Джон Гришем - Фірма

Мітч усміхнувся й кивнув. Таке він уже чув, і не раз.

Трійця обмінялася поглядами, тоді знову зосередилася на Мітчеві. Отже, бесіда досягла певної точки, коли претендентові вже самому дозволялося поставити одне-два ввічливі запитання. Мітч змінив позу — перехрестив ноги. Головне питання — це гроші — він мав порівняти запропоновані суми. Якщо його платня буде нижчою, ніж в іншій фірмі, тоді — бувайте, джентльмени, радий був зустрітися. Ну а якщо сума здасться привабливою, то відтак уже обговоримо з вами і родину, й шлюб, і футбол, і релігію. Він мав досвід таких бесід, знав: уникатимуть прямих відповідей, аж поки стане всім незручно, та очевидно, що говоритимуть про що завгодно, тільки не про гроші. А нумо для початку легше запитання.

— З чого мені доведеться починати?

Закивали — запитання сподобалося. Ламберт із Мак-Найтом поглянули на Ламара — відповідь за ним.

— У нас ви пройдете щось на кшталт дворічного стажування, хоча ми це називаємо інакше. Відвідуватимете семінари в різних куточках країни. Вам ще багато чому треба навчитися. Наступної зими два тижні проведете у Вашингтоні, в інституті податків. Фірма пишається своїми професіоналами, тому для всіх співробітників навчання є обов’язковим. Якщо ви захочете захистити дисертацію з дисципліни податків, ми заплатимо за ваші витрати. Що ж до юридичної практики, то в перші два роки на цікаве не сподівайтеся. Ваша робота — папери й усе інше, настільки ж нудне. Та вам плататимуть гарно.

— Скільки?

Ламар глянув на Ройса Мак-Найта, який не зводив погляду з Мітча.

— Ми обговоримо фінансові питання та бонуси, коли ви приїдете у Мемфіс.

— Я маю знати хоча б приблизну цифру, інакше до Мемфіса я можу й не доїхати, — сказав це з трохи зверхньою посмішкою, однак м’яко. Він розмовляв як людина, що вже мала три пропозиції.

Партнери всміхнулися. Першим заговорив Ламберт.

— Гаразд, основний оклад у перший рік роботи — вісімдесят тисяч доларів плюс преміальні. Вісімдесят п’ять тисяч наступного року, плюс преміальні. Низьковідсоткова позика на придбання будинку. Членство у двох клубах. І новий «БМВ». Колір автомобіля виберете самі, звісно.

Погляди трійці прикипіли до його вуст — стискав їх, а м’язи діяли супроти волі: він не міг стримати усміх. Аж форкнув.

— Це просто неймовірно, — промурмотів Мітч. Вісімдесят тисяч у Мемфісі — це було все одно, що сто двадцять тисяч у Нью-Йорку. І що той іще сказав — «БМВ»?! Його «мазда» намотала вже десь із мільйон миль і якийсь час стояла на приколі, чекала, поки він назбирає грошей на новий стартер.

— І додатково ще певні пільги — про них ми з вами з радістю побалакаємо в Мемфісі.

Враз неймовірно захотілося побувати в Мемфісі. Там же, здається і річка якась є?

Нарешті вдалося вгамувати усміх і трохи опанувати себе. Строго й поважно поглянувши на Олівера Ламберта, наче й забувши про гроші, будинок та «БМВ», він сказав:

— Розкажіть про вашу фірму.

— У нас працює сорок один юрист. В перерахунку на одного працівника ми маємо дохід набагато більший, ніж будь-яка інша фірма такого рівня, а також більші, найкрупніші фірми в країні. Ми надаємо послуги лише заможним клієнтам — корпораціям, банкам і багатіям, які без нарікань здатні викладати великі гроші. Ми спеціалізуємося на міжнародному оподаткуванні, що доволі цікаво і прибутково. Ми ведемо справи тільки з тими, хто спроможний платити.

— За який час співробітник може стати компаньйоном?

— В середньому за десять років, і це десять років нелегкої праці. У нас звичне діло, коли компаньйон за рік заробляє півмільйона доларів, і більшість, ще не сягнувши п’ятдесятиліття, йде на пенсію. Від вас вимагається багато — вісімдесятигодинний робочий тиждень. Однак партнерство варте того. — Ламар подався вперед. — Щоб заробляти суми з п’ятьма нулями, не обов’язково дожидатися партнерства. Я у фірмі працюю сім років, а понад сто тисяч на рік став заробляти ще чотири роки тому.

Мітч на мить замислився: підрахував, що зароблятиме далеко більше за сто тисяч на рік вже до тридцяти років — а може, й до двохсот тисяч сягне. І це до тридцяти років!

А вони за ним уважно спостерігали і здогадувалися, що він підраховував.

— Якщо фірма займається міжнародним оподаткуванням, чому вона в Мемфісі?

Це викликало усмішки. Містер Ламберт зняв окуляри й заходився крутити дужку.

— Гарне запитання! Містер Бендіні заснував фірму в 1944 році. Він був юристом, мав справу з податками із Філадельфії, набрав багатих клієнтів-південців. Та йому стукнуло в голову оселитися в Мемфісі. І двадцять п’ять років він брав на роботу лише професіоналів — юристів-податківців. Відтоді фірма процвітає. Жоден із нас не місцевий, та ми встигли полюбити Мемфіс. Це дуже приємне старе південне місто. До речі, містер Бендіні помер у 1970 році.

— Скільки у фірмі партнерів?

— Активних партнерів — двадцять. Ми стараємося підтримувати співвідношення: один компаньйон — один співробітник. Звісно, трохи зависоко для нашої галузі, та нас влаштовує. І в цьому ми теж відрізняємося від інших.

— Всі наші партнери до сорокап’ятирічного віку стають мультимільйонерами, — сказав Ройс Мак-Найт.

— Всі?

— Так, сер. Ми цього не гарантуємо, та якщо ви до нас прийдете, пропрацюєте десять складних років і в сорок п’ять не станете мільйонером, то будете таким першим за останні двадцять п’ять років.

— Вражаюча статистика.

— Вражаюча наша фірма, Мітчу, — приєднався Олівер Ламберт. — І ми всі нею дуже пишаємося. Ми всі неначе братерство; нас мало, і ми дбаємо один про одного. У нас нема тієї смертельної конкуренції, якими славляться великі фірми. Ми дуже обережно підбираємо кадри, і мета фірми — домогтися, щоб кожен новий співробітник чимшвидше став компаньйоном. Для такої цілі ми не шкодуємо ані грошей, ані самих себе — ми робимо інвестицію в себе, а особливо в нових співробітників. Рідко, надзвичайно рідко, юрист іде з нашої фірми. Я от про таке й не чув. Для розвитку успішної кар’єри у фірмі робиться все можливе. Ми хочемо, щоб співробітники у нас були щасливими. У нас вважають, що саме завдяки цьому процвітатиме фірма.

— Я теж наведу трохи статистики, — додав Мак-Найт. — Минулого року у фірмах нашого штибу й набагато більших плинність кадрів склала двадцять вісім відсотків. У нас — у «Бендіні, Ламберт і Лок» — нуль. Позаминулого року — нуль.