Burka D - Дволикий шлях, Burka D

Коли я підійшов до дверей хатинки, мене знову охопило відчуття дежавю. Я згадав, як востаннє втратив свідомість, коли намагався увійти сюди. Але цього разу я був рішучим.

Двері скрипнули, відкриваючись, і я ступив усередину. Всередині було темно і сиро. Запах гнилі став ще сильнішим. Я дістав ліхтарик і освітив кімнату. Стіни були вкриті дивними символами, які я не міг розібрати.

У центрі кімнати лежав маленький вівтар, на якому лежала книга. Я підійшов ближче і побачив, що це була стара Біблія, але з написами незнайомою мовою. Коли я спробував прочитати їх, мені стало зле. Раптом я почув позаду себе тихий сміх.

Я обернувся і побачив його. Він стояв біля дверей, капюшон все ще приховував його обличчя. Але тепер я знав, що це не звичайна людина.

— Навіщо ти тут? — запитав я, відчуваючи, як страх сковує моє серце.

Він не відповів, просто почав сміятися голосніше. Я намагався прочитати молитву, але слова не йшли на розум. Сміх посилювався, і я відчув, як втрачаю свідомість.

Повернувшись до церкви, я відчув себе легше. Присутність жінки, яка запропонувала допомогу, знову нагадала мені, що я не один. Вона прийшла до мене наступного дня, і ми знову молилися разом.

Поступово я почав повертатися до нормального життя. Безсоння відступала, і я знову зміг спати. Але пам'ять про те, що сталося, назавжди залишилася зі мною.

Минуло кілька місяців, і церква повернулася до свого звичного ритму. Люди знову приходили на служби, і я знову знайшов утіху в своїй роботі. Але я знав, що світ не завжди такий, яким здається.

Жінка, яка допомогла мені, стала моєю вірною помічницею і другом. Разом ми працювали над тим, щоб церква стала місцем світла і надії для всіх, хто в ній потребував.

Проте одного вечора, коли я готувався до чергової служби, я почув знайомий звук — тихий сміх, що долинав з глибини церкви. Я відчув, як холод пробіг по спині. Невже кошмар повернувся?

Я повільно пішов до сповідальні, і серце моє билося в грудях. Коли я підійшов ближче, сміх ставав усе голоснішим. Я відкрив двері і побачив капюшон.

— Хочеш сповідати свої гріхи, Отче? — пролунав знайомий голос.

Я зрозумів, що це не кінець.

Минув вже тиждень відтоді, як я зрозумів, що темрява повернулася. Кожного разу, коли я входив до церкви, я чув цей зловісний сміх. Він переслідував мене навіть уві сні, перетворюючи кожну ніч на кошмар.

Одного вечора, коли я залишився один у церкві, всередині мене чекала постать у капюшоні. Чоловік стояв нерухомо, його обличчя приховувала тінь.

— Хто ти? — запитав я, відчуваючи, як страх знову охоплює мене.

Він не відповів. Замість цього він почав сміятися. Сміх був холодним і зловісним, як і завжди.

— Ти не позбувся мене, — сказав він нарешті. — Я завжди буду з тобою.

— Скільки ще себе обманювати?! — сказали МИ.

Цей монолог застала та сама жінка-помічниця. Її доля вже вирішена дволиким.

Минуло десять років після тих жахів, і священник переїхав до іншого міста, сподіваючись розпочати нове життя. У новому місці його вітали з відкритими обіймами, і незабаром він став шанованим членом громади. Зовні здавалося, що він знайшов спокій і своє місце в цьому світі. Але минуле не відпускало його, і з кожним днем ставало все важче.

Одного разу під час служби до нього підійшла молода жінка. Вона була новенькою у місті і прийшла до церкви в пошуках розради. Її очі випромінювали доброту і довіру, що нагадало йому ту молоду жінку, яка зникла десять років тому. Він відчув тривогу і дивне, криваве почуття дежавю.

У наступні кілька тижнів він помітив, що ця жінка почала відвідувати церкву все частіше. Вона шукала спілкування і розради в його проповідях. Вона розповідала йому про свої проблеми і страхи, а він намагався допомогти їй, як міг. На своїх сповідях дівчина часто згадувала про якогось поліцейського, який не проти їй допомогти з проблемами. З кожним її візитом внутрішній голос ставав усе голоснішим.

Зрештою, однієї ночі, після чергової сповіді, він не витримав. Священник пішов за нею, коли вона залишила церкву по нічних вулицях. У густій темряві він убив її, так само як тих жінок, що прийшли до неї.

Наступного ранку місто було приголомшене новиною про зникнення молодої жінки. Ніхто не підозрював священника, шанованого і доброго чоловіка, який завжди допомагав нужденним. Але всередині нього розросталася темрява. Голоси і сміх ніколи не покидали його, і він відчував, що буде продовжувати вбивати.

Священник продовжував жити в цьому місті, приховуючи свою темну сторону під маскою доброчесності. Він знав, що одного дня його злочини будуть розкриті. Його життя перетворилося на нескінченну боротьбу між світлом і темрявою, і він знав, що програє.

Після особливо жорстокого рутинного вбивства у його свідомості з'явилася нова фігура, яка напрошувалася тільки на одну назву — МОНСТР. Чудовисько владним тоном віддало наказ вирушити до тієї давно забутої хижини...