Анні Ксандр - Вибір завжди має значення, Анні Ксандр

Чужий вибір

~~~

Іноді Фа́натос вважав безглуздям щось пояснювати сестрі, як і Зої́ вважала недоречним переконувати брата у тому, що він відмовлявся розуміти. Тому й цього разу дівчина лише з жалем підтиснула губи й пішла разом із Лі́ґасом до водоспаду, декілька разів озирнувшись на Фа́натоса позаду себе. Хлопець помірними кроками слідував за тими двома, подавши рукою знак соколу, щоб чекав ззовні. Птах покірно опустився на гілку одного з дерев і почав терпеливо чекати свого господаря.

За водяною перепоною крилася печера, стіни якої були вкриті оксамитовими тьмяними бутонами. Щойно Зої́ проходила повз, вони розквітали всеможливими барвами та переливами. Та коли тільки до них підходив Фа́натос — ті полохливо знову ховалися в неприступні домівки. Як завжди, хлопець лише криво посміхався, стримуючись, аби не торкнутися котрогось.

Згодом Лі́ґас кинувся вперед, щойно побачив попереду кришталево чистий сенот. В його воді відбивалися сонячні промені, що згори освітлювали це місце, та сталактити зі сталагмітами, вкриті мохом та світлячками. При наближенні Зої́ вони одразу ж чкурнули вгору. Та деякі з них необачно торкнулися Фа́натоса, згаснувши та впавши додолу. Втім, рись оминула водойму і стрімко побігла до іншої плямистої красуні, яка важко дихала і жалісливо гарчала.

— Ми є, маленька, — промовила Зої́ схилившись над подружкою Лі́ґаса, яка вже стільки часу чекала на них, аби нарешті народити своє малятко.

Цей процес приносив Фа́натосу мало задоволення, але він мусив бути присутнім. Звісно, нове життя могло й не відбутися, якщо Фа́натос вирішить інакше. Та після останньої сварки із сестрою, хлопець не сильно квапився ризикувати.

Близько хлопець не підходив, аби раптом знову не зіпсувати все. Та й думками він був не тут… Суто обов’язок.

Лі́ґас турботливо вилизував морду своєї половинки весь час доки та, важко дихаючи, народжувала маля. Зої́ ж з не меншою надією чекала появи нового життя. Та коли дитинча все ж народилося, усмішка на обличчі дівчини зникла. Натомість Зої́ підвела погляд на брата, який лише підтиснув губи, почухавши потилицю.

— Що знов не так? Навіщо? — з жалем запитала вона.

— Я тут ні до чого, — байдуже відповів хлопець, подивившись на мертве дитинча. — Так судилося…

— Облиш це! — скрикнула Зої́ та підвелася на ноги, але брат лише більше розправив плечі. — Ти знаєш, що є правила…

— От і дотримуйся їх, сестро.

В цю мить посмішка Фа́натоса була більше схожою до вискалу, але навіть тепер Зої́ намагалась побачити в його очах хоч краплю співчуття. Втім, не було.

Розвернувшись, хлопець попрямував до виходу з печери, але в спину пролунав тремтячий голос сестри:

— Вона сама зробила вибір, Фа́натос…

І він зупинився, стиснувши кулаки, якими прагнув вхопитися у щось, аби просто так позбавити життя… Але не міг. Натомість стуливши повіки, слухав Зої́:

— Несправедливо мститися всьому живому, через чийсь вибір, брате. Маля Лі́ґаса також не заслужило цього… Ти навіть не дав йому шансу…

— Я не винен в цьому, — зрештою вимовив Фа́натос, важко глитнувши. Намагався опанувати собою, вдати ту ж байдужість, але щось пішло не так і він додав: — Я дійсно не розумію, чому так сталося.

Кроки сестри стали ближчими, а вже за мить дівчина зупинилась перед ним.

— Маля не єдиний випадок, Фа́натос… Ти й людям не давав…

— Бо люди не цінують те, що мають, Зої́… Вони не заслуговують…

— Не ти це вирішуєш, братику, — зі співчуттям та ніжністю промовила Зої́, торкнувшись його плеча. — Для того й існують правила, порушення яких призведе до наслідків…

Але Фа́натос не хотів її слухати та спробував піти, проте сестра міцніше стиснула пальці. Знову поглянула на Лі́ґаса, який намагався втішити свою половинку.

— Ти не контролюєш те, що відбувається з тобою і через це втрачаються життя…

Фа́натос також повернув голову на пару рисей. В цю мить Зої́ все ж вловила невеличкий вогник співчуття в братових очах. Та дуже швидко він зник, і хлопець став таким же непорушним та з кригою у погляді.

— Вибач за маля… Мама зможе…

— Ні, Фа́натос, якщо мама й про це дізнається, то цього разу напевне й батько знатиме.

А цього обом не хотілося…