Софія Вітерець - Право на кохання, Софія Вітерець

Розділ 2

— Приготуйтеся стрибати, — раптом промовив один з рибалок, коли ми були вже майже біля берега.

— Але чому? Довезіть нас до причалу й я щедро віддячу, — вирячила на чоловіка в світлій поношеній сорочці, яка личила його смаглявому тілу значно більше, ніж найдорожчі шовки герцогу.

— Ех, герцогине. Я чоловік простий, проте прекрасно розумію, що мені ніхто не заплатить, якщо не буде кому це зробити.

Лиш після його слів пригледілася до берега. Ніби не було нічого незвичайного. Просто пляж і прибережна територія, за якою була головна дорога, що вела прямісінько до королівського саду, який оточував замок. Але все ж було в ній щось не те… Принаймні відчувала я саме так. Хоча мої очі бачили просто привабливу картинку з практично нерухомого плеса води та зеленавої краси суші.

— Ви щось знаєте? — стривожено схилився до рибалки Дартен. Він також нічого не помітив, але прекрасно розумів, що перша гра за корону не могла пройти аж так гладко.

— Як я вже сказав, я людина проста…

— Ми подвоїмо винагороду, — одразу промовила я, по улесливій посмішці рибалки розуміючи підтекст в його словах.

Здавалося, три слова, а чоловік немов змінився в обличчі. Та й сам ніби став зовсім іншою людиною. Якщо раніше це просто був чоловік середніх літ з вигорілим волоссям та смуглою шкірою звичайного рибалки, то зараз в його погляді простежувався хижий піратський вогник. Одразу було видно, що він придумує лазівочку для нас.

— Стрибнете за дві хвилини, коли я різко поверну ліворуч. Зараз вони вас не бачать, але зовсім скоро ви будете у видимості їх біноклів. Будьте обережні, бо судячи з ваших переслідувачів, вони не такі прості, як я. Хоч давно й втратив власні сили, але дар відчуттів залишився. І від них фонить магією.

— Але ми також нею не обділені, — одразу втрутився Дартен. Та і я також мала сумніви, адже нас з берегом розділяла досить таки чимала дистанція, а він відчував магію тих, хто був далеко, попри нашу присутність поруч.

— Герцогиня може й ні, а от про тебе я б такого не сказав, — посміхнувся рибалка, знову переводячи погляд на берег. — Вони чатуватимуть на вас на причалі. Краще підпливіть з боку лісу та спокійно пройдіть собі до замку. До речі, вболіватиму за вас.

— Про що це ви? — здивувалася, адже ми не розмовляли ні про ігри за корону, ні про суперників.

— Ви прекрасно розумієте, герцогине, — підморгнув рибалка, посміхаючись та демонструючи нашим очам надщерблений зуб. — Ігри проводяться переважно в цій місцевості, тож вже встиг надивитися на багатьох… І на відміну від інших, у вас є всі шанси на успіх.

— Але чому?

— Людину зустрічають по зовнішності, але те, ким вона себе покаже — ось на шо дійсно варто зважати. І ви, моя майбутня королево, найдостойніша цього титулу.

Я поглянула на рибалку, проте навіть не знала, що відповісти. Здавалося, що посеред моря він збожеволів, адже коли я тільки встигла показати, що гідна бути правителькою? Ми взагалі у човні були від сили дві години, а він вже знає, що мені судилося…

Хоча колись і в своєму герцогстві частенько чула подібні думки. Тоді навіть слова на встигала сказати, як навколо мене починали перешіптуватися, а хтось і прямо говорив, що я достойна претендентка на перемогу в іграх за корону. Але сама цього не розуміла ні тоді, ні зараз. Судячи по словах рибалки, у моїх суперників значно сильніший магічний фон, а хіба обирають не найкращих? Чому всі майже одностайно називали такою мене, якщо я була цього не гідна?

— Стрибайте! — різко промовив рибалка та крутонув човен так, що я сама випала за борт, не втримавшись на своєму місці.

І знову вода огорнула мене з усіх боків, відділяючи від зовнішнього світу. Холод захопив кожну, навіть найменшу клітину мого організму практично миттєво, але й так само швидко відпустив. Все ж був найтепліший сезон, але якби ігри почалися хоч на три місяці раніше, я не знаю, як би взагалі пройшла цей етап.

— Ти в порядку? — Дартен виринув трішки пізніше за мене, але все одно першим це питання пролунало саме з його вуст.

— Ну точно не гірше, ніж було до цього, — спробувала видавити посмішку, але була надто сконцентрована на тому, щоб триматися над водою, а не піти на дно. Ще й численні рани давали про себе знати, зовсім не полегшуючи життя. Добре, що це хоч було не море… — А ти?

— А що мені? Чула слова рибалки? Може мені взагалі зняти свою кандидатуру? — нотки веселощів в його голосі цього разу були надто показними. Отже, він з ним згодний?

— Але ж головне не магія в твоїх жилах, а те, хто ти! — мало не прокричала, бо так не хотілося, щоб він розклеювався…

— Тоді чому ти сумніваєшся в собі? — посміхнувся Дартен та звернув ще трішки ліворуч, старанно гребучи до того місця, яке нам порадив для виходу на сушу рибалка.

— Я… не знаю.

— От і я так само. Але веселощів та пригод же ніхто не відміняв, — лиш кучеряве волосся, кінчики якого були нижче рівня води й бачила, але відчувала те ж, що й він. Особливо тоді, коли Дартен сказав наступне. — Тож пообіцяй мені, що боротимешся до останнього й не відкручуватимешся більше від моєї компанії та допомоги.

— Обіцяю! А ти, що піддаватимешся мені. Ми на одному рівні й ніхто не повинен нікому поступатися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍