Ольга Сімбірцева - Світло з пітьми. Частина ІІІ, Ольга Сімбірцева

- Я не забуду.

 Єн ще раз усміхнувся і, доторкнувшись пальцями до своєї щоки, вимовив зачаровано:

- Воно дійсно не завдає більше шкоди...

- Ходімо.

 Я зайшла в будинок. Єн моментально з'явився переді мною. Я не розуміючи підняла на нього очі.

- Хотів перевірити, - промовив вампір, продовжуючи усміхатися, - чи не втратив я свої здібності.

- Я рада, що в тебе гарний настрій, але не хочу, щоб ти перевіряв їх на мені.

- Не буду.

 Я обійшла вампіра, подумавши раптом про те, чи буде він тепер відчувати потребу в моїй крові. Це може стати серйозною проблемою. Незабаром я про це дізнаюся.

- Тебе щось турбує? - запитав Єн.

- Ні, - збрехала я, але потім передумала. - Точніше, так.

- Дай мені ще трохи часу, - промовив Єн. Я обернулася. - Я знайду їх.

 Я опустила погляд. Зрозуміла, про що думав Єн. Ейден і Мелані. Що ще мене могло турбувати? І це справді хвилювало мене. І що більше думала про це, то тривожніше ставало на душі.

 Мені спадала й інша тривожна думка. Можливо, буде краще, якщо нишпорки Єна перестануть шукати Ейдена? Маркус дізнався про мене, тому що Єн шукав мене.

- Відпочинь поки що. Думаю, останнім часом я завдав тобі чимало клопоту. Щойно сяде сонце, ми поїдемо в Нью-Йорк. Тепер час відвідати наших друзів.

 Я знову глянула на Єна. Він усміхнувся. Тепер нам ніщо не заважало знайти союзників проти Маркуса.

 У той момент відчула себе впевненішою і сильнішою. Я була готова, як висловився Єн, "вийти у світ". Настав час струснути цей застояний світ.

- Я відпочину в дорозі, - заперечила. - Якщо з тобою все гаразд, нема чого гаяти час і чекати вечора. Нас тут більше нічого не тримає.

- Звичка, - усміхнувся Єн.

 Не думаю, що він був цілком готовий вирушати в дорогу вдень, але це більше психологічний бар'єр. Завжди ховатися в тіні - справді звичка.