Argentum - (не) Спокійний вечір , Argentum

Інші блуди, які помітили мене, підійшли ближче, розглядаючи.

– Ходи сюди. – закликали вони.

Я усміхнулася:

– Вибачте, пані та панове блуди чи... блуд, ем... – я на мить замислилася, але як правильно вимовляти я не знала, тому махнула рукою і продовжила: ладно, не важливо. Вибачте, пані та панове, але не цього разу. – я видихнула. – Так, треба знайти свічку.

Я прочитала молитву на ніч, запалила церковну свічку і пройшлася по дому, як колись це робила бабуся, і лягла спати з увімкненим світлом. "Ех, електроенергії стільки накрутить." 

– Сподіваюсь, хоч голова боліти перестане.

Альберт ліг поряд на підлозі, поринаючи в сон.

* * *

Я стояла на могилі бабусі:

– Знаєш, недавно я дізналася таємницю цього селища, який ти так довго приховувала від мене. Твої дитячі поради мені дуже допомогли. І Альбертик, якого ти мені подарувала рік назад, мене врятував. – я сумно усміхнулася. – Тепер я розумію чому ти заповіла цей будинок саме мені. Я, напевно, єдина з нашої сім'ї, хто змогла це пережити. Ну, ще мій батько, але ти сама знаєш, що він помер.

Можливо, звучить самовпевнено, але я єдина з сім'ї, не враховуючи свого батька, хто так часто і на тривалий час приїзджала до бабусі. Ні мама, ні мій менший брат, ні двоюрідні брати та сестра не могли прожити тут довше, ніж місяць. Вони не могли спати, їм було душно і хотілося якнайшвидше поїхати. Що вже говорити, коли навіть дідусь не витримав жити тут і року. Тому вони переїхали в місто, але згодом після розлучення бабуся повернулася сюди разом з моїм маленьким татом на руках. Тому моя мама так не хотіла, щоб я переїзджала сюди. Вона дуже хвилювалася.

– Напевно, я перейняла цю рису від тебе і тата. Але я рада, що я нарешті змогла відчути... полегшення. Як ти й просила в заповіті, я зроблю все можливе, щоб зберегти цей дім. За мене можеш не переживати, якщо треба буде, то я цю нечисть з дому віником швидко вижену. – я встала з лавки. – Відпочивай, бабусю.

Я вже збиралася йти, як раптом пролунав дзвінок телефону:

– Алло. Привіт. Та прийшла на могилу бабусі. І тата провідала. Не переживай, мамо, все добре. Так, я сьогодні приїду, але лише на кілька днів. – говорила я, виходячи з кладовища. – Не можу ж я Альберта самого кинути на довго. Ну і як ти хочеш, щоб я його в маршутці везла? Нічого, якось теж приїдеш до мене на кільки днів. – я весело усміхнулася. – Все буде добре, мамо.

В ту проливну і холодну ніч, 20 років назад, коли бабуся почала повільно втрачати свої сили, а нечисть неконтрольовано лізла звідусіль, на світ народилася нова відьма з найбільшою силою в їхньому роді, яка має пройти ще довгий шлях, перед тим як повністю оволодіє своєю силою.

Кінець