Наналі Найт - Таємниця лісу Залленс , Наналі Найт

 Вранці сім'я поснідала та збирала речі назад. 
-Може, залишитеся ще на день?-запропонувала тітка. 
-З радістю, але завтра на роботу,-відповів Ніколас. 
-А мені в коледж.-додав старший син. 
-Тоді, може, день народження Шона відзначимо разом?
 Усі різко обернулася до Шона. Той одразу зблід. Саме у його день народження Мішель зникла безвісти. Для хлопчика-це сильна психологічна травма.
-Шон, все добре?-занепокоївся Аарон.
-Так, я в порядку.-відповів хлопчик. 
-Амандо, я ж просив не нагадувати про це.-тихо сказав батько тітці. 
-Пробач, я забула про це. 
 
 Потім вони повернулися додому назад. Шон і Бетті робили уроки, а Аарон збирав речі до коледжу.
 У цей час Шон продовжив читати щоденник матері:
"03.01.49р.
 Сьогодні після школи Аманда вигулювала собаку. Вона повернулася без неї... Сестра сказала, що коли вигулювала її біля лісу і Шейлі втекла вглиб. Аманда її кликала назад, але собака не прийшла. 
 Ми всією сім'єю вирушили на пошуки. Звали її на ім'я, але ніхто не реагував. Крім занедбаних кам'яних сходів, більше нічого не знайшли. 
 Повернулися додому ні з чим. Я дуже засмутилася і розплакалася. Аманда звинувачувала себе, оскільки вона мала стежити за Шейлі. Тато вкотре пішов на пошуки.  Сказав, що повернеться ввечері, але так і не повернувся.  Мама чекала на нього всю ніч."
 Наступна була з таким:
"04.01.49р.
 На ранок мама викликала поліцію. 
 Все місто шукало тата, але окрім куртки на тих кинутих сходах більше нічого не знайшли. Його оголосили зниклим безвісті, як і нашого собаку."
-"Дивно, але мені казали, що дідусь Йосип поїхав в іншу країну на заробітки. Навіщо було приховувати, що він зник?"-не розумів Шон, поки перегортав сторінки.
"09.01.49р.
Минуло кілька днів, як тато зник.
 Тепер мама працює щодня до ночі, тому що треба сплачувати рахунки та борги. Тепер Аманда на господарстві. Сестра стала ще злішою і нервовішою.  Щодня вона кричала мене, і один раз навіть ударила мене. Аманда звинувачує тепер мене у всьому, мовляв якби я не побажала собаки, нічого б такого не було. 
 А в школі тепер сміються з мене. Однокласники кажуть, що таким чином тато хотів втекти з сім'ї. Такі слова мене ображали, і я хотіла їх усіх побити. Єдиний, хто мене підтримує, то це Ніколас.
 Також, коли йду до школи біля лісу я знову чую чиїсь голоси, тепер не тільки чужі, а й тата. Мені здається, я божеволію."
-Може, лягатимеш спати?-запропонував старший брат.
-Добре.
 Шон поклав зошит на тумбу і ліг спати.
 На ранок він із сестрою пішов до школи.  У роздягальні, де висіли куртки, стояли Мелані і Даніель. Вони щось обговорювали. 
-Доброго ранку.-привітався з ними Шон. Обличчя товариша було стурбоване.-Щось трапилося? 
-Данієль на вихідних втратив собаку.-відповіла йому дівчинка. 
-Діді? Але як?-здивувався Шон, дивлячись на свого друга. 
-Я просто вирішив прогулятися з нею в лісі.-відповів той. 
-Але тобі тато не дозволяє туди ходити!
-Ось саме! Мене тато приб'є.
-Ви як хочете, але я на урок.-сказала Мелані, накидаючи на плече портфель.-І вам раджу йти. 
-Добре, ми з тобою.-відповів Шон і хлопці вирушили до класу.
 Вони сиділи на уроці історії. Під час не дуже цікавого уроку у Шона промайнула ідея. Він тихо кликав свого сусіда спереду, але він не чув. Даніель захопився розповідями вчителя.
 Тоді хлопчик пальцем двічі торкнувся піджака сусіда.  Той одразу повернувся до нього.
-Я знаю як знайти Діді,-пошепки сказав Шон сусідові.
-Поговоримо про це на перерві.-відповів йому Даніель.
 Амстронг кивнув головою.
 Після уроку Даніель підійшов до нього.
-І який план?-запитав він.
-Завтра сходити в ліс та пошукати Діді.
 Друг зблід.
-Ти впевнений, а якщо дізнаються?
-Не хвилюйся, головне нікому не говорити.
-Що не казати?-втрутилася Мелані в розмову.-Про що ви?
-Ні про що.-відповів Даніель їй.
-Але ви ж про щось шепотіли!
-Мел, якщо ми навіть про щось і шепотілися, то це тебе не стосується,-висловився Шон.
 Мелані мовчки пішла до себе за парту, злісним поглядом спопеляючи хлопців.
-Вона, напевно, образилася на нас.-зрозумів однокласник, почухав потилицю.
-Не мабуть, а точно,-підправив його він.
 Під час уроку хлопчика викликали на дошку. По дорозі поставила підніжку Мелані, той спіткнувся і весь клас розсміявся. Шон підвівся і подивився на дівчинку. Вона робила безневинний погляд, нібито нічого не робила. 
 Амстронг вирішив не реагувати та підійшов до дошки.  Почав писати домашнє завдання на дошці. Після цього розповів пару правил та отримав хорошу оцінку. Сів назад і урок далі продовжився.
 Після уроків Даніель і Шон пішли забирати Бетті. Після того, як забрали молодшу сестру, вирушили до роздягальні за пальто та куртками. З однокласників не повинно бути нікого вже, але хтось стояв саме біля пальта Шона.
 Це виявилася Мелані, в руках тюбик клею, яким вона залила кишеню пальта Шона. З тієї кишені виливалася жовта в'язка рідина.
-Що ти робиш?-спитав Шон. Дівчинка сховала тюбик за спину.
-Нічого.-відповіла вона, хоча її крива посмішка давала сумнівів. Кишеня пальта стала темнішою з-за клею всередині. 
-Я ж бачу, що ти ллєш в мою кишеню клей!-сказав хлопчик, відштовхнувши Мелані від пальто.-Навіщо? Це пальто мені тільки купили!
 Мелані мовчки розлила клей на голову хлопчика.
-Це за грубість!-відповіла вона.
 Шон розлютився не на жарт, він накинувся на неї. Вони впали на підлогу, Мелані схопилася за чиюсь куртку і впустила на підлогу за собою. Почалася бійка. 
 Від переляку почала плакати Бетті, яка за цим спостерігала. Але Шон і Мелані ніби не чули її, продовжуючи рвати одне одному волосся і штурхаючи один одного ногами.
 У цей час Даніель намагався заспокоїти дівчинку і роз'єднати тих, хто б'ється.
-Хлопці, заспокойтеся вже!-говорив він, мотаючи головою на всі боки. 
 На шум прибіг учитель історії, зупинив бійку та повів їх до директора.
 Пізніше викликали батьків Мелані та батька Шона.
Після розмови та роз'яснень, Шон пішов з татом та сестрою додому. Дорогою Ніколас вичитував сина за таку поведінку.
-З сьогодення ти під домашнім арештом!
-Але тато, я не винен.-відповів син на це.
-Від тебе завжди проблеми ...-бурмотів Ніколас. Завтра зі школи відразу додому і жодних прогулянок!
-Ех, ладно.-погодився з покаранням Шон. Перша фраза поранила його, але він не подавав виду.
 Вони прийшли додому. Аарон уже на кухні накрив стіл.  Рожевий мамин фартух дуже смішно виглядав на ньому. 
 Тато забрав у сина пальто з рук і закинув у пральну машину, яка була у ванній. У цей час син відмивався від клею.
-Що знову накоїв?-поцікавився старший брат, поки Шон сідав за стіл.
-Довга історія.-відповів він.-Я тепер під домашнім арештом. 
-Мабуть, щось серйозне накоїв.-роздумував Аарон.
 У коридорі задзвонив телефон. 
-Я зараз прийду.-сказав брат і побіг до телефону. 
 Відповівши, він перекинувся двома словами і крикнув молодшому.
-Шон, це тебе.
 Хлопчик допив сік із склянки та побіг до брата. Він узяв трубку до рук. 
-Алло?
-Це я, Даніель.-відповів друг.-Ну що там?
-Мене покарали, тепер під домашнім арештом.
-Але до школи ж підеш?
-Звичайно. Там і поговоримо, добре?
 Даніель задумався про яку розмову йдеться, але потім зрозумів:
-Добре, до завтра.
 Шон поклав трубку і пішов на кухню.
 Там уже сидів тато. Під час вечері Бетті закашляла.
-Все добре?-непокоївся у неї Ніколас.
-Нормально, просто подавилася.-відповіла вона, прикриваючи рота.
-Налити води?-запропонував Аарон, встаючи з стільця.
 Сестра кивнула головою. Він швидко налив з чайника воду в склянку і дав її до рук дівчинки. Та схопилася за склянку і випила до половини. Поставила склянку на стіл поруч із тарілкою і полегшено видихнула.
-Краще?-запитав батько.
-Так.-відповіла Бетті.-Тату, можна мені сьогодні уроки не робити? Я дуже втомилася і хочу спати.
-Звичайно, домашнє завдання за тебе зробить Шон.-сказав Ніколас. 
-Що? З якого моменту я повинен за неї робити уроки?!-скаржився хлопчик. 
-Це твоє на сьогодні покарання.-вставив батько.-За свої помилки потрібно відповідати.
 Шон розлютився і встав зі столу. Йому завжди не подобалися покарання батька, адже вважав їх дурними та не логічними. 
-Але коли ти посварився з мамою, ти навіть не вибачився! -згадав він і вибіг з кухні. 
-Може, піти за ним?-спитав Аарон.
-Не вигадуй, йди краще сестру в кімнату відведи.
-Я й сама дійду.-додала Бетті, вперто дивлячись в очі тата.
-Добре.-буркнув той.
 Дівчинка підвелася зі столу і пішла. Наодинці залишилися лише батько та старший син.