Вероніка Вієрі, Михайло Мішин - Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин

Тварюки почали швидко літати по колу над площею, то стрімко знижуючись, то піднімаючись. При їх наближенні відчувався їдкий сморід. Раз по раз чувся отой гучний пронизливий свист, який відгукувався льодяним холодом у кожній клітинці тіла.

Зненацька один із лепкоїдів стрімко знизився й почав нападати на людей, випустивши пазурі. Але в нього на шляху став чоловік з мечем. Воїн направив меч у бік потвори та щось крикнув. І раптом з вістря його меча вистрілив яскравий жовтий промінь, що став ніби продовженням леза. Софія відчула потік невідомої енергії, від якої завібрувало довкола.

Промінь влучив точно в монстра. Тварюка заверещала і її відкинуло далеко назад. Його дотик діяв на лепкоїда, немов розпечене залізо, що завдавало потужного удару.

Промінь зник так само миттєво, як і з'явився, а воїн уже поспішав на допомогу до своїх товаришів. Вони відбивалися мечами від кількох чудовиськ, що вже встигли наблизитись. Сутичка лепкоїдів із захисниками розгорталась просто у Софії на очах.

Ще один монстр, який насмілився опуститися нижче, відразу поплатився за це. Спалахнув яскраво-синій промінь іншого захисника. Своїм пекучим лезом він відтяв чудовиську хвоста.

У якусь мить Софія помітила, що одна з тварюк просто в неї над головою! Монстр стрімко наближався! Його очі світилися хижим яскраво-жовтим вогнем.

- Пропала, - встигнула подумати Софія, і жах холодом обдав її.

Раптово перед нею опинився той самий юнак. Він швидко закрив Софію собою. Меч, мов блискавка, був спрямований назустріч монстру. Юнак полоснув лепкоїда яскраво-фіолетовим променем, що засяяв незбагненною енергією. Чудовисько пронизливо завило і відсахнулося геть.

- Чому ти заклякла на місці?! - крикнув юнак. - Треба було ховатись вчасно!

Від щойно пережитого жаху Софія не спромоглась на відповідь. Хлопець залишився прикривати її, направляючи меч на найближчого до них лепкоїда. Софія тепер гостріше відчула, яка потужна сила оточує їх двох.

Але що це? У кількох монстрів у лапах стали помітні чималі каменюки. Вони почали жбурляти їх просто на голови захисникам. Ухиляючись, воїни послабили захист. Лепкоїди відразу скористалися перевагою.

Ось монстр із шаленою швидкістю знизився над одним чоловіком зі спини. Воїн, що вирізнявся поміж усіх могутньою атлетичною статурою і був найближче, встиг прикрити сусіда. Він завдав тварюці удару багряним променем свого меча.

Та не пройшло і миті, як інший лепкоїд неочікувано стрімко підлетів до рудоволосої дівчини-воїна у сріблястому плащі. Він підхопив її пазурами за плечі й почав підіймати вгору. Добре, що один із захисників блискавично відреагував. Він відбіг в сторону і направив тварюці в спину свій смарагдовий промінь. Поранений лепкоїд випустив свою жертву. І вчасно! Дівчина ще не була на великій висоті, тож, упавши, не постраждала.

Та інший лепкоїд встиг помститися. Він зненацька налетів ззаду і збив із ніг того воїна, що врятував дівчину. Але монстр відразу поплатився за це, отримавши нищівного удару фіолетовим променем. Заскавчавши від болю, тварюка відсахнулась. Сутичка була у розпалі.

Раптом Софія помітила могутнього лепкоїда на даху одного з будинків навпроти. Він зовсім не брав участі у подіях, а просто споглядав за тим, що відбувалося. Цей монстр був більший за інших. Голову й плечі у нього обрамляла густа чорна лев’яча грива. Від цього лепкоїд видавався ще страшнішим.

Та ось монстр знявся у повітря і почав наближатись. Він роззявив здорову пащеку, а грива на ньому стала сторч. В наступну мить роздався страшний рик, схожий на левиний. Моторошнішого звуку Софії ніколи не доводилось чути. Потім запала тиша. Навіть звуки битви вщухли.

Софія побачила, що у пазурах лепкоїд тримає сувій. Він скинув його просто на площу, і, розвернувшись, полетів геть. Решта страховиськ полетіли слідом за ним. За кілька хвилин небо стало спокійним і чистим.

Софія і її захисник все ще стояли поруч.

- Дякую, - видихнула Софія. Їй паморочилось в голові. Вона одночасно відчувала і страх, і полегшення, що все позаду, і вдячність хлопцю за свій порятунок. - Ти встиг вчасно, ще б хвилина…

- Мабуть, щойно приїхала в Мейоллу? - іронічно запитав юнак, вкладаючи меч у піхви. - Гарний час знайшла, нічого не скажеш.

Юнак глянув на неї темними карими очима. Погляд його був тепер теплішим, але трохи насмішкуватим водночас.

Тим часом люди почали виходити з будівель, емоційно обговорюючи події. Якась старенька бабуся бідкалася:

- От лихо на голову взялося! І звідки? Третій раз прилітають.

Чоловік, що стояв поруч, підтримав розмову:

- Еге ж. За другим разом було Вінченці клопоту. Прийшлося стількох бідолах від отрути лепкоїдів лікувати.

- Що ж цим потворам потрібно тут? - запитала молода жінка, тримаючи на руках дитину.

В ту ж мить увагу всіх привернув один із захисників, який вже розгортав сувій, скинутий лепкоїдом на площу.

- Читай, читай, щоб усі чули! - роздалось із натовпу.

Він, глянувши у сувій, повідомив:

- Судячи з усього, отримали ультиматум від клятого Кірка.

- Та читай уже! - знов пролунали нетерплячі вигуки з натовпу.

- Вимагаю від короля Петронія і жителів міста негайно віддати мені Квітку Життя. На роздуми даю три дні. Коли час вийде, місто буде зруйновано, а жителів знищено.

Запала тиша. Потім із натовпу пролунав вигук:

- От клятий пес, оберіг йому давай! А не вдавиться? 

- Знає, душогуб, що скоро квітка розпуститься та увійде в силу. Ото й хоче собі до рук прибрати, - докинув і собі якийсь чоловік.

Жінка у пишному платті теж вступила у розмову:

- Це такий сміливий, бо Віола, наша заступниця, не встигла повернутися. Так би не насмілився й підступитися сюди!

Зовсім старенький дідусь із натовпу теж не змовчав:

- Нехай іде до біса! Наш король Петроній нізащо не допустить такої наруги! Лицарі світлоносних мечів захистять місто!