Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

      За словами Рога, подібні розумні називаються псионами, сам він з ними не був знайомий, але про них читав. За його словами сильні псиони можуть рухати речі силою думки, переміщатися на великі відстані без космічних кораблів. Але він визнавав, що багато чого, швидше за все, неправда, а звичайні казки.

     Але й так було дуже вражаюче, приходиш до Ізнера, а він одразу тобі каже те, що тобі потрібно. Були й інші мутації серед старожилів, так в одного раба по всьому тілу виросла луска з величезною міцністю. Вона не заважала йому жити, навіть допомагала. Одного разу він нарвався на Тломба і потрапив під роздачу стусанів. Попри величезну силу ударів, через яку загинув Сергій, цей раб не постраждав зовсім.

     Та й я став мутувати потихеньку. Уже зараз я міг зусиллям думки розм'якшувати породу, і вона відколювалася в рази швидше. Уперше це я помітив близько півроку тому, коли не міг зрозуміти, чому я справляюся зі своєю нормою нормально, а мої знайомі Сергій і Рог насилу.

      Ми навіть мінялися місцями, але все одно мені вдавалося добути руди більше, ніж їм. Провівши кілька дослідів, ми все-таки змогли зрозуміти причину, чому ж мені вдається добувати руду в таких кількостях.  Я міг сконцентрувавшись зменшити щільність будь-якої речовини. 

     Для перевірки, я навіть трос ліфта таким чином обробив. Спочатку нічого не сталося, але через тиждень обірвався ліфт і вбив змінника Тломба. І саме моя здатність була тим, що не давало нам зламатися остаточно. 

    Шкода було Сергія, ми з Рогом відмовляли його від спроб умовити зменшити норму з видобутку руди. Але Сергій вирішив усе таки спробувати, але як ми й очікували, Тломб не оцінив його думки.

     Уже два місяці як ми у вільний час, який вдається відірвати від і так короткого шестигодинного сну, робили тунель для втечі. Завдяки моїй здатності це вдавалося досить швидко. Згодом моя здатність прогресувала і тепер нам вдавалося за ніч пройти до десяти метрів. 

     Так, тунель був невеликим, лише метр у діаметрі, але нам цього мало вистачити. Кілька тижнів тому я виявив, що як послаблюю зв'язки між атомами, так само можу й посилювати. Тож наш тунель зараз напевно найбезпечніше місце в шахті.  Загалом нам зараз вдалося протягнути його метрів на вісімсот. І сьогодні в нас у планах було почати підвищення, щоб вибратися на поверхню.

    Але смерть Сергія змушує нас відкласти ці плани на кілька тижнів, доки не з'явиться нова партія рабів, і норма вироблення не повернеться до нормального стану в десять кубів. Зараз же нам доведеться більше працювати, адже тепер нам необхідно здавати по п'ятнадцять кубометрів руди, щоб отримувати продукти. Хоча сьогодні можна було і пропустити вечерю. Найімовірніше, тіло Сергія піде на сьогоднішні пайки.

    Благо, що мені, що Рогу вживати їжу потрібно в рази рідше, ніж раніше. Все-таки пощастило мені, що я маю необхідну мутацію геному. Тому що навіть дивитися на людей, які просто на очах покривалися пухлинами, було неможливо. 

    —  Підставив нас своєю смертю Сергій, - вимовив я своєму напарникові, коли ми підхопили кирки і пішли в тунелі, де ми видобували руду. Уже давно ми працювали разом. Я розм'якшую і б'ю руду, я, напарники, відтягують її на візки. Так виходило швидше, ніж кожен займається своєю ділянкою.

    —  Це точно, але сам винен,- відповів мені Рог,- Ми його попереджали, що зв'язуватися з Тломбом не можна. А він усе твердив "Але ми ж люди, він зрозуміє",- передражнив Сергія Ріг. 

    —  Тепер нам доведеться відкласти наші плани доки нових рабів не привезуть,- відповів я. Чому ж ми так спокійно поставилися до смерті Сергія? Але хоч і був моїм земляком, але нам довелося взяти у свою команду тільки через те, що він побачив, як я з Рогом везли руду не із закріплених за нами ділянок. Він був доволі кмітливим і швидко здогадався, що ми запланували, і шантажем змусив узяти себе до нас у команду.

       —  Чого вже там,- махнув рукою Ріг,- Давай працювати, а то завтра нам і сьогоднішню норму здавати, і завтрашню.

       —  Теж не хочеш сьогодні отримувати пайок? -- запитав я в можна сказати друга.

       —  Я ще не опустився настільки, щоб усвідомлено займатися канібалізмом,- відповів він мені, і ми узялися до роботи.

       До вечора нам вдалося повністю виконати полуторні норми. Відпочивати в казарму ми не пішли. Уже понад рік ми там не живемо, після того, як черговий раб збожеволів і забив п'ятдесят чоловік киркою. Ох важко нам довелося в той час працюючи за цих п'ятдесят чоловік. Благо хоч нас тоді було в рази більше і підвищене навантаження розподілялося на всіх.

        Ось відтоді й не ризикували ми повертатися в казарму і спали просто на робочих місцях. Тільки за їжею зрідка поверталися, дізнаючись перед цим, чи ніхто не загинув. Так, практичність тут була на першому місці.