Марта Веллс - Всі системи: небезпека, Марта Веллс

приблизно таке: «Не знав, що в цього є обличчя». Відколи ми прибули сюди, я завжди ходив у броні і ніколи не відкривав забороло шолома поряд з іншими. Не було особливих причин. Єдине, що вони побачили б, — це мою голову, а вона в мене стандартна, людська. Люди говорити зі мною й не хотіли, а я з ними — тим більше: підчас роботи це б відволікало, а під час відпочинку… Я не хотів розмовляти. Менса бачила мене, коли підписувала орендний договір. Вона майже не дивилася в мій бік, а я — в її, бо знову ж таки: вбивцебот + справжня людина = ніяковість. Постійне носіння броні позбавляє зайвої взаємодії.

— Частина моєї роботи полягає в тому, щоб не слухати систему, коли вона… помиляється, — відповів я.

Ось чому потрібні вартмехи — конструкти з органічними компонентами. Але вона й так це знає. Перш ніж схвалити мою доставку, вона десять разів надсилала відмову, намагаючись уникнути моєї присутності. Я на неї через це не серджуся. Сам би не погодився на свою присутність.

Навіть не знаю, чому не сказав їй: «Завжди радий допомогти, а тепер, будь ласка, йдіть з мого боксу, щоб я міг тут попротікати в тиші та спокої».

— Добре, — промовила Менса й подивилася на мене, якщо об’єктивно, 2,4 секунди. Суб’єктивно ж це тривало двадцять болісних хвилин. — Зустрінемося за вісім годин. Якщо тобі щось буде треба, повідом через потік.

Вона вийшла, і двері з ковзанням зачинилися.

Мені стало цікаво, що там усіх так вразило. Я викликав запис інциденту. Ого. Поки ми вибиралися з кратера, я постійно розмовляв з Волеску. Хоча більше переймався траєкторією цикади, кровотечею Бгарадвадж та істотою, що могла вистрибнути з кратера для другої спроби. Я, по суті, сам себе не слухав. Спитав, чи має він дітей. Приголомшливо. Можливо, я дивлюся забагато фільмів (Волеску дійсно мав дітей: перебував у чотиристоронньому шлюбі, й семеро дітей лишилися вдома з його партнерами).

Усі мої системи були надто збуджені, щоб відпочивати, чим я скористався, щоб проглянути решту записів. Там знайшов дещо дивне. Хаб-система через керівний потік надіслала команду «скасування» на модуль контролю, якому я підпорядковувався. Чи принаймні так вважалося. Мабуть, глюк. Це все одно нічого не означає, адже пріоритет у медсистеми…

НАДІЙНІСТЬ РОБОЧОЇ СИСТЕМИ 39 % ЗАПУСКАЄТЬСЯ СТАЗИС ДЛЯ ТЕРМІНОВОГО РЕМОНТУ

РОЗДІЛ 2

Коли я прокинувся, то майже відновив усі системи, ефективність становила 80 % і зростала. Я негайно перевірив потоки — раптом люди вирішили вийти назовні, — проте з міркувань безпеки Менса подовжила заборону на вихід з бази ще на чотири години. Її рішення принесло мені полегшення, бо дало час відновити дієздатність до 98 відсотків. Проте також прийшло сповіщення, щоб я прийшов до неї зі звітом. Такого раніше не бувало. Але, можливо, вона хоче переглянути інформаційний пакет про ризики й з’ясувати, чому нас не попередили про підземного ворога. Мене й самого це трохи цікавило.

Їхня група називається «Допзбереження». Вона викупила опціон на ресурси цієї планети, а дослідницька місія має на меті з’ясувати, чи варто претендувати на повну частку. І важливо знати, що планетою сновигають істоти, які можуть з’їсти вчених, поки ті викинуть свою роботу.

Мене не дуже цікавить, хто мої клієнти і чого хочуть. Я знав, що ця група походить із планети вільного володіння, але не вважав за потрібне з’ясовувати деталі. «Вільне володіння» означає, що планету тераформували й колонізували, але не закріпили за жодною корпоративною конфедерацією. По суті, «вільне володіння» означає шоу з клоунами, тому я багато не очікував від такого товариства. Але з цими людьми виявилося на диво легко працювати.

Змивши з нової шкіри патьоки, я виліз із боксу. І саме тоді збагнув, що не позбирав шматків своєї броні, які тепер валялися по всій підлозі, заляпані моїми рідинами та кров’ю Бгарадвадж. Не дивно, що Менса зазирала до боксу: певно, подумала, що я тут помер. Я поскладав усе на ремонт у комірки відновлювана.

Також я мав запасний набір, але він досі лежав запакований у сховищі, тому знадобився б додатковий час, щоб витягти його та провести діагностику й налаштування. Я вагався щодо уніформи, але потік безпеки вже сповістив Менсу, що я прокинувся, тому слід було йти.

Цей одяг розроблено на основі стандартної дослідницької уніформи, яку зручно носити всередині бази: сірі трикотажні штани, реглан, куртка, схожа на спортивну (таку ще на тренуваннях носять звичайні й ауґментовані люди), плюс м’які черевики. Вдягнувшись, я прикрив рукавами гарматні порти на передпліччях і зайшов до приміщення.

Проминувши двоє захищених внутрішніх дверей на шляху до командного пункту, я виявив, що в головному хабі люди зібралися навколо консолі, розглядаючи екран, який зависав у цьому просторі. Прийшли всі, крім Бгарадвадж, яка досі лежала в лазареті, і Волеску, що лишився її доглядати. На деяких консолях стояли кухлі й валялися порожні упаковки з-під їжі. Цього я не прибиратиму, доки не отримаю прямого наказу.

Менса занурилася в роботу, тому я просто стояв і чекав.

Ратті зиркнув на мене раз, а тоді — вдруге, злякано. Я гадки не мав, як реагувати. Саме тому я більше люблю носити броню навіть усередині бази, де та не потрібна й іноді трохи заважає. Клієнтам-людям більше подобається бачити мене як робота, а це легше, коли на мені броня. Я розфокусував погляд і вдав, наче виконую якусь діагностику.

Ратті нервово запитав:

— Хто це?

Люди повернулися до мене. Всі, крім Менси, яка сиділа перед консоллю, притиснувши чоло до інтерфейсу. Стало зрозуміло: хоч вони й бачили моє обличчя на відео з камери Волеску, не впізнали мене без шолома. Довелося подивитися на них і сказати:

— Я ваш вартмех.

Вони всі були вражені та збентежені. Майже так само збентежені, як і я. Я пошкодував, що не затримався вдягти запасну броню.

Частково причина в тому, що вони не хотіли мене тут бачити. Не просто в їхньому хабі, а взагалі на планеті. Страхова компанія вимагає моєї присутності не тільки щоб виставити клієнтам вищу ціну, а й щоб я постійно записував усі розмови людей. Хоча зізнаюся: я відстежував лише те, що потрібне для ледачої версії моєї роботи. Проте компанія отримає доступ до всіх записів і виловить з них дані, які можна продати. Ні, людям про це не кажуть. Так, усі про це знають. Ні, вдіяти нічого не можна.

Коли суб’єктивно минуло пів години, а об’єктивно — 3,4 секунди, докторка Менса повернулася, побачила мене та опустила інтерфейс. Вона сказала:

— Ми перечитували звіт про ризики цього регіону, намагаючись з’ясувати, чому та почвара не фігурувала в списку небезпечної фауни. Пін Лі вважає, що дані змінено. Чи міг би ти перевірити цей звіт для нас?

— Так, докторко Менса.

Якби я робив це у своєму боксі, ми всі уникли б збентеження. Та все ж я підхопив потік хаб-системи, яку вона переглядала, і взявся перевіряти звіт.

По суті, це був довгий перелік необхідної інформації та попереджень щодо планети, зокрема й території, де розташовувалася наша база: погода, ґрунт, флора, фауна, якість повітря, родовища корисних копалин, а також потенційні небезпеки; плюс посилання на додаткові звіти, що містять детальнішу інформацію. Доктор Ґуратин, наймовчазніший з усіх, був ауґментованою людиною з власним імплантованим інтерфейсом. Я відчував, як він копирсається в даних; інші ж, які користувалися сенсорними інтерфейсами, скидалися на далеких примар. Однак я мав більшу обчислювальну потужність, ніж він.

Я подумав, що в них почалася параноя; насправді, навіть з інтерфейсом вам потрібно читати слова, бажано всі. А не ауґментовані люди часом цього не роблять. Та й ауґментовані також.

Але перевіривши розділ загальних попереджень, я виявив трохи дивне форматування. Швидке порівняння з іншими частинами звіту показало, що дещо й справді видалено, а саме — посилання на додатковий звіт.

— Ви маєте рацію, — відволікся й зауважив я, копирсаючись