Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

знову насупився Полворт: Страйк, як у випадку теми незалежності Корнволлу, відмовлявся зосередитися на очевидній і принадній цілі.— Вона ж гарненька. Я в газеті бачив. Звісно, не Міледі Берсерко,— додав він (так Полворт віддавна прозвав колишню Страйкову наречену).— Але, з другого боку, вона ж і на голову не хвора, га, Діду?

Страйк засміявся.

— І Люсі вона подобається,— провадив Полворт.— Каже, з вас була б ідеальна пара.

— А коли це ти обговорював моє особисте життя з Люсі? — вже не так поблажливо поцікавився Страйк.

— Зо місяць тому,— відповів Полворт.— Вона привезла своїх хлопців на вихідні, й вони приходили до нас на барбекю.

Страйк ковтнув пива та промовчав.

— Люсі каже, що ви чудово ладнаєте,— сказав Полворт, спостерігаючи за ним.

— Так і є,— мовив Страйк.

Полворт чекав, питально звівши брови.

— Але це буде повний крах,— додав Страйк.— Я не ризикуватиму агенцією.

— Еге ж,— кивнув Полворт.— Але ж спокуса є?

Виникла коротка пауза. Страйк зосереджено уникав дивитися на чорняву жінку та її подругу, які, понад сумнів, говорили про нього.

— Бувало,— визнав він,— що мені таке спадало на думку. Але в неї там важке розлучення, ми й так половину всього часу проводимо разом, і мені вона подобається в ролі напарниці.

Зважаючи на давню дружбу, нещодавні суперечки через політику й той факт, що в Полворта день народження, Страйк старався не показати, наскільки його дратують розпитування такого штибу. Всі його одружені знайомі зі шкури пнулися, щоб і інших штовхнути в обійми шлюбу, хай навіть їхні власні родини робили цьому інституту кепську рекламу. Подружжя Полвортів, наприклад, жило в постійній взаємній ворожнечі. Страйк частіше чув, як Пенні каже на чоловіка «той гад», а не «Дейв», а Полворт дуже часто хвалився друзям, як зумів проштовхнути власні інтереси всупереч бажанням дружини чи за її рахунок. Обоє здавалися щасливішими в товаристві осіб своєї статі, тож у тих рідкісних випадках, коли Страйк заходив у гості до Полвортів, компанія ділилася на дві половини: жінки збиралися окремо в одній частині будинку, чоловіки — в іншій.

— А що буде, коли Робін захоче дітей? — спитав Полворт.

— Не думаю, що захоче,— відповів Страйк.— Вона любить свою роботу.

— Вони всі так кажуть,— відмахнувся Полворт.— Скільки їй років?

— На десять років молодша за нас.

— Вона захоче дітей,— упевнено сказав Полворт.— Усі вони хочуть дітей. І в жінок воно стається раніше, бо годинник цокає.

— Ну, зі мною вона дітей не матиме. Я їх не хочу. Власне, що старшим я стаю, то більше сумніваюся, що взагалі належу до тих, хто одружується.

— Старий, от я сам так думав,— мовив Полворт.— А тоді зрозумів, що то дурниця. Я тобі розповідав, як воно було? Як я зробив пропозицію Пенні?

— Наче ні,— відповів Страйк.

— Я тобі не розповідав історію про Толстого? — здивувався Полворт.

Страйк, який хотів був випити, аж кухоль опустив від подиву. З часів початкової школи Полворт, маючи гострий розум, але зневажаючи все, чому не можна знайти негайного практичного застосування, не читав нічого, крім технічної літератури. Не зрозумівши, чого Страйк дивується, Полворт пояснив:

— Толстой — то письменник такий.

— Так,— кивнув Страйк.— Дякую. Але як Толстой...

— Та я ж розказую, га? Ми з Пенні вдруге розбіглися. Вона вимагала заручин, а мені не хотілося. Отже, сиджу я собі тут біля шинкваса, розповідаю другові Крісу, як мені остогиділо, що вона вимагає каблучку... Ти ж пам’ятаєш Кріса? Такий здоровань, шепелявить. Ти його бачив на хрестинах Розин. Коротше, біля шинкваса ще сидів один п’яний дід, такий франтуватий, у вельветовому піджаку, і він мене аж бісив, бо видно було, що він слухає нашу розмову. Я його питаю, на що це він у біса вирячився, а він як гляне мені просто у вічі,— провадив Полворт,— і заявляє: «Нести тягар і щось робити руками можна лише тоді, як тягар у тебе за спиною,— а це шлюб. І я це відчув, як одружився. У мене раптом звільнилися руки. Але як тягнути той тягар без шлюбу, руки будуть завжди зайняті, нездатні до жодної роботи. Подивися на Мазанкова, на Крупова. Вони занапастили власні кар’єри через жінок».

— Я собі був подумав, що ті Мазанков і Крупов — то якісь його друзі. Питаю, на чорта він мені це говорить. А він пояснює, що цитує письменника Толстого. Ми почали розмовляти, і я тобі кажу, Діду, моє життя змінилося. Ніби лампочка ввімкнулася,— вказав Полворт на свою лисувату голову.— Він допоміг мені все чітко побачити. Всі чоловічі негаразди, старий! Вечір четверга, я ото сиджу й не знаю, чи зігріє хтось мені ліжко. Мабуть, піду додому сам-один, тільки гроші витрачу та знуджуся. Я собі полічив, скільки грошей я на тих бабисьок спускаю, скільки часу... і що далі, в сорок років буду сам-один порнуху дивитися? Тоді до мене дійшло, в чому суть шлюбу. І чи знайду я кращу за Пенні? Чи цікаво мені знайомитися з жінками в пабах? Ми з Пенні нормально ладнали, в людей буває значно гірше. І вона таки нічогенька. І мені точно зігріють ліжко, як прийду додому до жінки, авжеж?

— Шкода, що Пенні цього не чує,— мовив Страйк.— Закохалася б у тебе знову.

— Тож я потиснув тому франтові руку,— провадив Полворт, не зважаючи на Страйків сарказм.— Попросив мені написати, як та книжка називається. Вийшов з бару, взяв таксі, поїхав до Пенні, стукав, аж поки вона не прокинулася й не вийшла. Ох і розлютилася! Вирішила, що я налигався, не знайшов собі нікого та приперся до неї злягатися. А я їй на те: «Ні, дурепо ти дурна, я прийшов, бо хочу з тобою побратися». А книжка,— додав Полворт,— називалася «Анна Кареніна». Ахінея.

Страйк засміявся.

Полворт