Ekaterina - Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina

Несподівані Напруження

Мої очі широко розкрилися, коли я побачила, як він зняв сорочку. Його скульптурний торс і засмагла шкіра залишили мене без дихання. Я намагалася зосередитися на прибиранні безладу і, не думаючи, спробувала витерти його серветкою, що не принесло мені великого успіху, оскільки його руки не дозволяли мені це зробити. Він дивився на мене окам'янілими очима. Я відчувала його погляд, але мій розум був заплутаний у клубку думок і емоцій.

 

— Перепрошую, сеньйоре... Алехандро, — сказала я, намагаючись зберегти спокій, простягуючи ще одну серветку, щоб витерти його груди.

 

Алехандро взяв серветку з моїх рук і, замість того щоб витиратися, дивився на мене пильно, з виразом, що змішував розвагу і щось глибше.

 

— Не переймайся, Валеріє. Випадки трапляються, — сказав він тихим і спокійним голосом.

 

Моє дихання прискорилося. Близькість його тіла, його інтенсивний погляд, все змовлялося, щоб змусити мене втратити розум. Однак я не могла дозволити ситуації вийти з-під контролю.

 

— Справді, перепрошую. Це було ненавмисно, — повторила я, намагаючись розірвати чари напруження, що виникли між нами.

 

— Я знаю, — відповів Алехандро, наближаючись до мене. — Але є дещо, що я хочу, щоб ти знала, Валеріє. Від першого моменту, коли я побачив тебе, я знав, що ти особлива. Не лише через твою роботу, а й через пристрасть, яку я бачу в твоїх очах.

 

Моє серце шалено билося. Я відчувала, що стою на порозі чогось великого, чогось, що може змінити моє життя в непередбачуваний спосіб. Мій рот миттєво пересох, і моє горло відчувало, як ніби пересихає зсередини.

 

— Алехандро... я не знаю, що сказати, — белькотіла я, не здатна відвести погляд від його очей.

 

— Тобі не треба нічого казати, — відповів він, наближаючись ще більше. — Я просто хочу, щоб ти знала, що я тут, щоб підтримати тебе, в будь-який спосіб, який тобі потрібен.

 

Близькість була приголомшливою. Я могла відчувати тепло його тіла, інтенсивність його погляду. Все в мені хотіло здатися цьому моменту, але маленький голос у моїй голові нагадував мені про наслідки.

 

— Дякую, Алехандро. Я ціную твою підтримку, — вдалося мені сказати, зробивши крок назад, щоб відновити контроль.

 

Він кивнув, поважаючи мій простір. Але його погляд говорив мені, що це ще не закінчено, що це лише початок чогось значно більшого.

 

— Краще я повернуся до свого офісу і закінчу документи, — сказала я, намагаючись звучати професійно.

 

— Звичайно, Валеріє. Але пам’ятай, я тут, якщо тобі знадобиться щось ще, — сказав він, його голос був наповнений недомовленими обіцянками.

 

Я кивнула і пішла до дверей, мої думки і серце перебували у вирі емоцій. Поки я йшла, я відчувала його погляд на своїй спині, відчуття, що супроводжувало мене всю ніч.

 

Зустріч з Алехандро, генеральним директором компанії, була несподіваною і електризуючою.

 

— Куди йдеш, Валеріє? — запитав він рішучим голосом, тримаючи мене за праву руку.

 

— Я… йду додому, — моя щелепа напружилася лише від думки про те, що могло б статися, якби він торкнувся іншої частини мого тіла.

 

Я не могла не задуматися, що це все означає і куди це нас приведе. Одне було ясно: Кришталева Вежа була не лише місцем роботи, а й сценою нового і захоплюючого розділу в моєму житті.

 

— Дуже пізно, Валеріє, щоб ти була на вулиці одна. Я не дозволю тобі брати Uber, я відвезу тебе на своєму пікапі, — сказав він.

 

— Ваша мати не дозволить цього, — сказала я зі страхом, коли побачила, що наближається жіноча силует.

 

— Сину, бачу, ти залишився майже до ранку працювати з міс Валерією. Надягни сорочку з поваги до співробітниці. Сину, я не змогла не почути розмову, яку ти мав з Валерією. Скажу тобі ось що: дай їй піти додому самій. Я замовлю їй Uber, щоб бути ввічливішим до співробітниці, але вона не поїде з нами. У всьому є свій порядок, так, Валеріє?

 

Моє обличчя від сорому майже повністю опустилося.

 

— Так, ви маєте рацію, — я кивнула.

 

— Мамо, у мене був невеликий інцидент з кавою, і вона була гарячою. Ось чому я зняв сорочку, тому що вона забруднилася. Я чекав, поки вона охолоне, щоб знову надягти її і не носити брудною додому, — сказав Алехандро.

 

Пані кивнула, хоча з легким поглядом невдоволення, і витягла свій телефон, щоб замовити Uber.

 

— Валеріє, машина прибуде за кілька хвилин. Не хвилюйся, ти безпечно дістанешся додому, — сказала мати Алехандро, намагаючись пом'якшити ситуацію.

 

— Дякую, пані, — відповіла я з полегшенням, відчуваючи, як напруження починає зникати.

 

Алехандро кинув на мене останній інтенсивний погляд перед тим, як одягнути сорочку. Його очі продовжували говорити мені, що ця історія тільки починається.

 

Я вийшла з будівлі і чекала Uber на тротуарі, розмірковуючи про все, що сталося. Свіжість ночі допомогла мені заспокоїтися, але я не могла перестати думати про Алехандро і про ті слова, що він сказав. "Від першого моменту, коли я побачив тебе, я знав, що ти особлива". Ці слова знову і знову лунали в моїй голові.

 

Uber приїхав, і я сіла в машину, вдячна за спокій, який пропонував поїзд. Поки водій їхав вулицями міста, я дивилася у вікно і дозволила собі мріяти на мить. Що це все означало? Чого насправді хотів Алехандро? І найважливіше, чого хотіла я?

 

Повернувшись додому, я почувалася виснаженою. Я попрямувала прямо до своєї кімнати, потребуючи часу, щоб обробити те, що сталося. Я лягла на ліжко і заплющила очі, намагаючись заспокоїти свій розум. Однак образи Алехандро і інтенсивність його слів продовжували вторгатися в мої думки.

 

Наступного ранку я прокинулася зі змішаними почуттями нервів і очікування. Годинник показував 10:30 ранку. Мені треба було зустріти новий день у Кришталевій Вежі, і я не знала, як буду справлятися з зустріччю з Алехандро. Але я знала, що повинна бути сильною і зберігати професіоналізм.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍