Камілла Рей - Подаруй мені життя, Камілла Рей

Швидко перебігши через галявину, щоб не сильно промокнути, ми з мамою потрапили в будинок. Від нового будинку, я була в захваті. Від мінімалізму, я завжди, отримувала кайф – цей стиль інтер'єру справді дуже гарний.

Збігши сходами на другий поверх, я пройшлася вздовж коридору - попутно відчиняючи кожні двері.

- Не те. Знову не те. Ні… А ось ця підійде!

Я вибрала найдальшу кімнату, ліворуч по коридору.

Наші речі вже були у хаті. Залишилося тільки розпакувати і розкласти по поличках.

Підійшовши до великого дзеркала, що стояло біля стіни, я жахнулася. Незважаючи на мій піднятий настрій, я виглядала дуже втомленою - довга дорога дається взнаки.

Моє світле волосся неживими локонами звисало вниз, а блакитні очі закривалися від сну, що наступав на мене.

Алекс

Він повільно підходив до колишнього будинку Арренів. У вікнах горіло світло. Наскрізно промоклий, він зупинився неподалік. Хоч дощ майже й припинився, все ж таки рідкі краплі падали на його плечі, обтягнуті чорною курткою.

Алекс гуляв ... як і завжди в таку погоду. Стоячи там, на газоні поряд із парком – він побачив її. Дівчина в машині. Хто вона? Чи можуть ці люди бути Тейлорами?

Ще довго бездумно гуляючи околицями, він таки вирішив перевірити свою здогадку.

Біля вікна стояла вродлива жінка. Вона явно виглядала молодшою ​​за свої роки. Біляве кучеряве волосся було заколоте на потилиці, а проникливі очі дивилися кудись зацікавленим поглядом.

Аж раптом до неї підійшла дівчина років дев'ятнадцяти.

"Ханна", - майнуло в голові у Алекса. Схоже, його здогад все ж таки підтвердився.

Дівчина явно була чимось незадоволена.

Алекс простежив за їхніми поглядами ... і відразу все зрозумів. Розвернувшись, він не швидким кроком пішов геть у темряву, що підступала, яку зовсім трохи проганяло запалене світло ліхтарів.

В той самий час…

Ханна

Звідкись смутно чується музика. Мабуть, моя мама слухає Тейлор Свіфт. Вона обожнює її пісні. Я сонно потерла очі і відразу швидко схопилася на ліжку. За вікном згущалися сутінки.

Чорт! Я що заснула?

Вибравшись із ліжка, я взяла телефон. Майже восьма вечора. Чудово. Я проспала майже п'ять годин. Жодних повідомлень та дзвінків. Чесно, я чекала бодай один пропущений. Ну хоч від когось. Я кинула мобільний на ліжко та вийшла з кімнати.

- У будинку навпроти, живе дуже симпатичний хлопчик, - мама стояла біля вікна, тримаючи в одній руці келих вина, - А батько в нього ще краще.

- Мамо! Боже! - я сіла на диван.

- Йди сюди. Тільки глянь на них. Швидше Ханно, інакше все пропустиш, - вона кивнула у бік вікна - закликаючи мене підійти, і самій переконається які наші сусіди - красені.

Я знехотя піднялася і підійшла до вікна.

У світлі ліхтарів біля машини метушилися двоє – хлопець та чоловік. А він справді нічого. Але все-таки той інший був кращим. Я раптом згадала таємничого хлопця, який стояв під дощем на зеленому газоні.

- Так. І справді нічого, - погодилася я.

- А я тобі про що? Ти можеш з ним познайомиться ... Почати стосунки наприклад ... - мама схилила голову набік, багатозначно подивившись на мене.

- Так. Можу, - сказала я, йдучи назад до канапи.

«Він був такий сумний. Чому? У нього щось трапилося, чи він такий і є?». Я заплющила очі і згадала - краплі стікають по його обличчю, губам.

- Ханно, ти мене чуєш? - мама вирвала мене з роздумів. Її голос долинав до мене наче звідкись здалеку. І я, прокинувшись, упіймала себе на думці, що думаю про нього.

– А? Що?

- Готова завтра йти до школи? Чи тобі потрібно кілька днів на адаптацію?

- Готова. Все добре.

- Чудово, - мама повернулася назад до вікна, відпиваючи великий ковток із келиха.