Майкл МакКланг - Пропала злодійка, Майкл МакКланг

Тоді, не звертаючи уваги на їхні протести, увійшла повз мене в Цитадель. Мені було важко визначитися, що це було – відвага, безумство чи розпач.

-- Сідай, будь ласка, -- сказав я, вказуючи на стіл. Якусь мить вона стояла нерухомо, тоді легенько похитала головою і сіла на крісло на чолі стола. До мене дійшло, що вона чекала, що хтось підсуне їй крісло. Для цього вона потрапила не в те місце.

Я сів зліва від неї, ближче до дверей, з‘явився Марл з вином, стаканами і невеличкою тарілкою з ніжними тістечками. Він був кращим чародієм за мене. Я навіть не підозрював, що в нас є щось таке, як тістечка.

Донька Вена навіть не доторкнулася до них, мабуть, тому, що не було серветки. Я налив нам по пів стакана і взяв собі одне тістечко. Мигдальне. Смачне. Я дивився на неї мовчки, тільки тістечком хрускав.

-- Я хочу обговорити з тобою приватні справи, магу. Можуть твої слуги бути не такими надокучливими?

-- Ні.

Вона підняла старанно підведену брову.

-- Гаразд. Я прийшла сьогодні, щоб прозондувати тебе. Невдовзі мій батько втихомирить голоту в нижньому місті й стане Синдиком.

-- До речі, про твого батька. Де він?

-- Йому нездоровиться. Запевняю тебе, я говорю від його імені.

-- О… мені не потрібні ці запевнення. Мені все одно, ти чи твій батько командує вашими силами. Запитав чисто з цікавості. – Звісно, вона сприйме мою відвертість за навмисну грубість, в певному сенсі так і було. Правда часто буває образливою.

Проте, не дивлячись на те, що Гвілліс мусила сприйняти мої слова, як провокацію, вона вперто продовжувала. Подумки я заніс це в категорію -- розпач. Тимчасово.

-- Пане, бачу ти волієш говорити прямо, тож я зроблю тобі таку ласку. Коли війська мого батька приборкають повстанців, в Белларіусі залишаться тільки дві значущих сили – він і ти. Я прийшла обговорити, що трапиться далі.

-- Що твій батько хотів би, щоб трапилося?

-- Він не бачить причин, чому б не відновити старі угоди між Ріаілем і Цитаделлю. Він буде правити, а ти будеш займатися тим, чим ви там магістри любите займатися. І ніхто не буде втручатися в справи іншого.

-- Тобто по суті, радник Вен пропонує, щоб я сидів у Цитаделі й нічого не робив, просто ігнорував його, а він взамін буде ігнорувати мене.

-- Ти повинен чітко зрозуміти, магу, ми хочемо, щоб ти перечекав конфлікт, що наближається, і надалі утримувався від втручання в політику міста і країни. Ми можемо обговорити винагороду, яку ти бажаєш на заміну. Телемарх відмовився від грошової компенсації на користь більш особистих послуг від держави.

-- А саме?

-- Використання Чорних Рукавів для вбивств і викрадень. Принаймні так мене інформували.

-- І така домовленість буде доступною також для мене?

Вона байдуже махнула рукою.

-- Я змальовую тобі ситуацію в загальних рисах, пане. До тонкощів дійдемо потім.

-- Зрозуміло. – Я вкусив нове тістечко. Вирішив, що ця жінка подобається мені не більше, ніж її опонентка з Пояса, Гаммонд. Власне кажучи, менше. А ще я змінив свою думку щодо мотивів чому вона увійшла в Цитадель без охорони. Це не була розпач. Чи відвага, чи безумство. Вона просто не уявляла, що може бути в небезпеці. В її світі людські життя були розмінною монетою, фігурами, які рухали туди-сюди у великій грі за владу, деякі варті більше, ніж інші. Фігури не становили, не могли становити жодної загрози гравцям. Вони існували тільки для того, щоб ними маніпулювати. Я був лишень фігурою з відносно високою вартістю.

Я доїв тістечко, і вирішив, що не хочу, щоб мною маніпулювали.

-- Можеш передати своєму батькові, що мене абсолютно не цікавить його пропозиція, -- сказав я і встав. – Гарного тобі дня, пані Вен.

Вона дивилася на мене так, наче я заговорив Шаганською. Тоді її бліді щоки зашарілися, а очі звузилися. В цю мить, на долю секунди її аристократична маска зникла, і мені здалося цілком ймовірним, що вона особисто прикінчила свого батька. А може замкнула його, зв‘язаного по руках і ногах і з кляпом в роті, в комірчині. Вона виглядала цілком здатною на таке. Тоді завіса впала і вона знов стала лишень зіпсованим, зарозумілим членом панівного класу.

-- Якщо я принесу йому це послання, в нього не буде вибору, як тільки вважати тебе своїм ворогом, пане. Може ще подумаєш?

-- В цьому немає потреби. Моя відповідь незмінна.

Вона гнівно вийшла з кімнати. Я раніше ніколи не бачив справжньої гнівної ходи; щоб так гнівно йти потрібне таке плаття як в неї. Мабуть, це якось пов‘язано з пишними спідницями.

-- Впевнений, що так буде краще? – запитав Кіль після того, як я зачинив двері.

-- Майже точно не буде, -- відповів я. – Але зате я отримав насолоду.

А мені нічого не приносило задоволення з ночі Халфи, коли Амра покинула Белларіус.

Якщо боги будуть добрі, то Вен і Гаммонд порвуть одна одну на шматки, і інші, менш брутальні люди, підберуть уламки. Але боги рідко бувають добрими.

-- Панове, -- сказав я трьом чоловікам, що були зі мною за гроші, та юнаку, що був за ідею. – Виходити з Цитаделі через парадні двері щойно стало небезпечним. Пані Вен майже точно або візьме Цитадель в облогу, або вишле вбивць, які нападатимуть з засідки на всіх, хто заходить і виходить.

Тон відкашлявся, і я глянув на нього, запрошуючи висловитися.

-- Навіщо їй це? Всі воїни, яких вона може зібрати, потрібні їй для нападу на Пояс. Міські бої – паскудна справа.

-- Вона приходила сюди, щоб спробувати вивести мене з гри. Готовий побитися об