Вальдемар Лисяк - Безлюдні острови 4-5, Вальдемар Лисяк
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Його в знак покарання вигнали слідом за Ґете та Словацьким, а хор заспівав:
- Ти був жорстоооокиииий!…
- Shit once again! – лютував Брандо, не в змозі витягти нову гумку з розстібнутого жилета. — Так, я був жорстокий до жорстоких людей. З усією жорстокістю я розтоптав святу інквізицію в Європі; мої переможці воскресили її. Я покарав можновладців без жалю за несправедливе поводження з малими, тому вони сьогодні кричать з-під своєї златотканої парчі, що я був жорстоким. "Тільки в їхніх салонах мене вважали жахливою людиною, але ніколи не вважали мене таким прості люди, які знали, що я їх захисник і нікому не дозволю їх образити!". Я був жорстоким, погрожуючи суворими покараннями за порушення наданої мною заборони тортур і за утримання людей у в'язниці без вироків і обґрунтувань; "це те, що я ненавиджу і чого я не потерплю, і що станеться в будь-якій системі, де домінує поліція!". Мені здається, святі мужі, що ви повинні зрозуміти мою жорстокість так само, як той єгипетський шейх, який спочатку не міг зрозуміти, чому я так безжально покарав убивць якогось феллаха...
Тут мала б відбутися сцена, яка розігралася багато років тому в Каїрі і до якої Брандо ще не був готовий. Тоді шейх запитав мене:
- Цей бідняк був твоїм родичем, пане, що так переживаєш про його смерть?
- Усі бідняки — мої діти! – відповів я.
Він довго дивився на мене очима, повними страху, і прошепотів:
- Сахіб[2], ти говориш як пророк…
Тим часом Брандо продовжував говорити, нібито це робив я:
- Ви знаєте іншого жорстокого чоловіка, який відпускав на волю змовників, які намагалися його вбити?
Йому відповіло тихе дзижчання з-під жилета. Він поліз за ремінь, дістав рацію й поправив антену. Якусь мить він прислухався до слів із гучномовця, а потім хрипко прошепотів у мікрофон:
- Виродки!… Fili della putana!… Бене! Знищити Дона Ансельма, його братів, його двоюрідних братів, його тіток, його бабусю, горил, із завтрашнього дня я не хочу чути про живого члена цієї родини!… Si, si, hai capito bene! E Dio te benediga, Луїджі, зроби це добре...
До нього підбіг асистент Бунюеля (маестро з самого ранку десь тинявся, мабуть, шукав Жозефіну), з вереском:
- Марлон, йосик драний, ти з глузду з'їхав?! Проклятий ідіот, це репліка з "Хрещеного батька", а ти тут Наполеона граєш!
- Добре! – заспокоїв його Брандо, відкладаючи рацію. - Ось, я готовий.
Хор голосним фальцетом закукурікав:
- Твоооїїїї руууууки в кроооовіііі!...
- Fuck off! - Байрон гикнув зі свого місця і жбурнув порожню пляшку в головуючого. – Трохи пошани, уроди стары, цим рукам
"Що колись упокорили їхню пиху,
Що відігнали сон у тих, хто сидить на престолі;
Нехай засяє честь рукам могутнім цим!".
- За двері! – наказав Петро.
Коли його тягли, лорд Байрон кусався, плювався, пинав ногами й ревів:
"І пануватимуть за ним вовки,
А люди будуть шиї гнути перед престолами?!...".
Брандо витер піт з чола.
- Shit! You’re all crazy! Я не лиходій. Чинити зло є чужим моїй натурі, я ніколи не робив нічого такого, за що мені було б соромно. У всякому разі, нащо? — я занадто фаталістична. Шкода, що поранених росіян з Бородінського поля, яких я наказав рятувати разом із французами і які чули, як я кричав моїм протестуючим офіцерам: "Після бою ворогів немає, одні люди"!
Пушкін підтвердив це свідчення і вступив у полеміку з головуючим, закидуючи його образами. Перш ніж його виштовхнули за двері, він встиг пишномовно заявити:
"Нехай буде позначений ганьбою той, хто посміє образити його тінь, позбавлену корони! Слава йому! З глибини рабства він заповідав світові вічну волю!".
Не встигли двері зачинитися за ним, як Бунюель вибіг крізь них і напав на святого Петра:
- Якого біса ти робиш! Ви прибрали весь інтернаціонал поетів!…
- Вони ображали трибунал! – рішуче сказав Петро.
- Про що ти, в біса, кажеш, цього не було в сценарії!
- За яким сценарієм? Це ж суд, а не кіно! Вон з ним!
Ангели викинули директора за двері. Марлон схопився зі стільця, нічого не розуміючи, і на всяк випадок пробурмотів у рацію:
- Луїджі, пришли мені хлопців із машинками, бо все це перестає мені подобатися!
Мені теж перестало подобатися. Виявилося, що в ангелів та святих були переодягнені функціонери Священної інквізиції, яку відновив Священний Альянс. Був великий балаган, і фільм не був закінчений.
Я впевнений, що вони подають мені миш’як, який мене вб’є. Але я не відмовляюся приймати їжу та ліки – негідники під виглядом санітарів тільки й чекають наказу лікаря, щоб мене змусити. Лікар стверджує, що я марив відтоді, як прочитав книгу шведа Форсхуфвуда про своє отруєння, і досі намагається вибити в мене інформацію про те, хто контрабандою проніс її для мене в лікарню. Але я знаю, що Форсхуфвуд не помиляється — це помиляються ті історики, які кажуть, що мене вбивав клімат Святої Єлени.
По суті своєї, він є підлим. Цей острів, колись здоровий, став кошмаром лише тоді, коли піддався клімату. Ще в 1803 році звіт, підготовлений учасником експедиції Бодена для міністра внутрішніх справ і опублікований урядовою газетою "Монітор", давав таку картину:
"Громадянин міністр, пишу з острова св. Єлени. Уявіть собі сад, створений глибоко в скелі, на якій час накопичив шар найродючішої землі, увінчаний вічною зеленню (...) Чисте повітря, безтурботне небо, здоров’я на обличчях мешканців".
Але англійцям, які поневолили острів, вдалося зробити те, що вдається загарбникам: отруїти клімат і землю зробити неродючою. Лише тепер географ д'Авезак зрозумів, що "важко уявити край сумніший і безнадійніший, ніж ця низка чорних пагорбів, нерівних, спустошених, без дерев і кущів, які виглядають так, ніби всі ознаки життя втекли звідси в паніці", і англієць Гловер, який ніс службу на кораблі, який привіз мене сюди, висловив ту саму істину іншими словами: "Не може бути нічого більш жахливого й огидного, ніж ця скеля, спалена й безплідна, яка не дає ні відсвіження, ні задоволення. Як контрастують із цим жахливим, гнітючим видовищем квітчасті описи, які я раніше читав (...) Клімат нездоровий, діти тут хворовиті...".
Я міг би навести більше подібних думок, але з них нічого не виникає, якщо річ йде п ро мою особу.. Клімат цього
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безлюдні острови 4-5, Вальдемар Лисяк», після закриття браузера.