Наналі Найт - Дрімляндія, Наналі Найт

-Ти як?-запитала Ціона, заглядаючи в очі дівчини. Айлін лежала на траві догори ногами та не відчувала своєї спини, бо впала з пагорбу.
-А як ти гадаєш?!-вскочила вона на ноги.-Що трапилося?
-Айлін, мені шкода.-почала фея.-Зіссієль тебе обдурила. Вона за допомогою того браслету змогла потрапити до твого світу.
-Як це можливо? Я не розумію!
 Ціона пролетіла коло біля неї та всілась на плече. 
-Пояснюю: було таке правило, що людина та мешканець Дрімляндії не повинні обмінюватися особистими речами, бо можна обмінятися світами та потрапити в світ того, кому віддав свою річ. Ось так і з цим браслетом.
 Айлін подивилась на цю прикрасу на руці. З одного боку все очевидно, що Зіссієль скористалися нею, але з другого боку... кілька хвилин тому вона так щиро їй його дарувала. Невже усе, що вона робила для неї було її підступним планом? 
 Дівчина взялася пальцями за ті самоцвіти та зірвала з руки. Вони покотилася та загубилися в траві. Фея намагалися зловити хоч один, але не змогла. 
-Що ти наробила!-заверещала Ціона.
-А що, це погано?-запитала Айлін, тільки усвідомлюючи, що з злості розірвала прикрасу.
-Не знаю...Але все одно треба знайти спосіб тебе повернути у твій світ.
-Так, але як?
 Ціона всілася на капелюх людини та замислилася. 
-Можливо, можна сходити до центрального ринку, якийсь шаман може щось знати. Сподіваюсь.
-Тоді пішли!-Айлін крутила головою у різні боки.-Де воно?
-Вже затемнення, люба.-нагадала та.-Ніхто вже не робить. Нам треба додому.
 Фея полетіла у бік дому-дерева, дівчинка пішла за нею.
-Ти впевнена? Може, хтось залишився там ще?
-Куди ти так поспішаєш?-спитала Ціона, з підозрою глянувши на неї.
-В мене коледж, навчання там...Розумієш?
-Ні, там ще дещо, через що хочеш швидше повернутись.
-Добре, в мене важлива зустріч. 
-Ось це схоже на правду. Але тобі потрібно дочекатися ранку. Та є ще одна особа, яка може допомогти нам.
-Хто ж це?-зацікавилась Айлін.
-Бабуся Мег. Вона прожила декілька сотень років, тому може знати щось.
-Тоді біжимо!
  Айлін обігнала фею, що та не в змозі летіти за нею з такою швидкістю. Вони пройшли через усю столицю, повернулися назад до дерева та піднялися на потрібну гілку за допомогою ліани. Дівчина забігла у будинок, де вже прибирала у своїй майстерні Ві. Вона здивовано поглянула на них, а її обличчя виглядало якимось засмученим.
-Де бабуся Мег?-запитала швидко Айлін. 
-У своїй кімнаті на другому поверсі, але...
-Дякую!
 Вона побігла на другий поверх, та зайшла у першу кімнату. Бабуся лежала на ліжку, наче спала. В неї бліда шкіра та більше грибів на обличчі. 
 За нею зайшла Ві.
-Що з нею?-запитала дівчина тихенько. 
-Хвороба сильнішає.-повідомила онучка.-Яблука вже не допомагають.
-Може, тоді в лікарню?
-Ні, якщо і яблука не допомагають, то і лікар не допоможе. Вона все одно помре.
 Дівчата мовчки дивились як Мег із тяжкістю спить. Ві повернулася до подруги:
-А де Зіссієль?-запитала вона.
-Тут така проблема...Вона обдурила мене та потрапила у мій світ.-сказала Айлін.
-Що?!ЯК ЦЕ МОГЛО ТРАПИТИСЯ?
-Тихіше!-втрутилися Ціона.-Мег прокинеться.
-Я вже як хвилину слухаю вас.-відкрила одне око жінка.-Ось чому я одразу не попередила тебе, людино?
-Мене? Про що?- не одразу зрозуміла Айлін.
-Що Зіссієль захоче потрапити до твого світу. Все ж таки давно людини на наших землях не було.
-Ви вже знаєте, що сталося, пані Мег. Будь ласка, допоможіть мені!
-Відчепись від хворої, дівчинко!-прошепотіла на вухо Ві.-Вона не зможе допомогти.
-Якщо думаєш, що я хвора, і згадати щось не зможу, означає, що з тебе поганий лікар буде, Ві.-усміхнулася Мег своїй онучці. 
-То ви щось знаєте?-запитала Айлін. 
-Не дуже. Але є багато шаманів й інших, що більше мене прожили.-розповідає стара.-Вони точно усе знають. Вони у столиці торгівлею займаються. Але за знання теж багато беруть.
 Хвора повернулася до своєї онучки.
-Ві, люба, принеси мій гаманець.
-Але, бабусю...
-Роби, що сказала.
 Ві кивнула та дістала з шухлядки біля ліжка мішечок, в якому задзвеніли монети. Вона поклала його у долоні Мег, вона відкрила мішечок та почала діставати монети.
-Айлін, підійди до мене.-прохала вона.
 Червоноголова підійшла. Бабуся почала кидати веселкові і рожеві монети їй у долоню, а білі та зелені кидала назад у мішечок. 
-Цими сплатиш тому, хто розповість тобі усе.
-Добре, щиро дякую вам за допомогу.
-Чому ти їй допомагаєш?-запитала Ві.
-Бо я хочу щось зробити перед тим, як помру. Та ще тому, що Зіссієль повинна бути тут, а ти, Айлін, у своєму світі. Такі закони. Всесвіт хоче, щоб був у неї порядок.
-Я...зрозуміла тебе.
 Мег розсміялася з хриплим стогоном у голосі.
-Ти зараз не розумієш. Тільки потім до тебе дійде. До вас дійде.
 Ві та Айлін переглянулися. А потім подивилися на хвору. Тільки зараз Айлін побачила, як швидко гриби проростають на шкірі Мег. 
-Бабусю, тобі залишилося недовго.-нагадала лагідно онучка.-Може, тобі чогось хочеться?
-Я хочу послухати трохи про твій світ, Айлін.-відповіла вона, дивлячись на неї.
-Звісно, я усе вам розповім!-Айлін сіла поруч з нею.-Про що ви хочете послухати
-Ну...Наприклад, про їжу. Що ви зараз готуєте?
-Здебільшого в нас популярний фаст-фуд.-почала розповідати дівчина.-Це зазвичай їжа швидкого приготування. Наприклад піца або гамбургер...
-Воно, мабуть, таке смачне як наша їжа!
 Бабця замріяно подивилась у віконце та зітхнула.
-Якби ж я могла це все спробувати...До речі, а люди й зараз носять великі та пишні плаття, капелюхи великі?
-Вже ні, на жаль чи на щастя. Але мені подобалось вбрання того часу, що ви, мабуть, застали.
 Айлін і Мег довго розмовляли на такі теми. З кожною хвилиною тіло старої покривалося ще більшим шаром грибів. Вони закінчили розмовляти, коли тільки обличчя було видно. 
 Ві підсіла ближче до своєї бабусі та поклала її долоню на свою. На очах ельфки були сльози, але вона всміхалася.
-Бабусю, я хочу подякувати тобі. Ти мене виховувала замість матері та допомогла мені з майстернею. Як би не ти, мене навіть тут не було.
 Мег тяжко засміялася.
-Люба Ві, це був мій обов'язок, дякувати не треба було.-вона погладила щоку своєї онучки рукою, що заполонили гриби.-Це мені треба дякувати. Мей дала мені привід для життя і це була ти. Я не знаю, що робила б усі сотні років на цій землі, якби не ти. Але я знаю, що виховала найкращу дівчину у всій Дрімляндії, тому продовжуй робити те, що хоче твоє серце. 
-Обіцяю,  що так і буде. 
 Хвора повернулася до феї.
-Ціона, любонька моя.
-Так, пані Мег?
-Дякую і тобі за допомогу у складні часи. Сподіваюся, Зіссієль дійде висновку, що вона має найкращу фею з усіх, що існують. Допомагай іншим далі, аби добро залишилось у цьому місці.
-Дякую, пані. Я буду дотримуватися своєї мети до кінця.
 Мег тепер звернулася до Айлін:
-Тобі бажаю знайти шлях додому, але, все ж таки, повертатися сюди іноді. Я дуже рада, що побачила людину перед смертю.  
 Очі старої вже не було видно, шари хітинової оболонки дійшли до вуст.
-А ще дещо. Manatiling tao sa kabila ng lahat.
 Не вспіла Айлін запитати, що це означає, так її вуста заполонили гриби. Вона повернулася до Ві:
-Вона померла?-запитала вона тихо.
-Так.
 Вони сиділи мовчки, дивлячись на тіло покрите грибами різних видів. Айлін не могла повірити, що годину назад вона говорила з Мег, а зараз та померла. 
 Ельфка витерла з щоки сльозу та подивилася на дівчину.
-Допоможеш мені її поховати?-запитала вона.
-Звісно.
 Вони з тяжкістю спустили тіло Мег з дерева, їм допомагали ельфи, що жили поряд. Дівчата закопали бабусю біля malaking puno за допомогою лопати. Дівчата дивились на темні зорі, поки ельфи-сусіди свистіли, вшановуючи смерть Мег.
-Ти боїшся смерті, Ві?-запитала Айлін. 
-Усі її бояться.-відповіла вона.-Але я не боюся вшановувати тих, що зустрілися з нею віч-на-віч. 
 Людина трохи помовчала, дивлячись як сусіди вже йдуть по домівках. 
-А що останнє казала Мег?
 Подруга запрокинула назад голову, намагаючись згадати слова своєї бабусі. 
-Вона сказала: будь людиною попри все.
-Будь людиною...Що вона мала на увазі? Я ж і є людина.
-Вона бачила багато за свої роки, коли служила в армії. Бабуся багато чого мені розповідала з молодості про людей. Перші люди, що були тут, майже не були нам ворогами. Але були покидьки. 
-Звісно, вони всюди є.-кивнула Айлін.
-Мег бачила одного разу як усе поселення було спалено групою людей. Вона не могла заснути, коли побачила спалених дітей ельфів-мешканців.
-Це жахливо...
-Так. Іноді люди не поважали місце, де гостювали та пили чаї. Тому, мабуть, вона попросила бути тебе саме людиною, а не свинею наприклад як ті.
-Зрозуміла.
 Вони мовчки споглядали на місце, де поховали бабцю. З землі проріс маленький гриб зеленого кольору.  Потім він ріс ще вище і вище, поки не став в три рази більше за дівчат.
-Неймовірно...
-Дивне це захворювання.-каже Ві.-Після смерті з хворого проростає великий гриб, який потім захищає від великих комах своїм смородом. 
-Це така виплата родичам за смерть хворого?
-Мабуть, так.-знизала плечима та.-Нам треба додому. Лягати спати, а завтра підеш до міста.
-Добре.
 Ві підійшла до ліан, Айлін пішла за нею, ще раз обернувшись до великого гриба. 
 Вони піднялися на свою гілку та пішли в будинок спати. Ціона лягла на підвіконні кімнати Айлін та світила своїми крилами у темряві як нічник. 
 На ранок вони поснідали пирогом з яблук, що залишилися. Після цього Айлін і Ціона зібралися до столиці.
-Ти з нами?-запитала дівчина у подруги, що стояла за лавкою, точила один з мечів.
-Ні, мені працювати треба.-відповіла Ві.-Щасти вам.
-Дякую, тобі теж!
 Айлін вибігла з дому та спустилася з великого дерева. Ціона вела її до столиці.
-А Зіссієль ще мала фаміл'ярів?-запитала та.-Вона ж королівська особа і все таке...
-До мене була одна фея. Алярія, якщо не помиляюся, звати.-почала розповідати фея.-Зіссієль погана власниця, завжди багато потребує та обурюються, коли не виконують її прохання. Алярія не витримала цього та кудись втекла. З того моменту мене віддали Зіссієль. 
-От воно як...
 Вони прийшли до воріт, біля яких стояли мовчки вартові. Айлін приблизилася до них, поправила 
капелюх на голові.
-Добрий вечір, панове!-привіталася з ними вона.-Пропустіть, будь ласка, всередину.
-Ні.-в один голос сказали вони.
-Але чому? Ви вчора ж припускали!
-З вами була принцеса Зіссієль, але зараз її не бачу.-відповів з вусами вартовий.
-Тому йдіть звідси. Вас ніхто не пустить.
 Айлін зітхнула та пішла подалі від них, вздовж стін. 
-І як нам потрапити всередину?- не розуміла вона.
-Може, перелізти через стіну?-запропонувала їй Ціона.
 Дівчина подивилась на десятиметрові стіни та помотала головою.
-Ні, не вийде.
 Вони почули якійсь шепіт. Айлін повернула голову у бік звуку та побачила як троє єнотів на двох ногах та з мішками монет вилізають з проходу у стіні. Вони подивилися у сторони та побігли далі.
 Та підбігла до маленького проходу, та помітила канал по якому можна пройти через товсту стіну у місто.
-Ні, я не пролізу.-повідомила Айлін. 
-В мене є ідея!-заявила Ціона.-Але одразу як скажу заклинання, то біжи через тунель, бо на все дається пару хвилин.
-Добре, зрозуміла.
-Маliit mula sa malaki!-промовила фея та дівчина відчула як стає меншою. Як тільки вона стала з розміром помічниці, то вони побігли через той тунель.