Наналі Найт - Дрімляндія, Наналі Найт

 Вже стемніло та не було майже світла з вулиці, тому їй було легко заснути.
 Айлін відкрила очі. Щось було не так. Замість теплої постільної білизни відчувала як колиться травичка. Вона підвелась та оглянула усе. 
 Була у фіолетовій траві, що коливалася від повітря та лоскотало її шкіру. Було багато дерев, листя яких були такого ж кольору.
-"Це сон?-подумала вона.-Але ж все...таке справжнє!"
  Айлін поквапилися та з босими ногами пішла по травичці. Ліс був наче з якоїсь казки. Усе фіолетове, незрозумілі плоди на них давали світло, хоча був день. 
 Щось спереду поворушилося в траві. Дівчина пішла тихенько вперед, щоб побачити що це. Чудовисько було схоже на зайця, але замість звичайної голови в нього частина голови змії з золотими очима. На кінці зміїного хвоста небагато шерсті. 
 Цей звір із цікавістю споглядає за Айлін, висунувши тоненький язик. Вона зробила пару кроків назад, аби втекти від нього. Але заєць-змія теж про це здогадалася й побігла до неї. 
  Та з вереском на весь ліс побігла до дерев, лякаючись кожного камінця під босими ногами. Знайшовши нижчу за всіх гілку, зачепилася за неї та заповзла на дерево. 
  Поглянувши вниз, побачила не одного такого звіра, а декількох! Вони дивились на неї своїми очима, чекаючи її. Айлін поглянула навколо себе. Ніде не було поблизу дерева, на яке можна перебратися. В пастці, гілка була не дуже товстою, тому було відчуття, що вона ось-ось впаде. 
 Повз неї пролітає щось маленьке, наче велика комаха, але придивившись, побачила маленьке тіло людини з крилами. Темношкіра фея з зеленим волоссям побачила її.
-Отакої!-пискляво прошепотіла та до Айлін.-Я зараз покличу допомогу!
  Фея одразу ж покинула її, не встигнувши дівчина щось запитати. Довго чекаючи на допомогу, вже вирішила стрибнути та тікати далі, але за пару метрів від неї стояла якась постать. 
 Це була білява дівчина у довгій сорочці, яка виглядала з спідниці зі шкіри. Її біляве волосся плуталося з листям з дерев. Вона поклала на лікоть кошик, приставила пальці до рота та засвистіла. 
 Звірі під деревом скривилися від цього звуку та розійшлися. Айлін видохнула та спустилася з дерева. До неї підлетіла спочатку фея, а потім підійшла незнайомка.
 Тільки тепер можна побачити її великі та гострі вуха як у ельфів з казок. А в її кошику ті самі фіолетові плоди з дерев.
-Ти як, гаразд?-спитала та.-Добре, що тебе Ціона побачила!
-Все гаразд, дякую.-кивнула дівчина.-Моє ім'я Айлін, як тебе звати?
-Зіссієль моє ім'я, а це Ціона, мій фаміл'яр.-відповіла вона, оглядаючи своїми червоними очима нову подругу.-Дивно ти одягнена, та й вуха маленькі. Звідкіля ти та хто?
-Людина.-повідомила Айлін, кліпаючи очима.-Звичайна людина з Землі.
 Зіссієль та Ціона переглянулися.
-Вже багато років не було людей тут!-заявила ельфка.
-А це...не сон?
-Ну, майже.-почухала потилицю Зіссієль.-Це Дрімляндія, країна фантазій та снів, в яку, зрозуміло, можна потрапити за допомогою книги та сну.
-А, ось що це за книга така...
-Ось-ось. Її, мабуть, багато років не знаходили.-білявка постукала по спині тієї.-Ти, вважай, щасливиця. 
-А як потрапити назад?-запитала Айлін.
-Коли прокинешся.-підказала фея.-Тільки тоді. Тому тобі багато часу бути тут.
-Але не турбуйся! Можеш поки побути у нас.-розповіла Зіссієль.-Але спочатку допоможи зібрати яблука.
 Вона поклала кошик на траву та залізла на дерево. 
-Це яблука такі?-здивувалися Айлін, теж залізла до неї.
-Так, а що не так? Ніколи яблук не бачила чи що?
-Та ні, просто...-вона зірвала одне з фіолетових яблук та кинула у кошик.-В нас вони червоні або зелені. Максимум жовті.
-Так, в нас може бути усе дивним!-засміялася та.
 Коли вони зібрали яблука, то спустилися з дерева. Зіссієль узяла кошик до рук.
-Тепер можемо йти до malaking puno!
-Чого-чого?-перепитала та.
-Йой, забула що таку мову не знаєш. До приходу людей ми спілкувалися тільки нею, але потім людська стала нашою другою мовою.
 Ціона підлетіла та, зітхнувши, сіла на голову Айлін.
-Malaking puno це місто, що розташовано на великому дереві.-розповіла фея.-Сама побачиш його. 
-Може, ти б розповіла про його історію нашій гості?-запропонувала Зіссієль.-Ґа?
-Ой, ну добре.
 Вони йшли по цьому лісу, поки Ціона розповідала про це:
-Дуже давно була ельфка, яка побажала дім у Уло для своєї сім'ї. 
-Уло це як бог?-запитала Айлін. 
-Так-так. Ось він й здійснив її бажання, але перетворив з неї велике дерево для сім'ї, наче кажучи, що все просто так не дається. З тих пір на цьому великому дереві живуть багато ельфів.
-А ось і воно!-оголосила нова подруга.
  Айлін приклала долоні біля очей, аби сонце не заважало дивитись у далечінь. Там було дійсно велике дерево на сотню метрів у довжину з великими гілками, на яких були будиночки. Видно його населення, яке бігали туди-сюди, мов мурахи.
-Неймовірно!-засміялася дівчина.-Я наче у казці!
-У Дрімляндії, люба!-нагадала Зіссієль.-Ходімо до нього.
 Підійшовши ближче, його стовп був товщим за будь-які стіни у її світі. Айлін оглянула стовп в пошуках драбини, але нічого подібного не було.
-А як підіймаються?
-Дуже просто.-подруга-ельф потягнулася за білою ліаною та дала їй. Не вспіла та запитати щось, як ліана натягнулася, мов струнка, та потягла уверх з великою швидкістю.
 Вуха Айлін заклало від її же вереску та свисту повітря. Вона почула як з голови впала Ціона та вхопилася за її піжаму. 
 Коли ліана вислизнула з рук, то вони впали на товсту гілку, до них через хвилину приземлилася Зіссієль.
-Як польот?-запитала вона з посмішкою.
-Страшний! Хоча б попередила!-сварила її Ціона, а та розсміялася.
-Та годі тобі! Пішли вже до Ві.
-Хто така Ві?-питає Айлін, встаючи на ноги.
-Це моя подруга, ходімо.
 Зіссієль схопила її за руку та повела до однієї з будівель з дерева та у тканинах синього кольору.
  Зайшовши всередину, це був наче магазин, де було на полицях і в бочках багато зброї з середньовіччя. За ланкою була молода дівчина, наче молодше тих двох. 
 Вона була з серйозним поглядом, мала теж великі вуха та чорні пасма, коротку стрижку з довгими косами позаду з синіми стрічками. На ній звичайна сорочка кольору хакі та штани з ременями.
-Чому так довго?!-одразу почала та. Її впливовий голос змусив затремтіти всім тілом Айлін. Ві її тепер помітила.-А це хто?
-Не повіриш! Це людина, її звати Айлін.-повідомила та.
-Лю...людина?-здивувалися знайома, прижмуривши очі.-Точно?
-Так, дивись!
 Вона відвела пасма червоного волосся та показала звичайні вуха дівчини.
-Ось!
-Та невже...Ось це бабуся впаде!-прошепотіла Ві, її синій макіяж аж став яскравіше на блідій шкірі.
-Вона може залишитися поки у нас?-запитала Зіссієль.-Будь ласка!
-Це питання до Мег.-відповіла вона та підвела голову.-Бабцю, ходи сюди!
 До них з другого поверху спустилася жінка, яку бабцею не назвеш. Але в неї вже були зморшки та сивина на чорних пасмах волосся. Але дещо дуже зруйнувало її вродливість: на шкірі були гриби, які наче приросли до неї.  Одягнена вона у стару сукню з багатьма спідницями. 
-Що таке?-запитала хриплим голосом вона.
-Бабцю, тут людина прийшла.-сказала онучка.-Зіссієль просить залишити її.
-Людина?-Мег підійшла дуже близько до Айлін та почала розглядати її. Від цього дівчині було лячно.-Що ж, це так...Багато років не бачила людину. 
-Так можна їй залишитись у нас?-перепитала тепер у неї Зіссієль.
-Можна, звісно.-кивнула жінка, склавши руки з перстнями на животі.-Але платити за неї будеш ти.
-Серйозно?!-випалила та.-Де я стільки яблук дістану?!
-Це вже твої проблеми.-бабуся пішла.
  Ві з глузуванням усміхалась, побачивши невдоволене бурмотіння знайомої.
-А ви усе яблуками оплачуєте чи що?-запитала Айлін.
-Ні, зовсім ні!-заперечила Ві.-Бабуся бере плату яблуками тільки у неї за проживання.
-А навіщо їй яблука, не розумію?
-У Мег хвороба, симптоми якої ці яблука послаблюють.-розповіла Зіссієль.-Тому їх збираю.
-А що за хвороба у неї?
-Називається kumain ng kabute, а по вашому ж це поїдаючи гриби.-говорить та за лавкою.-Ця хвороба рідкісна, але є. Гриби поїдають тебе ззовні. І якщо не 
лікуватися, то перетворишся на гриб.
-Бр-р-р...як бридко.-проговорила Айлін.
 Зіссієль поклала кошик з яблуками на стіл.
-Це за сьогодні, а потім ще назбираю.-сказала вона.-А зараз хочу з нею прогулятися.
-Добре, йдіть.-кивнула Ві.
-Ходімо!
-Тільки переодягни її у місцеве!-нагадала вона.
-Йой, точно!
 Айлін знайшли блакитну сукню та шкіряні чоботи, також заплели червоне волосся у коси. Дівчинки вийшли з будівлі. 
-Тепер пропоную пройтися до Magsimula!-повідомила Зіссієль.
-Ой ні, тільки не це!-була проти Ціона.
-А що це?-запитала у феї Айлін.
-Це столиця Дрімляндії, велике місто.-відповіла та.-Його називають сонячним царством, maaraw na kaharian.
-А це далеко?
-Ні, пройти півгодини та вже на місці.-сказала Зіссієль, хапаючись за ліану.-То йдемо чи ні?
-Я хочу побачити це! Воно теж на дереві?
-Ні, але теж цікаве. 
 Ельфійка передала ліану подрузі та вони спустилися з дерева. Та вела їх до міста, що виднівся на горизонті. Були великі стіни з жовтої цегли. На воротах стояли двоє вартових в обладунках. 
 Вони підійшли до них. Айлін було лячно, дивлячись на височенних ельфів. Зіссієль безстрашно підійшла до них.
-Агов, хлопці, пропустіть до міста!-просила із нахабством вона.                                                                                                     -Та хто ж ти така, щоб я тебе пропустив?-запитав більш молодий вартовий.-Є пропуск від Короля чи його правої руки?
-А ти, мабуть, дурний?
-Що-що?!
 Другий вартовий поглянув на свого товариша.
-Дурень, придивись.-прошепотів він.-Це ж вона.
 Хлопець придивився до Зіссієль, а потім витріщився на неї та розкрив рота, а потім закрив, наче риба.
-Вибачте, я...я не впізнав!-вибачився він.-Зараз вас пропустимо. 
-Зажди.-швидко заговорив його товариш.-А хто вона? Де її...вуха?
 Айлін здригнулася, коли вартові подивились на неї. Вона ж перекинула погляд на подругу.
-А це...Вона моя подруга з мого міста.-відповіла Зіссієль із посмішкою.-А вуха просто в неї відкусили змійці. Тому я її веду до столиці, до лікаря. 
-Ох, дуже прикро, леді!-сказав вартовий-юнак.-Прийміть мої співчуття.
  Дівчина лише кивнула. А після двоє вартових узяли мечі до рук та постукали ними дуже гучно по землі. Через хвилину ворота відчинилися та з них почувся гул голосів.
-Гарного дня, юні леді.-побажали вартові.
-Дякую.-відповіла Зіссієль. 
 Вони пройшли за ворота й ті зачинились, тому Айлін почала пошепки розпитувати усе:
-Що ти за людина…ельф, якщо тебе без пропуску до столиці пускають?!
-Тобі це не обов'язково знати зараз, пішли.
 Вони йшли широкою вулицею, де були крамнички, будівлі. Дорослі ельфи йшли по справах, діти сиділи на підлозі та грали різнокольоровими камінцями.
 Іноді повз дівчат пройдуть пару вартових, які патрулюють вулиці. На дахах будівель, стінах були малюнки сонця.  
Та здивувало також Айлін те, що тут окрім ельфів, багато інших рас: феї, дворфи та люди-звірі. Вони наче не розуміють різниці між собою та спокійно живуть у цьому місці.
-А чому ти не сказала, що я людина?-голосно згадала та.
-Тихіше!-стукнула її по плечу Зіссієль.-Про це тільки пошепки кажи, добре?
-Добре, так все ж таки: чому?
-Бо, нагадаю, людини не було дуже давно у Дрімляндії.-говорила так тихо та, що подрузі прийшлося біля її рота бути аби почути.-Ми не знаємо, як мешканці відреагують на цю новину, тому дотримуйся тієї легенди, що я розповіла тим вартовим.
-Гаразд, зрозуміла. А змійці це ті, хто на мене напали тоді?
-Так-так, люба!-підтвердила Ціона, сидячи на червоній голові.
 Айлін тільки зараз помітила, що вони на великій центральній площі міста, де був ринок. 
-Нащо ми сюди прийшли?
-Тобі потрібен капелюх, аби сховати...свої людські недоліки.-відповіла Зіссієль, підходячи до крамнички з капелюхами.-Залишайся тут, я тобі його куплю.
-Ну добре.-знизила плечима дівчина, оглядаючи площу.
 Вона була теж у жовтих кольорах сонця, було багато народу та товару, що продавали. Посередині площі був фонтан із статуєю високої ельфки з каменю в накидці, яка тримала в руках шар.
-Ціона?
-Ґа?
-Хто це така?-запитала Айлін, показуючи на статую.
-Це була перша королева Дрімляндії.-почала та.-Перша людина, що створила цей світ-країну вирішила зробити когось наставником, що буде володіти цим. 
-Так людина створила цей світ?-повторила вона.
-Так, але дай мені закінчити. Він не міг обрати, хто це буде, тому придумав із горного кришталю шар, який обере першу Королеву. Це була Солісанна, яку ти бачиш перед собою.
-Неймовірно...
-Що неймовірно?-до них підійшла Зіссієль, що тримала блакитний капелюх у руках під колір вбрання подруги.
-Та про Солі...Солісу...
-Солісанну.-виправила Ціона.
-Так-так, про неї розмовляли.-сказала Айлін. 
-Ну добре.-та одягла їй на голову капелюх.-Тобі личе цей колір, не знімай при інших, гаразд?
-Гаразд.-кивнула вона, поправляючи капелюх та дивлячись у віддзеркалення в воді фонтану.-Дійсно личить!
-Ходімо.
 Вони шли вздовж цієї вулиці, як населення наче завмерло та стихло. Айлін це не сподобалось, тому вона повернулася до Зіссієль:
-Що відбувається?
-Тихіше.
 Ельфи та інші почали схиляти голови до землі. Після почався стукіт по землі.  З'явилася трійця вартових у обладунках, що дзвенькотіла від нерівної дороги. А за ними ще двоє ельфів, одяг який був як для статних осіб. 
 Айлін помітила, як неприязно дивиться Зіссієль на них, особливо на ельфа з білим волоссям та вусами. 
-Хто це?-запитала вона, але подруга не відповіла, лише дивилась на тих.
 Вони проходили крізь мешканців, які клонилися чолом аж до полу. Тільки біля дівчат, вартові зупинилися та пропустили тих двох чоловіків.
-Чого встали?!-грубо спитала Зіссієль, склавши руки на грудях.-Їдьте далі.
-Дуже грубо ви спілкуєтесь із Королем, леді Зіссієль.-сказав темношкірий ельф з косами.
-Особливо, знаючи, що я твій рідний брат.-говорить другий, а потім додав:-Зіссі.
 Дівчина скривилась від цього скорочення її ім'я. 
-Я тебе не питала, як я повинна спілкуватися із братом.-відповідає вона.-Особливо ти, радник мого старшого брата на ім'я Залар.
-Лазар!-виправив той, закотивши очі.
-Ха-ха, досі не запам'ятала його ім'я.-згадав Король.-Може, це правильне було рішення, обрати мене на трон? Як гадаєш, Зіссі?
-Закрий ляду, Скайлар.-лаялася Зіссієль. Її очі, які палали ненавистю, подивилася на подругу та вона узяла її за руку.-Айлін, пішли звідси.
-То в тебе нова подруга?-запитав з усмішкою Скайлар.-Як вона не втекла від тебе?
-Чи вона глуха або сліпа?-зареготав радник. Права рука Короля.
 Ельфка узяла зі скриньки з овочами помідор та кинула у білу з жовтою вишивкою сорочку Короля. Помідор прямо розмазався по ній червоним.
 Оточуючи охали та почали шептатися. Скайлар з відразою прибрав шматки томату з одежі.
-Як не чемно з Його Величністю!
 Стиснувши зап'ясток Айлін, Зіссієль повела її швидким кроком подалі від них. 
-Вибачте, будь ласка!-бурмотіла в паніці Айлін.
 Вони вийшли на вузьку вулицю, де більше двох людей у ширину не пройдуть.
-Навіщо ти це зробила?! Тому тебе пустили вартові сюди?-закидувала питаннями червоноголова дівчина.-Ти сестра того Короля!
-Усьому свій час.-відрізала та.-Йди за мною.
-Куди?
-З міста на пагорб. Там зустрінемо захід сонця. 
 Вони йшли вуличками до другого виходу з міста. Пагорб виявився дуже високим, тому з тяжкими вдихами забралися туди. Але це того коштувало. 
 Вони сіли на зелену травичку з квітами, дивилися на захід сонця, яке було вже червоне. Вони мовчки сиділи.
-Гадаю, час настав.-видохнула Зіссієль, прибрала з обличчя світле пасмо волосся.-Так, я з королівської родини. Вірніше, була народжена та провела дитинство в палаці. 
-А що сталося потім?
-Нагадаю про шар mata, який обирав та обирає наступного Короля чи Королеву Дрімляндії.-втрутилася Ціона, що сиділа на квіточці. 
-Так ось, шар обрав не мене.-повідомила та.-А Скайлара. Я була проти, бо знала який він злий та огидний. Тому я визвала його на дуель. Домовилися, що перший ельф, що повалить на підлогу іншого, той виграє. Якщо я, то мене обирають Королевою. 
-А якщо він?
-То мене виженуть з палацу.-Зіссієль розкинула руками.-Як бачиш, я не виграла.
-На жаль.-додала Айлін.
-Так.
  Вони мовчки дивились, як сонце ось-ось щезне з горизонту. Тоді Айлін помітила, як її шкіра блідніє...Ні, вона щезає наче!
-Що зі мною?!-вскочила вона.
-Ти прокидаєшся, тому тут щезаєш.-повідомила Зіссієль, спокійно дивлячись на неї.
-Так прикро...Я б хотіла ще тут побувати.
 Подруга замислилася. Потім підняла рукав сорочки та зняла з себе браслет з самоцвітами. Потім підійшла до неї та надягла.
-Тобі на пам'ять.-сказала Зіссієль з усмішкою.-Ніколи не забувай про мене.
-Ніколи не забуду!-всміхнулася їй вона.
 Тепер шкіра людини почала набирати кольорів. А ось тепер блідніла шкіра ельфки, що вишкірилася на ту.
-Залишайся, а я піду.-заявила та.-Бувай.
-Що робиться?!-не розуміла та. А потім до Айлін дійшло. Вона підійшла до Зіссієль та хотіла схопити її, але оболонка ельфійки щезла за мить. 
 Дівчина нахилилася вперед та покотилася з пагорба вниз. Тільки, коли лице Айлін торкнулося трави, зрозуміла усе. Зіссієль її обманула та залишила в Дрімляндії.