Arachne - Гарбузовий кошмар , Arachne

— Тікаємо! — вигукнула Сара, хапаючи друзів за руки.

Вони кинулися геть, не знаючи, куди йти, адже все місто опинилося під атакою цих жахливих істот. Крики лунали з усіх боків, люди вибігали з будинків, намагаючись сховатись від хаосу, який влаштували демони-гарбузи.

Джек, Сара і Тобі помчали знайомими вуличками, але скрізь творився справжній кошмар. Скрізь миготіли вогники гарбузових чудовиськ, чулися звуки ліхтарів, що розліталися, і лякаючі вигуки людей. Хлопці розуміли, що хтось або щось пробудило ці сили, і тепер їм потрібно знайти спосіб зупинити це, перш ніж весь Рейвенсфолл опиниться в повному безладді.

— Що робитимемо? - захекавшись, спитав Тобі, коли вони зупинилися в затишному місці за старою пекарнею.

Джек, важко дихаючи, озирнувся на стару будівлю. Його очі завмерли на табличці, де серед пилюки можна було розглянути слова: "Пекарня Фіцпатріка". Це місце давно було покинуте, але зараз Джек щось відчув. Його інтуїція нагадувала, що відповідь може бути тут.

— Я знаю, що це звучить шалено, але мені здається, все це почалося тут... у цій пекарні, — сказав він, показуючи на двері, що рипіли під поривами вітру.

Джек, Тобі та Сара стояли перед покинутою пекарнею, віддихавшись після втечі від гарбузових монстрів. Дерев'яні двері, покриті тріщинами та облізлою фарбою, рипіли під впливом вітру. Місце, яке раніше було джерелом солодких ароматів і затишних зустрічей, тепер виглядало похмуро і зловісно, ​​наче сама будівля зберігала темні таємниці.

— Ти справді думаєш, що все почалося тут? — спитала Сара, ледве переводячи подих. — Це просто стара пекарня.

- Не знаю... Але в мене таке почуття, - Джек подивився на двері. — Це більше, ніж просто гарбузи, які ожиють самі собою. Щось розбудило їх. І, на мою думку, відповідь усередині.

Тобі кивнув, погоджуючись, хоч його обличчя відбивало явне занепокоєння. Він не любив старі занедбані будинки, а тим більше ті, де витало відчуття чогось надприродного.

— Ну, якщо це прокляття чи щось таке, ми повинні хоча б спробувати розібратися, — нарешті сказав він, рушивши за Джеком.

Тріо обережно увійшло всередину, кроки глухо відгукнулися луною по порожніх залах. Підлоги пекарні були покриті шаром пилу, а вітрини давно втратили блиск. На столах лежали старі скатертини, покриті плямами часу. У повітрі відчувався запах затхлості, і, як не дивно, слабкий запах гарбузового пирога.

— Цей запах… щось дивне, — прошепотіла Сара, водячи пальцями старою вітриною. — Чому тут пахне пирогом? Це ж має бути покинуте вже років з десять!

— Може, й не так вже й занедбано, — задумливо промовив Джек, підійшовши до дальньої стіни. У кутку кімнати стояла стара піч, одна з тих, що давно мали припинити свою роботу. Але піч була явно недавно використана - по її краях мерехтіло слабке світло, а жар виходив зсередини.

— Хтось недавно пек тут щось, — Тобі підійшов ближче, обережно зазирнувши в піч. - Але хто?

Як тільки він це сказав, двері в задню частину пекарні повільно прочинилися з жахливим скрипом. Троє друзів миттєво завмерли. З півтемряви з'явилася постать — стара жінка з сивим волоссям та у зношеному одязі. Вона йшла повільно, тримаючись за ціпок, і її очі здавались дикими та настороженими.

— Що ви тут робите? — її голос був низьким, майже шиплячим. — Навіщо ви увійшли сюди?

Джек зробив крок уперед, намагаючись не показати страху.

— Ми… шукаємо пояснення того, що відбувається в місті, — почав він, намагаючись триматися впевнено. — Ці гарбузи, вони оживають. Все місто у хаосі.

— Вони прокинулися... — прошепотіла бабуся, її очі розширилися від жаху. — Прокляття… я активувала його випадково.

- Прокляття? — перепитала Сара, відчуваючи, як її серце почало битися швидше. — Яке ще прокляття?

Бабуся сіла на старий стілець біля печі і провела рукою по зморшкуватому обличчю.

— Ця пекарня належала моїй родині багато поколінь тому, — почала вона розповідати. — Колись тут пекли найкращі гарбузові пироги в окрузі. Але один із моїх предків був магом, чаклуном... він займався темною магією, і одного разу на Хелловін він уклав угоду з духами пітьми, щоб захистити свій бізнес.

Джек, Тобі та Сара переглянулися. Це звучало як марення, але в їхній ситуації все могло бути правдою.

— Спершу все йшло добре, його пироги стали легендарними, — продовжувала старенька. — Але одного разу він не виконав своєї частини угоди, і духи обрушили на наш рід прокляття. Щосотої Хеллоуїнської ночі гарбузи оживали і сіяли хаос, поки місто не потопало в страху. Наші пращури запечатали це прокляття, але... я випадково активувала його знову.

- Як? - Запитав Тобі.

— Я знайшла стару книгу з рецептами, — сказала вона, її голос тремтів. — Я хотіла знову спекти ті пироги, щоби згадати старі добрі часи. Але в книзі був заклинання, і я прочитала його, навіть не підозрюючи... це був ритуал пробудження. Тепер гарбузи знову повстали.

Сара з жахом затулила рота рукою, а Джек насупився.

- І що нам тепер робити? — спитав він. — Як це зупинити?

Бабуся глибоко зітхнула і підняла очі на них.

— Існує лише один спосіб зупинити їх — треба повернути парфуми туди, звідки вони прийшли. Є старий ритуал, який потрібно провести до півночі, інакше прокляття залишиться з містом назавжди.

Тобі зітхнув, розуміючи, що справи стають дедалі гіршими.

- І де нам знайти цей ритуал? — спитав він.

— Ритуал запечатаний у тій же книзі, яку я використала, — промовила старенька, вказуючи на стару шафу, що стоїть у кутку кімнати. — Але це не просто заклинання — ви маєте знайти та знищити головне джерело сили прокляття. Це особливий гарбуз, який керує рештою. Вона захована в глибині лісу, на старому цвинтарі, де й почалося це багато років тому.

— Чудово, — сказав Джек, відчуваючи, як холод пробирає його до кісток. — Отже, ми маємо невелику прогулянку до цвинтаря?

— Ідіть... поки не стало запізно, — тихо промовила старенька. — І пам'ятайте, якщо ви не зупините прокляття до півночі, воно продовжить набирати сили.