Tory_Chameleon - Утікачка в білій сукні, Tory_Chameleon

— Вибач звісно, але ти його хоч любиш?

— Ні.

— А любила?

— Ні.

— Тоді навіщо весілля?

— Бо я меркантильна дівчинка, яка відчула запах грошей і вхопилася за них кліщами.

— Не правда.

— А всі його знайомі й рідні та майже всі мої вважають саме так. Хоча я готова була здохнути, аби лише довести, що не така. Чому ти це зрозумів, а вони — ні?! Несправедливо.

— Можливо тому, що ти мені нічого не доводила? Ти просто була собою. Дивно, але люди краще бачать те, що їм не демонструють.

— Неймовірно! Промоутер Дарій втер носа тій, яка хотіла бути психологом і перечитала купу відповідних книжечок. Мама зробила мені величезну послугу, коли переконала викинути з голови цю дурну ідею.

— По-перше, промоутером я лише підробляю. А взагалі вчуся на четвертому курсі в економічному.

— То тебе чекає світле й багате майбутнє?

— Скоріше скромне місце бухгалтера. Але мені це подобається. Не хочу крутитися серед великих грошей. Чим їх більше, тим більше бруду й несправедливості.

— Невже тобі ніколи не хотілося більшого?

— Більшого? А це чого? Дорогих нарядів, поїздок на Мальдіви та вечерь в розкішних ресторанах?

— А хоча б і цього.

— Ні. Я хочу жити, дихати на повні груди. Я можу стати багатієм. Не вихваляюся. Дійсно можу. Та навіщо мені це ярмо? Можливості, які дають гроші, — примарна свобода. Насправді, щоб утримати їх, часто потрібно робити жахливі речі. А я цього не хочу.

— Ну, можна ж вести справи чесно.

— Не будь наївною, Алісо. Не можна довго протриматися в системі, якщо попреш проти неї. Рано чи пізно ти або здасися і почнеш діяти за її правилами, або вона тебе розтовче.

— Мабуть, саме тому я й втекла з власного весілля. Точніше, частково через це.

Як би низько це не звучало, але й справді хотіла вийти заміж за гроші та забезпечене майбутнє. Та це не меркантильність. Арсеній непогана людина, яка мусить здаватися гіршою, ніж є насправді, аби втриматися на плаву. Мені завжди було легко з ним спілкуватися. Хоч я й не кохала його, та знала, що зможу цілком нормально почуватися в шлюбі з ним. Це мав бути союз двох близьких друзів.

Я подумала, що він може відкрити мені багато можливостей, мої майбутні діти нічого не потребували б. Мені ніколи не хотілося бути багатійкою. Але я мріяла побачити світ, одягнути розкішну сукню, зробити ремонт у своєму будинку саме такий, як бачиться в моїй уяві, не рахувати копійки до зарплатні, не нервувати через рахунки за комуналку і точно знати, що зможу купити іграшку, на яку колись покаже моя дитина. Я не хотіла грошей, я хотіла здійснити кілька мрій і бути впевненою в завтрашньому дні, але, на жаль, сьогодення за це виставляє рахунки.

— То чому ж ти тоді втекла, коли майже отримала все?

— Бо раптом зрозуміла, що зачиняю своє серце в клітку. Я дійсно могла отримати купу можливостей. Але позбавила б себе найважливішої — можливості кохати. Уяви, мої діти мали б все, але вони народилися б від мого друга, а не від коханого чоловіка. І мені здалося, що це жахливо. Можливо, я ніколи не зустріну справжньої любові, але хоча б знатиму, що не власними руками перекрила їй шлях до себе.

Я поклав свої долоні на її руки й легенько стиснув. От тоді я й зрозумів, що відтепер для мене сонце сходитиме лише там, де посміхатиметься вона.

— Слухай, Алісо, а ти не будеш проти, якщо я тепер щоп'ятниці заходитиму сюди на каву з тобою?

— Мабуть, ні.

* * *

— Але ж це не може бути знайомством, якщо ви вже знали одне одного, — запротестував син.

— Та ні, по-справжньому ми познайомилися саме під час тої розмови.

— А що було далі?

— Ну а що могло бути? Почали зустрічатися, за певний час одружилися, потім ти народився і твоя сестричка.

— Агов, а як же ті чотири рази, коли я відшивала тебе? — я й не помітив, коли Аліса зайшла. — І те, що ми двічі заледве не розійшлися?

— Ну-у-у-у… То вже інша історія.

— Чому? Те, як ти мене добивався, теж не менш романтичне.

— Не лести собі. Мене цікавила лише твоя посмішка.

— От егоїст! — вона широко посміхається.

Схоже, моє сонце досі зі мною і все ще сяє.

Кінець