних розмірів.

     Крім цього, сильне випромінювання раксаніту змушувало мутувати живих істот. На прикладі людини, у неї починали рости по всьому тілу злоякісні новоутворення. Інакше кажучи, випромінювання викликало рак, сама ця хвороба для технологій Співдружності не становила нічого складного або небезпечного. Його могла вилікувати будь-яка медична капсула. Але хто її буде надавати рабам, правильно ніхто.

      Офіційно за півтора року роботи мій борг корпорації не те що не зменшився, а ще й зріс за вживання пайків і надання інструментів та одягу. Тож ця шахта для більшості рабів довічне місце проживання.

     Чому ж я досі живий і помираю від останніх стадій раку? А тут винні особливості мого організму. За словами Рога, приблизно кожна тисячна людина має мутацію свого геному, що дає змогу не звертати увагу на вплив раксаніту.

      Навіть більше випромінювання раксаніту для таких людей є суто позитивним. І я, і Рог опинилися з цією мутацією геному. Випромінювання раксаніту для таких як ми було корисним. Рог не знав до чого воно призведе в довгостроковій перспективі, але в короткостроковій це вилилося в те, що поки на нас діє випромінювання, ми не втомлюємося, не відчуваємо голоду, та й їжа нам потрібна в набагато менших кількостях.

     За словами Рога, можливо, і проводили подібні дослідження, але він про них не знає. Єдине, що можна з цього приводу сказати, так це те, що організм набуває незвичайних властивостей. Так на шахті було десятка півтора розумних, які провели тут уже понад десять років. 

     Те, що вони вижили, було якраз результатом подібної мутації генома. Ось і найстаріший раб Ізнер, який працював тут одинадцять років, мав уже надлюдські здібності. Мало того, що він міг працювати голими руками замість кирки відламувати величезні шматки породи. Так він ще міг читати думки.