Наналі Найт - Таємниця лісу Залленс , Наналі Найт

 Вранці всі збиралися до тітки Аманди. Папа заплітав хвіст Бетті, а Аарон збирав речі.
-Доброго ранку, Шон.-привітався Ніколас.-Сніданок на столі, після нього вирушаємо до тітки. 
 І як було задумано, вони пішли до тітки, як тільки Шон поснідав і зібрався. Дім тітки розташований уздовж кінця лісу. Шон з нетерпінням хотів побачитися з нею. Аманда - старша сестра мами Шона, Мішелі. Вони були різні: старша-суворіша, але щедра, а молодша-наївна і добра.
 Ніколас вів дітей уздовж лісу. На його шиї сиділа дочка Бетті, яка рахувала хмари на небі. Аарон носив речі в рюкзаку, він не хотів розмовляти з братом. Весь ранок похмуро мовчав.
 Поки вони йшли, Шон знову чув шепіт із глибини лісу. Він часто супроводжує його до тітки Аманди або по дорозі додому. Хлопчик намагався вдавати, що нічого не чує.
-Тату, подивися яка величезна ворона!-кричала Бетті, показуючи на дерево.
 Усі подивилися туди. На товстій гілці сиділа ворона, яка дивилася на них.
-Яка велика!-здивувався батько.-Ну, йдемо далі.
 Вони пішли вперед. Шон почув, як ворона закаркала і повернувся назад. Вона вже вилетіла в небо.
 За кілька хвилин ходьби біля лісу виднівся синій двоповерховий будинок. Цей будинок колись належав бабусі Шона, тобто мамі Аманди та Мішель.
 На подвір'ї вже зустрічала тітка. Вона була худою, але якби не її зморшки і невелика сивина у волоссі, можна було подумати, що це модода дівчина зустрічає їх.
-А де мої улюблені племінники?-спитала вона, посміхаючись.
 Старшого обняла, а молодших поцілувала в щоки.
-Заносьте речі і за роботу!-сказала Аманда.
-Так точно, капітан!-дражнити почав її Ніколас.
 Вони поклали свої речі в кімнати і приступили до роботи.
Аарон збирав граблями листя у дворі, а Шон з татом прибиралися в будинку. В цей час Аманда зі своєю племінницею готували обід. 
 Шон протирав пил у колишній кімнаті матері. Там були полиці з книгами, які неодноразово читав. Шону тут зазвичай неприємно знаходиться, цей будинок віє неприємними спогадами. Адже коли зникла мама, він ночував тут разом із братом, сестрою та татом.
 З лісу все одно чути голоси, тепер не тільки мами. Таке теж бувало, але дуже рідко. Шон намагався не відволікатися.
-Шон, іди допоможи з коробками на горищі!-крикнув Ніколас. 
-Добре.-Відповів син і побіг до нього в коридор. 
 Вони залізли на горище. Там багато пилу та павутиння.  Спочатку вони дістали звідти коробки з речами одну за одною.
-Їх треба буде розібрати і перебрати. Викинути не потрібне. -планував тато.
-Я не проти. 
-Дуже добре.
 Поки Ніколас боровся з брудом, пилом та павуками, його молодший син уже розбирав першу коробку з речами.  Вона була невелика в порівнянні з іншими.
 Здебільшого в ній були іграшки та якісь листи. Половину з них були від бабусі Саманти дідусеві Йосипу і навпаки. Там ще були порвані та зім'яті гральні карти. Серед них на дні був маленький, але товстий шкільний зошит. Він був трохи зім'ятий.
 Шон узяв його в руки. У рядку, де потрібно було писати з якого предмета і кому належить написано кривим почерком "Щоденник Мішель Сото".
 Хлопчик подумав, що треба обов'язково зберегти собі цей зошит і його поклав біля себе. До нього прийшла Бетті у футболці, яка була вся вимащена тістом, спеціями та соусами. 
-Що це таке?-спитала вона, показуючи пальцем на лежачу дивну і брудну ляльку. Шон взяв її в руки.
-Це? Стара лялька.-відповів він.
-Ми часто в них грали з Мішель в дитинстві.-розповідала Аманда, яка підійшла до них. Там, випадково немає дитячого щоденника Мішель?
 Шон узяв з підлоги зошит і показав її тітці.
-Цей?
-Вірно.-підтвердила вона, читаючи криві букви через окуляри.
-Можна мені забрати, почитати його?-питає дозволу племінник.
-Звичайно.-відповіла Аманда.-Добре, ми на кухню, а ти поклич всіх на обід. Бетті, пішли діставати пиріг з духовки.
-Добре.-дівчинка пішла за нею на кухню, витираючи ніс від борошна.
 Шон пішов на горище і покликав батька на обід.
-Добре, через пару хвилин прийду.-відповів він.
 Пізніше він пішов у двір, де гори листя було зібрано по кутках. 
-Тіька кличе на обід.-повідомив сухо Шон.
-Добре.-сказав Аарон, з граблями в руках. Він застиг як статуя і дивився на небо. Шон вже хотів йти в будинок, але брат зупинив його.-Шон, пробач, що тоді накричав на тебе. Я не повинен був цього робити.
-Прощаю.-відповів хлопчик, посміхаючись. Аарон теж трохи посміхнувся. Лише на секунду.
 Вони сіли за стіл. На ньому були тарілки з супом, випічка і пиріг. Шон швидко поїв і пішов у колишню кімнату матері.  Поки був час, він хотів почитати щоденник. 
 Першими сторінками були склеїни.  Обережно роз'їднавши їх, Шон відкрив першу сторінку і почав читати.
"25.11.1948р.
Привіт, новий щоденник. Ми переїхали з міста Форан до міста Залленс. Під час переїзду я втратила минулий щоденник, тому завела цей. 
 Аманда не дуже сподобалося тут. Вона хотіла зустріти новий рік у тому місті разом із подругами. Мені особисто подобається тут, адже тут у нас із сестрою окремі кімнати..."
 Далі все чорнило, яким було це написано, розмазалися через вологу. Шон перегорнув на наступну сторінку.  Внизу, як на минулій сторінці, знову розмазано. Але прочитати щось можна.
"27.11.48р.
Сьогодні я пішла до нової школи. Першого ж дня мене не полюбили однокласники. Один із хлопчиків ззаду смикав мене за хвіст. Коли я це сказала вчительці, та сказала, що це нормально, я просто йому сподобалася і щоб не звертала на це увагу. Я так і зробила, але на наступному уроці, той хлопчик ножицями відрізав мою косу! У відповідь я кинула в нього пачку олівців для малювання.  Як результат ми побилися.
 Вчителька привела нас до директора та наших батьків відчитали разом із нами. Пізніше той хлопчик вибачився і ми почали дружити.  Його звали Ніколас."
-"Тепер ясно в кого пішла Бетті."-зрозумів хлопчик.
 Сторінка знову розмазана, але розповідь тривала на наступній сторінці. 
"... Аманда прийшла через це зла. На вечері її не було, навіть не хотіла спілкуватися зі мною. Мама сказала, що це нормальна реакція на це все і через час вона заспокоїтися."
 До Шона прийшов тато.
-Не хочеш продовжити роботу?-перервав читання він.-Я зі своїм закінчив, допоможу тобі. 
-Так, зараз прийду. 
-Добре, чекаю.
-Тату, а правда, що ти з мамою побився в перший же день знайомства?
 Ніколас замислився.
-Щось таке було...
-А чому ви не розповідали нам про це?
-Не знаю, може забули про це.-відповів батько, гладячи свою сивину.-Це було аж у третьому чи четвертому класі.
 Вони пішли розбирати коробки. 
 У них було багато фото, листів і звичайно іграшки. В одній із коробок були саме ялинкові іграшки.
 У цей час тітка Аманда грала у ляльки з племінницею. У Аарона розболілася голова і тому ліг відпочивати. 
 Після сортування речей, тато заніс на горище коробки.  Шон же пішов викидати непотрібні їм речі надвір. На подвір'ї стояв алюмінієвий сміттєвий бак. Туди він кинув маленький пакет зі сміттям. Шон зупинився і вирішив озирнутися. 
У лісі нікого, але чути голоси.
-Знайди мене... прошу, синку...
 Хлопчик здригнувся від холоду, що пробігав по спині, і побіг додому. 
 Там уже тітка накрила вечерю. На вечері не було тільки Аарона, він спав.
 Усі спокійно їли. Бетті захотілося соку і вона взяла великий скляний ківш в обидві руки.
-Тобі допомогти?-запитала тітка.
-Ні, сама зможу.-сказала гордо дівчинка.
 Її руки тремтіли, але вона намагалася сама налити собі соку. Як результат пролила на себе і на брата.
-Бетті, оьережніше треба бути!-лаявся з нею Шон.
 Ніколас узяв доньку на руки і пішов у кімнату. Її біла майка була вся у помаранчевому соку.
-І ти теж іди переодягнися,-сказала Аманда.-Штани випрати треба відразу. 
 Шон побіг до іншої кімнати. Аарон все також солодко спав. Хлопчик переодягся і пішов прати штани у ванну.
Після прання вивісив їх на вулицю. Увечері, коли всі вже лягали спати, Шон читав на ліжку. Він перегорнув пару сторінок далі.
"26.12.48р.
 Ми з сестрою і татом пішли в ліс вибирати ялинку на різдво. Аманда катала мене на санях, поки тато вибирав ялинку. Там я чула дивні голоси людей, але в лісі нікого немає, крім нас. Запитала у сестри, чи чує вона їх, але вона сказала, щоб я не вигадувала. За півгодини ми повернулися з ялинкою додому. Ми дуже сильно змерзли!"
 Далі було знову розмазано. Шон задумався. 
-"Отже, мама теж чує чиїсь голоси? Виходить, це передається у спадок?"-розмірковував він.
 Раптом Аарон перекинувся з одного боку на інший. 
-Чому ти не спиш?-спитав він.
-Читаю мамин щоденник.
-Добре, піду за водою.-брат підвівся і вийшов з кімнати.  Шон продовжив читати.
"31.12.48р.
 Сьогодні ввечері на новий рік мені тато подарував собачку! Папа сказав, що вона породи Бернська вівчарка.   Я дуже сильно хотіла собі собаку, але через переїзд ми не могли взяти її. Сестра не дуже зраділа цьому.   Аргументувала це тим, що вигулювати вона її не хоче і що собака буде гризти її речі. До речі, сестрі подарували книгу, хоч вона хотіла модну косметику з її улюблених журналів. Її не купили, оскільки вона дорога і батьки не змогли б купити мені собаку. Мені соромно, що через мої бажання сестрі довелося пожертвувати своїм бажанням.  Собаку ми вирішили назвати Шейлі."
 Коли Аарон прийшов до кімнати назад, він помітив, як Шон заснув з щоденником матері у руках. Брат узяв у руки зошит, поклав його на стіл і вимкнув нічник, також накрив Шона ковдрою і сам ліг спати.