Поліна Ендрі - Присягнись, що моя, Поліна Ендрі

Тут все по-іншому.

Все. Жодних тобі дерев і путівців, ніякого лісу попереду. Тут вікна виходять на заповнені автомобілями стоянки та гарні вікторіанські будівлі жвавої Харлі-стріт, яка вечорами перетворюється на окреме мирне містечко зі спокійною архітектурою та м’яким світлом великих вінтажних ліхтарів.

Я сиджу біля вікна на четвертому поверсі шикарного просторого холу, попиваючи на блюдечку каву. Мене гнітить ця придушена тиша. Тут настільки тихо, що чутно незграбне покашлювання секретарки та глухе перегортання журналу з того боку приймальні.

Зрештою, двері з табличкою «Директор Б.М.» відкривається і звідти виходить дівчина, одягнена в офісному стилі з тоненькою папкою в руках.

— Міс Елмерз, — голос надзвичайно бадьорий, в очах танцюють мідні вогники.

Я поспішно ставлю на стіл блюдечко і встаю з дивану.

— Так?

— Пан Моріс готовий вас прийняти.

Нарешті.

Я підхоплюю сумочку, що потонула в м’яких подушках дивану і впевнено цокаючи підборами, прямую до кабінету. Дівчина відчиняє двері ширше, щоб мені було зручніше. На порозі мене наче зупиняє чиясь рука, я роблю глибокий вдих і ступаю крок уперед. Позаду мене зачиняються двері.

Я помічаю одразу: тут тиша інша. Зачаровуюча, магнетична. Я помічаю ще дещо. Блейк сидить за столом і пише, помірковано виводячи літери на папері. Очі він так і не підняв. Але навіть так мені зрозуміло: до чого ж він гарний собою. Я розумію, що моя звична впевненість у собі і чарівна харизма зараз кудись зникла, залишивши тільки сум’яття і хвилювання. Раптом не вийде?

— Доброго дня, — подаю голос я. Він так і не піднімає голови, щоб подивитись на мене.

— Папку на стіл, характеристику відкрийте в першу чергу. Я хочу глянути ваші навики.

Цей низький, глибоко поставлений чоловічий голос зовсім збиває мене з пантелику.

— Що?..

Блейк тут же зупиняється і повільно піднімає голову, скинувши брову:

— Ну ви ж влаштовуватись на роботу прийшли? Посада — мій особистий помічник.

— Ах, ну так, — я лізу в сумку, згадуючи, що насправді ж то я навіть і не взяла з собою жодної папки. Завмерши, я дихаю на повні груди. Вдих-видих, вдих-ви… Різко замикаю клатч і піднімаю обличчя:

— Насправді я тут з іншої причини.

Чесно кажучи, я очікувала бодай якесь здивування, може гнів, але Блейк знову мене дивує.

— Хм, — поставивши ручку, от і все, що він видав. А потім спокійно спитав: — А резюме навіщо висилали?

Він знову піднімає голову, знову дивлячись мені в очі, і я вперше так гублюся в присутності чоловіка, що навіть не знаходжуся зі словами. Чорт забирай, Елайно, візьми себе в руки. Де ж твоя чаруюча зваблива посмішка, перед якою жоден чоловік встояти не може?..

— Мені сказали, інакше до вас не потрапити.

— Ну що ж. Міс Елайна, — відсунувши по столу папери, киває у вільне крісло перед його столом. — У такому разі, — граціозно поправивши вузол краватки, зустрічає мій розплавлений у його магнетичних очах погляд. — Я вас уважно слухаю..?