Ольга Сімбірцева - Світло з пітьми. Частина ІІІ, Ольга Сімбірцева

2. Новий світ і старі знайомі.

 Нью-Йорк - величезний мегаполіс, який поглинає все і всіх у своїх надрах. Це цілий світ, у якому легко загубитися. Мої побоювання не виправдалися. Величезному місту було не до нас. Незабаром я це зрозуміла.

 Єн у кількох словах спробував пояснити мені, як влаштований цей мегаполіс. Місто не належить комусь одному, але воно негласно поділене на зони впливу. Кожна вампірська сім'я із століття в століття вважає своїм певний район. Полювати чужинцям у них заборонено. Є «зелені» зони, де вештається в пошуках прожитку кожен охочий. Таких зон досить багато. Правила вельми прості: не розкривати людям своєї сутності і не залишати після себе слідів, не перетворювати людей на вампірів.

 Маркусу належала лише частина міста, в яку намагалися не вторгатися, як в особистий простір. Але влада старійшини була не обмежена цим простором.

 Ейден одного разу розповідав мені про те, які закони існують у світі вампірів і як цей світ влаштований. Найдавніший вампір - старійшина, якому підкоряються всі, незалежно від континенту, на якому проживають, незважаючи на становище, що посідає сім'я чи клан. Навіть одинаки, як Єн, а також вампіри на кшталт тих, хто служить йому і намагається просто вижити.

 Єн вибрав один із найдорожчих готелів Нью-Йорка, у який ми заселилися на заході сонця. Мало хто шукав би вампіра в готелі. Вампіри віддавали перевагу приватним апартаментам. До того ж за будинком Єна в Нью-Йорку стежили вампіри Маркуса. Найменший рух там привернув би непотрібну увагу.

 Щойно стемніло, у нашому номері з'явилися вампіри Єна. Дві нишпорки. Їх я бачила раніше. Сподівалася, що вони щось розкажуть про Ейдена, але нічого не дізналася. Вони доповідали своєму босові, як йдуть справи в місті, та ні слова про втікачів. Але навіть сама поява тих, хто ще кілька тижнів тому вистежував мене в північних лісах, подарувала трохи впевненості. Це означало, що Єн не розгубив своїх підлеглих, які залишилися вірні йому.

 Єн хотів зустрітися з кількома вампірами, щоб переконати їх якщо не підтримати, то, принаймні, не заважати нам і не допомагати Маркусу. Але, боюся, що, коли вони дізнаються, хто я, залишатися поза грою в них не виникне бажання. Спокуса надто велика, тим паче що переродження вампіра цілком можливе, і Єн тому найкращий доказ. Чи можна знайти більш переконливий аргумент, щоб схилити когось до співпраці?

 Щойно стемніло, я зрозуміла, що Єн задумав. Він збирався на вечірку, і я мала піти з ним. Єн навіть подбав про шикарну сукню для коктейлю і туфлі для мене. Цього разу я могла вибрати для себе вбрання.

 Єн і сам трохи вбрався. У білосніжній сорочці й дорогому темно-сірому костюмі він мав стильний вигляд і... Я мимоволі замилувалася. Мені лестило те, що в мене буде такий «кавалер». Хоча, він завжди мав стильний та елегантний вигляд. Із нас вийшла гарна пара. У якийсь момент відчула докір сумління. У мене є чоловік. Про що я тільки думаю?

 Я була неабияк здивована, коли Єн привіз мене в закритий клуб. Принаймні, Єн так назвав його. Господар клубу - вампір на ім'я Елромаро. Саме його Єн і хотів отримати в союзники, перш за все. Елромаро мав чималий вплив серед вампірів. Уже кілька століть майже половина Нью-Йорка належала його родині.

 Я відчувала хвилювання, почувалася трохи напружено. Чому Єн вирішив не ховатися, а відкрито заявитися на вечірку для вампірів, він пояснював тим, що в нас немає часу ховатися. Потрібно діяти швидко. Зробити те, чого Маркус абсолютно не очікує від втікачів.

- Не показуй того, що ти не впевнена в собі або тобі страшно, - промовив Єн, коли наша машина зупинилася перед входом до клубу.

 Єн сидів поруч зі мною на задньому сидінні до неподобства дорогого автомобіля, немов спеціально підібраного для «виходу у вищий світ». Нас привіз водій - мій «старий знайомий» Дерен. Ще один вампір сидів поруч із водієм.

 Я глянула на Єна. Він усміхнувся мені.

- Я буду поруч із тобою. Тебе ніхто не зачепить.

- Все може бути настільки погано?

- Ні. Ми ж не намагаємося розворушити зміїне гніздо. Всього лише вампірську тусовку.

 Єн допоміг мені вийти з машини і наказав своїм підлеглим чекати біля клубу.

- Вони не підуть із нами? - шепотіла тривожно я.

- Ні, - упевнено відповів Єн, жестом пропонуючи мені взяти його під руку. - Думаю, вони поки що нам не знадобляться. Не варто зайвий раз нервувати інших вампірів. Ми прийшли з миром.

 Лише потім я зрозуміла, що Єн мав на увазі. Я вхопилася за його руку, неусвідомлено притиснувшись до плеча свого кавалера. Мені належало зустрітися віч-на-віч із великою кількістю вампірів. І я не знала, як вони приймуть мене. Єн був моїм провідником і єдиною опорою. Але він має рацію: я не повинна виглядати переляканою і невпевненою. Я маю бути сильною.

 З такими думками переступила поріг цього дивного розважального нічного закладу. Зовні і всередині, здавалося, - елітний нічний клуб. Гучна музика і шум веселого натовпу... людей.

 Це був незвичайний клуб - немов ящик із подвійним дном. Цілком легальний клуб, у якому я побачила, як мінімум, сотню відвідувачів-людей. Але це - лише зовнішня оболонка.

- Що вони тут роблять? - майже з жахом шепотіла я, коли Єн вів мене коридором зі скляними стінами, з якого відкривався вид на танцпол і бар.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍